У гардеробі українців все частіше і частіше з’являються народні убрання. Вони стали тим одягом, який вбирають на найвизначніші, найважливіші події життя. Вишиванку у наш час не так уже й важко знайти. “Вернісаж” що у центрі Львова, – місце, куди ідуть шукати справжню українську сорочку. Тут можна побачити і поляків, і англійців, які із задоволенням приміряють наші національні вдяганки. Вибір там такий великий, що аж очі розбігаються: і чорні, і червоні, і сині. Ціни так само різні – від кількох сотень до кількох тисяч гривень.
Нaйдорожчими є сорочки, вишиті бісером. За них у середньому доведеться викласти 4,5 тисячі гривень. Великої популярності набувають полотняні сорочки. Ціни на них коливаються в межах 600-1200 гривень.
Та “вернісаж” – не єдине місце, де можна купити вишиванку. На Краківському базарі у Львові можна знайти такі ж узори на рукавах, що й на “вернісажі”, тільки значно дешевше… Коли запитуєш у продавців, хто постачає їм товар, відповідь нечітка: "Дівчата”… і зразу розумієш, що то за “дівчата", як помічаєш, що на одній сорочці неакуратно відпорений ярлик. Здебільшого це – “made in China”. Хоча є й вбрання ручної роботи, але тут, як і на “вернісажі”, автор засекречений…
Якщо хочеться чогось особливого, а вишивання – це не ваша стихія, то варто знайти якусь майстриню. Найлегше це зробити у селі. У маленьких сер-цях України завжди знайдеть-ся кілька рукодільниць, які за-любки вишиють те, що ви хочете. І хоча багато бабусь, які так люблять цю справу, не беруть-ся за нитку з голкою через те, що здоров’я уже не дозволяє, у них є наступниці. Це жінки, для яких вишивання – професія.
Однією з таких майстринь є пані Ольга Голяк зі села Зубкова. Вишивання – це її улюблена справа, якою займається на замовлення уже третій рік. До того пані Ольга вишивала лише для своєї сім’ї. Та люди оцінили її майстерність і почали робити їй замовлення. Так хобі стало прибутковою справою, яка приносить непоганий заробіток.
Пані Ольга вишиває швид-ко. Взимку чоловічу сорочку жінка подужає всього за півтора тижні. За три зи-мові місяці “народилося” шість чоловічих убрань: "Я так люблю вишивати чоловічі сорочки, що вже не дивлюся на візерунок, коли ви-шиваю. Я уже його напам’ять знаю". Влітку робота затягнеть-ся довше, бо й вдома треба багато чого зробити.
Клієнтів ніколи не бракує: ”Найчастіше мені приносять вишивати дитячі сорочечки. Я їх найбільше вишила. Люди просять, щоб вишила і для того, щоб передати родичам за кордон. Краще для вишивання брати просту найдешевшу тканину. Там треба більше намучитись ще й з канвою, але виглядає гарніше".
Пані Ользі не подобаються фабричні вишиванки: “Хоча вишиття руками і дорожче, треба багато намучитись, але гарніше й багатше виглядає. А той одяг, що зробили в Китаї, то їхнього товару у всіх галузях повно. З тим нічого не поробиш"…
Жінка за фахом кравчиня, тому сама і кроїть вироби, її робота коштує від 200 до 250 грн. за вишивку, плюс ще й окремо за крій до 50 грн. Усе залежить від складності та кількості вишиття.
"Мене та вишивка заспокоює, примушує розслабитись, забути про повсякденні проблеми. Робота для мене задоворлення”- з усмішкою розповідає вишивальниця. Їй трохи прикро, що ні одна з трьох донечок не береться за виши-вання з таким запалом, як мама. Але з гордістю розповідає про свою середню дочку Наталку.
Дівчина любить плести бісером, і це непогано у неї виходить: "Наталка сама навчилася таке робити. Вигадує завжди щось нове. У школу багато носить на виставки. Он які прикраси в хаті стоять (показує і декоративні дерева, і горщики з квітами, і навіть віночки з бісеру). На їх виготовлення у неї ще багато нових ідей. А ще навчиться вишивати бісером, тоді люди будуть у неї одяг замовляти, як і в мене”.
Надія САПІГА.
Фото автора.