Моя щира подяка і благословення за самовіддане служіння Батьківщині і українському народу. За зміцнення духовних та моральних засад серед шахтарів Львівщини.
(Владика Августин до М. Г. Криштопи під час дружнього візиту на підприємство)
З того часу, коли в Прибузькому регіоні почали будувати перші шахти, відтоді його називають шахтарським краєм, де вугілля було і залишається тим постаментом, на якому зростає технічний рівень виробництва, добробут шахтарських сімей.
На жаль, в останні роки вугільна галузь перебуває у кризовій ситуації. Потужний сектор економіки у Червонограді занепадає, а разом з цим занепадає цілий регіон. Тому нині, як ніколи, гостро постало питання про майбутню долю вугільного краю, яка тісно переплетена з долею тисяч родин шахтарів. Що їх чекає в майбутньому? Прогноз зовсім невтішний. Влада, замість того, щоб вкладати кошти у розвиток наших шахт, знищує їх, аби скупити за безцінь останні ласі шматки в енергетиці. І зараз ці дії, як ніколи, активізувалися. Тому прийшов час протидіяти і крок за кроком відстоювати правду. Хто це може зробити краще, ніж людина, яка не на словах, а на ділі знає, що таке шахтарська праця і повною мірою на собі відчула проблеми, з якими стикнулися шахтарі у нашому регіоні.
Директор державного підприємства «Надія» – повний кавалер трьох ступенів галузевої відзнаки «Шахтарська слава», «Шахтарська доблесть», кавалер ордена «За заслуги», «Заслужений шахтар України» і депутат Львівської обласної ради. Микола Григорович Криштопа – це достойний приклад людини, яка проявила себе як неординарна особистість одразу в багатьох сферах.
15 років тому, колектив державного підприємства «Надія» (тоді ще шахта «Великомостівська» №9) повірив у Миколу Григоровича і в його нестримне бажання до праці та боротьби, що допомогло відродити занедбану шахту. Вірить в нього і зараз. Колектив пишається своїм висуванцем у кандидати в депутати до ВРУ і сподівається, що його діяльність у депутатському корпусі принесе нові звершення не тільки для нашого підприємства і регіону, а й для цілої України загалом.
Майбутній директор народився і виростав у вугільному краю – в місті Новошахтинську на Ростовщині в родині кубанських козаків, які нещадно знищувались радянською владою. Батько був вивезений, репресований, відправлений на фронт, де воював у штрафбатальоні і був тяжко поранений. Після видужання – направлений на підняття шахт східного Донбасу.
Любов до праці, тяга до знань, готовність прийти на допомогу, стійкість перед труднощами – ці якості з дитинства вбирав у себе завтрашній керівник великого вугільного підприємства. Свободомислення і незалежність в прийнятті стратегічних і доленосних рішень, які передалися йому генами від волелюбних козаків – стали атрибутами його життєвого кредо. Роздумів з приводу професії у Миколи Григоровича не було: звичайно ж, шахтар! Талант, покликання чи вибір епохи? Скоріше, і перше, і друге, і третє. Свою трудову діяльність він розпочав у 1971 році слюсаремремонтником шахти ім. Кірова. Після закінчення в 1978 році Новочеркаського політехнічного інституту отримав направлення у ЛьвівськоВолинський вугільний басейн, де шліфував свій виробничий досвід на шахті «Великомостівська» №9 – гірничий майстер, заступник начальника дільниці, заступник головного інженера, головний інженер. А з травня 1997 року – директор шахти, яка згодом отримала назву «Надія».
Після 30 років діяльності на шахті панувала повна розруха, до якої призвела безгосподарність попередніх керівників. У 1992 р. тодішнім керівництвом шахти було прийняте рішення про ліквідацію цього вугільного підприємства, як безперспективного.
І закінчилася б тоді його трудова історія, якби шахту не відстояв колектив. Однією із вимог, які шахтарі висунули на страйку, було повернення на підприємство колишнього головного інженера Миколи Криштопи.
