Євромайдан треба побачити, євромайдан треба почути і відчути. Зрозумів це після того, як побував там. Здається, ніби і недовго був з 27 по 31 січня, але вражень вистачить на все життя.
Найперше вражає організованість, згуртованість, єдність людей, які там стоять. Ніхто нікого і ні до чого не змушує, кожен виконує якусь роботу: жінки куховарять, лікують, чоловіки чергують, рубають і носять дрова, підтримують вогонь в бочках… Одягу, їжі вистачає. Якщо хтось змерз, то йому видають теплі речі, черговим каску (без неї чергувати на Грушевського не виходять).
Коли ми о 5 год. 30 хв. виходили на Майдан, дівчата вже роздавали гарячий чай з лимоном. Впродовж дня можна було з'їсти гарячого супу чи борщу, різних каш з м'ясом. Кияни після роботи приносили канапки з салом, ковбасою, сиром. Якось до нас підійшли чоловік з дружиною і запропонували вибрати з великої коробки канапки на смак, налили чаю.
Розмовляли російською, сказали, що приходять сюди після роботи, щоб хоч таким чином підтримати євромайданівців. І таких було багато, але ми не зважали на мову, бо тут чути не тільки російську, а вірменську та інші мови, ми бачили добрі вчинки людей, їх щирість, підтримку. Вдумайтесь: старші люди купували за свою пенсію продукти і приносили на Майдан, підтримували нас чим могли.
– Вражають порядок, дисциплінованість, чистота. Сміття збирають у мішки і вивозять. У наших містах і селах треба брати з цього приклад.
Мені довелось реєструвати хворих у Будинку профспілок, скеровувати їх до лікарівволонтерів. Чимало людей молодих і старших були застуджені, мали кульові поранення і приходили на перев'язку. Лікарі також приходили і працювали добровільно. Якось одна жінка каже: я психолог, прийшла після роботи, хочу допомогти. І змінила вночі психолога, який чергував уже дві доби. Якщо якихось ліків не вистачало, їх організовано привозили.
Багато журналістів вітчизняних та зарубіжних ЗМІ працюють на Майдані. В мене брав інтерв'ю журналіст одного з французьких телеканалів (це було після того, як Азаров подав у відставку). Перше запитання було таке: ви перемогли, то чому не розходитесь? Я відповів: народ не вірить владі, не вірить президенту, який "не бачить" як вбивають, катують, саджають за грати людей. Ми вимагаємо повної зміни влади.
21 лютого я разом з одинадцятьма великомостівчанами (ще стільки ж приїхали раніше) знову опинився на Майдані. Ми повісили на приміщенні Верховної Ради червоночорний стяг. Цього разу мені довелось охороняти Державний комітет телебачення і радіомовлення України. Різні почуття вирували у душі і радість, і розчарування. Та, все таки, ми відстояли свою державу.
Михайло ФЕДИК,
м. Великі Мости.