Коли дивишся на навколишнє життя, читаєш газети, стає зрозуміло, – олігархічний спрут зчавив суспільний організм і висмоктує з нього останні соки. Гадав, може таке становище лише у нас? Та ні – по всій Україні! Дивуєшся, навіщо ж ця влада, яка не думає про народ, а тільки про себе? Свідомо труять продуктами, безбожно женуть до небес ціни, скрізь жахливе здирництво і т. д. і т. п., а влада, мовби в рот води набрала – звернешся, заявляють: «Ідіть до суду». В такому разі – за що владці величезні зарплати отримують, якщо відштовхують від себе людські біди і потреби?
Дожилися! Отака-то незалежність!.. Незалежною залишається тільки моя душа, відбиваючись на кожному кроці від брехні і продажності у суцільно сумній і безрадісній повсякденності. Для простих людей немає волі, а лишень сваволя. Вони при цій так званій незалежності з великими потугами добираються до правди поміж мажорами всіх мастей: олігархами, владцямихабарниками, корупціонерами, крючкотворцями-депутатами старезним чумацьким возом. А мажори плюють на цю правду, вставляючи палиці в колеса і жирують собі на повну губу, бо незалежність не для всіх, а для них, обраних, і їх сімей. 70 відсотків здобутків усіх українців належать двом сотням сімей, а 78 відсотків перебувають за межею бідності. Їх «правда» – тільки задоволення своїх споживацьких інстинктів, – добре їсти, пити, отримувати тілесні утіхи. У цьому «переплюнули» навіть європейців. Так жити товстосумам у дуже бідній країні, коли часто бачу, як порпаються у сміттєвих баках голодні люди, – вельми аморально.
Років двадцять тому люди також не були багатіями, проте хоч не голодними. При невеликих зарплатах отримували нормальні пенсії.
Порівняймо: хліб коштував від 14 до 22 коп., а тепер – від 3,5 до 6 грн. Молоко було по 18 – 24 коп., нині по 7 – 8 грн. Картопля коштувала 9 коп., а сьогодні 5 – 6 грн. За газ для опалення платили 5 – 8 грн. на місяць, а тепер 300 – 600 грн. Раніше на пенсію у 100 крб. можна було купити 500 буханців хліба, а нині на 1000 грн. пенсії – лише 250. На цю ж пенсію можна було купити більш, ніж тонну картоплі, а нині – лише два центнери. А це ж наші перший і другий хліби, а на них не вистачає, хоча переважно вони нас годують. Для міських пенсіонерів стають делікатесами. Навіть по війні люди так не бідували, як нині, принаймні голодними не ходили.
Тож відкиньте геть ілюзії і не вірте знахабнілим «надукраїнцям», котрі перебувають біля керма держави, їхнім словоблудним обіцянкам.
Обрізають зарплати, пенсії, ліквідовують пільги… «Слуги народу» – мільйонери, урядовці – мільйонери… Відібравши у народу його багатство, зажадали ще й влади. І задуривши мізки простолюдинам європейськими стандартами життя, вони всетаки видряпались на владний Олімп. Розгублені і ошукані врештірешт повинні усвідомити: доки товстосуми перебуватимуть біля керма держави, нам ні на крок не просунутись до добробуту. Чи не з далекоглядними намірами вони створили недосконале законодавство, аби все гребти під себе? Порух руки «регулювальника» у Верховній Раді – і приймають такі закони, які потрібні їм, а не народу. Вони ще й Конституцію перепишуть на свій лад, щоби будувати державу на•свій копил. Занепад економіки, зубожіння народу, розростання негативних явищ у суспільстві тощо їм, як кажуть, до лампочки, – скільки вовка не годуй, а він у ліс дивиться, тобто ще мало в їх руках сконцентровано капіталів, на черзі – земля. Розчепіривши свої жорсткі спрутівські щупальця до цього всенародного багатства, вони будьщо воліють загарбати і його. Хитрують товстосуми: мовляв, спекулювати землею недопустимо, потрібно вирішити проблеми сільського виробництва і села. Далебі, аж ніяк не можна вірити зухвалим прихватизаторам, котрі не поважають Конституцію, нехтують нормами моралі, заганяють свій народ у страшні злидні. Безперечно, вони від землі будуть задовольняти лише свої власні гіпертрофовані споживацькі забаганки, і відберуть у селян головне і останнє – землю, яка їм Богом дана. Народ повинен згуртуватися і показати цьому режимові їх місце – бізнес не повинен керувати державою, суспільством, а тільки їх обслуговувати. Урештірешт повинен настати кінець життю в духовній резервації.
При владі повинні бути не зажерливі олігархи, а досвідчена, мудра, висококультурна еліта українського народу. І такі люди є. Це, насамперед, – Ю. Тимошенко, Ю. Луценко, А. Гриценко, Ю. Кармазін… Їх є багато, ще далеко не всі продали душу диявольському капіталові. Від влади треба гнати у три шиї українофобів, котрі «оптимізують» наше життя, тобто закривають лікарні, фельдшерські пункти, виганяють зі шкіл дітей, зазіхають на приниження нашої мови, переписують «правильно» нашу історію тощо. Антиукраїнська влада потакає своїм побратимам – п’ятій колоні, тож вона і розперезалася у своїх замашках аж до знищення державності, аби прислужитися Кремлю. Уміймо відрізняти, за євангельською притчею, зерно від полови, адже йдеться про долю нашої країни, про волю кожного українця. Не нарікаймо, що влада неукраїнська, а, мовляв, обрати українську неможливо. Однак винні самі, адже багато хто брав сотнюдругу гривень і голосував за українофобів.
Не треба бути байдужими і сліпими, спокушатися на брехливі обіцянки, кожен повинен безпомилково визначитись, хто ворог, а хто друг. Нам необхідно не опускати рук, а твердо собі усвідомити, що за нашу державу, землюматінку відповідаємо тільки ми, українці, а не українофоби. Не будьмо наївними, затурканими, пробуджуймо в собі патріотагромадянина.
Роман КРИКУН, пенсіонер, ветеран праці, дитина війни, м. Сокаль.