Повернувшись на 9ту, Микола Криштопа об’єднав навколо себе однодумців і з 1997 р. у шахти №9 «Великомостівська», а згодом «Шахти «Надія», почалося нове життя.
Впродовж 15 років ДВАТ «Шахта «Надія» достроково виконує річні програмні завдання. З 2003 р. підприємство не отримує державного фінансування, але, здійснюючи ефективне управління майном, працює з позитивним фінансовим результатом. За кошти від реалізації вугільної продукції своєчасно виплачується заробітна плата, забезпечено постійний її ріст, сплачуються нарахування до Пенсійного фонду (зокрема у 2011 році було сплачено 44,3 млн. грн.), податки до бюджетів (у 2011 році – 46,4 млн.грн.), ведеться виробнича та інша операційна діяльність, створюються нові робочі місця, утримується соціальна сфера. Зокрема, у гірників є власна зона відпочинку «Шахтар», яка розташована на березі Чорного моря в Затоці. «Надія» утримує дитячий садочок «Ромашка» на 160 місць, обходиться він підприємству в 2,5 млн. грн. в рік. Оскільки, шахта «Надія» є містоутворюючим, розуміючи свою соціальну роль в житті міста, ДВАТ Шахта «Надія» в усі, навіть дуже складні часи, зберігало свої соціальні зобов’язання. Шахта постійно дбає про пенсіонерів та інвалідів. У 2011 їм видали допомогу на суму 2 млн. грн.
Усі ці здобутки були б неможливими, якби між директором і колективом не було порозуміння і взаємоповаги. В колективі Миколу Григоровича цінують, йому вірять і підтримують.
Про його виняткову працездатність, міцну пам’ять і широкий кругозір ходять легенди. Він особисто розмовляє з кожним з працівників шахти та проводить співбесіди з претендентами на роботу. Може поцікавитися у шахтаря, яку книгу той прочитав нещодавно, а в інженерно-технічного працівника – перевірити основи технічних знань. Він переконаний, що нешаблонність думок допомагає розширяти обрії, бачити далі й більше.
З одного боку, у виробничих питаннях, коли від його рішення залежать не тільки результати роботи підприємства, а й життя людей, Криштопа – строгий і вимогливий директор. З іншого боку, він знає ціну успіху та вміє гідно винагородити підлеглих. Не на кожному ж підприємстві вручають гірникам автомобілі за ударну роботу. А це серйозний крок для підвищення престижності шахтарської праці!
Незважаючи на звання, регалії й величезну зайнятість, вдома він просто люблячий чоловік, батько, брат. У родині Криштоп шанують сімейні та державні цінності. Якоюсь мірою це родинне тепло М. Г. Криштопа переніс і в колектив підприємства, де всією дружньою родиною святкують Великдень, Різдво, Водохреща… і за українською традицією вдягають святкову вишиванку.
До нього приїжджають з інших міст, селищ, в надії на те, що Криштопа допоможе вирішити їхні проблеми. Тому що впевнені: хто і вирішить складну проблему, то це – Криштопа. Він допомагає будувати храми, ремонтує школи і дитячі садочки, допомагає медикам, ветеранам і вихованцям інтернатів. А ще спілкується з дружинами гірників та приводить дітей на екскурсії на підприємство. Він відповідає не тільки за долі працівників підприємства, але й за долі їхніх родин, за майбутнє дітей, за розвиток міста, регіону, країни. Скажемо прямо: таких керівників, які готові звалити на свої плечі увесь тягар відповідальності, сьогодні зустрінеш нечасто. Тому коли, кризова ситуація вугільної промисловості України торкнулася і його підприємства, регіону в якому він живе, а вирішувати її ніхто з чиновників не брався, він сам вирішив взяти ситуацію в свої руки і довести її до логічного кінця. Бо попри діяльність сьогоднішньої влади, перспектива розвитку вугільного басейну є. І Криштопа знає, як розв’язати Гордіїв вузол шахтарських проблем.
Своїм обов’язком Микола Григорович вважає, зберегти діяльність існуючих шахт та робочі місця. Не можна чекати поки закриють шахту, а де працевлаштувати людей? Треба вже зараз думати, яким чином продовжити роботу діючої копальні. І це буде правильно, бо гірників не так легко перепрофілювати та шукати для них нові місця.
На шахті «Надія» збільшити кількість робочих місць вдалося за рахунок розширення основного виробництва. Було створено дільницю автомобільного транспорту, швейний та деревообробний цех, млин, пекарню, теплиці, підсобне господарство. Таким чином кількість працюючих із 746 чоловік зросла до 1200. На шахті здебільшого працює молодь, середній вік колективу – 35 років. Це робочі місця не лише для самих шахтарів, а й для їхніх дружин чи сестер. В нас на шахті працюють цілими сім’ями. Таким чином молоді люди мають змогу працювати в рідній країні, отримувати достойну зарплату і не шукати кращого життя за кордоном.
Щоб стабілізувати роботу шахт регіону, потрібно стабілізувати роботу збагачувальної фабрики або ж будувати котел з киплячим шаром на Добротвірській ТЕС, що дасть можливість ще довго працювати високозольним шахтам, які планують закрити до 2015 року, хоча їхні запаси – мільйонні. Будувати треба і нові шахти, зокрема, зараз мова йде про шахту «Тяглівська» за якою майбутнє вугільного регіону. Також неодмінною умовою є те, щоб збут вугільної продукції західного регіону безпроблемно здійснювався через «Західенерго», з метою якого відкривався наш вугільний басейн.
Нині Україна енергетично залежна від зовнішніх чинників, зокрема – газу. А тому маємо робити ставку на наш внутрішній продукт – вугілля. Мусимо спонукати до того державу.
Також М. Г. Криштопа бере на себе зобов’язання реалізувати розроблені ним соціальні та економічні програми для розвитку Прибузького регіону: газифікація сіл Сокальського та Кам’янка-Бузького району; програма з ремонту доріг округу; контроль над ростом цін на електроенергію у промисловості та палива, як основних складових ціноутворення виробництва продуктів, товарів і комунальних послуг; зменшення навантаження на фонд оплати праці і боротьба проти виплат заробітної плати в «конвертах», а також із заборгованістю з виплати заробітної плати; внесення ряду доопрацювань до «Податкового кодексу» з метою захисту вітчизняного виробника та до «Пенсійного кодексу», зокрема до тих пунктів, що стосуються збільшення пенсійного віку, що є недоцільним, оскільки немає новостворених робочих місць для працевлаштування; впровадження страхової медицини і допомога хворим, знедоленим людям у вирішенні їхніх проблем; відродження духовності, моралі та культури, збереження національнокультурних цінностей, виховання патріотизму, надання підтримки церквам різних конфесій та релігійним громадам, розвитку спорту і здорового способу життя у нашому регіоні, проблемі зайнятості дітей у післяурочний час тощо.
Вирішення цих питань значно покращить життя шахтарських родин, дасть перспективу розвитку Червонограда та Сокальського району.
Передвиборча програма М. Г. Криштопи – це не пусті обіцянки, що актуальні лише на момент виборів. Це реальні постулати, якими він послуговується щодня і реально вже зараз втілює їх в життя.
Оксана ВОЗНЯК.
Політична реклама
«Зроблю все можливе, щоб Україна отримала такі закони, таку владу, яка дозволить долати кризи, щоб кожна людина – шахтар, вчитель, лікар, селянин, робітник, підприємець, пенсіонер могли бути впевненими у завтрашньому дні, жити краще, дихати вільніше. Щоб кожен з гордістю сказав – я громадянин України».
М. Г. Криштопа.