Надворі було морозно та слизько, тож, коли відчинила двері до Тартаківського відділення поштового зв’язку, не сподівалася застати тут стільки відвідувачів. Черга вишикувалася аж до дверей. Більшість з них, як і Петро Красько, прийшли оплатити комунальні послуги. Чоловік розповів, що задоволений роботою працівників Тартаківського відділення, які є відповідальними, ввічливими, доброзичливо ставляться до людей, оперативно обслуговують відвідувачів. І справді, за декілька хвилин черги, як і не було.
– Зараз є телевізор, Інтернет, тож інформації вистачає, – каже пан Петро. – Та й на пошті можна купити різні газети та журнали вроздріб. Гляньте, скільки їх є.
До речі, щоб купити періодичні видання, не обов’язково йти у відділення поштового зв’язку. Можна замовити у листоноші, яка наступного разу принесе їх додому.
У Тартаківське поштове відділення зв’язку надходить 3750 різних періодичних видань, з них 125 примірників газети «Голосу з-над Бугу». У грудні реалізували газет та журналів на 2320 гривень. Це добрий показник. Про це розповіла підмінний оператор поштового зв’язку Оксана Курман, яка уже другий місяць виконує обов’язки завідувача цього відділення, яка зараз перебуває у відпустці.
Пані Оксана – досвідчений працівник, за плечима якої 21 рік роботи у Центрі поштового зв’язку №7. Вона зазначила, що поштарська справа – нелегка, але цікава. До того ж дуже відповідальна: потрібно доставити газети і листи адресатам. Зв’язана вона й з грішми – це виплата пенсій та плата за комунальні послуги. Проте, якщо робота тобі до душі, то все дається легко.
Жінка працювала у різних відділеннях. Порівнюючи їх, каже, що Тартаківське в цій окрузі найбільше, в тому числі за різноманітністю послуг. Нині пошта також переживає непрості часи. Ринок її послуг «привласнює» Інтернет. Люди рідко пишуть листи, бо практично у кожного мобільний телефон. Менше стало посилок. Зменшилася й передплата на періодичні видання: через низькі доходи багато людей змушені відмовляти собі у задоволенні передплатити улюблений журнал чи газету. Тому, щоб вижити, пошта змушена займатися торгівлею. Люди похилого віку цьому радіють, бо за пачкою вермішелі, пляшкою олії чи пральним порошком їм вже не доводиться зумисне йти в крамницю. З’явилися й нові послуги. Тут можна замовляти квитки на поїзд, є кур’єрська доставка бандеролей та цінних листів. При потребі листоноша може прийняти чи принести посилку з відділення. Місцеві жителі мають змогу на місці відправити переказ чи отримати його.
Тартаківське відділення зв’язку обслуговує чотири населені пункти – Тартаків, Борок, Копитів, Романівку. Колектив поштовиків підібрався дружний і відповідальний. Приміром, листоноша Ганна Євуш обслуговує частину Тартакова і Романівку. Жінка каже, що село без листоноші – не село. Тож рада, що потрібна людям. Вона уважна до всіх, і дивується, як це вгорі хтось міг вирахувати, що листоноша має вручити людині пенсію за чотири хвилини.
– Щонайменше потрібно 10 хвилин, – каже вона. – І це мало, бо люди часом виглядають півдня, щоб щось розпитати чи поділитися наболілим. До того, ж потрібно ще оформити передплату на газети, реалізувати товар.
Сьогодні бути листоношею – особлива праця, бо, за словами пані Ганни, кожен з них як той «дохтор», має вислухати односельців, коли треба розрадити чи допомогти. Для них листоноші – друзі, з якими можна щодня перекинутися словом.
Чи то сонце пече нестерпно, чи дощ, або сніг, а Ольга Пазюк – невисока, тендітна жінка – у дорозі. Та вона не нарікає на долю, а навпаки – пишається, що працює листоношою. Жінка обслуговує жителів села Борок та частину Тартакова – приносить періодику, допомагає в оплаті комунальних послуг, пропонує купити продукти харчування, конверти, газети і журнали. А ще ж – доставка пенсій. Одинокі люди радіють, що є з ким поспілкуватися, дізнатися про сільські новини. За стільки років працівниця уже вивчила смаки людей, які живуть на її дільниці. Знає, кому що подобається читати, хто що купуватиме і чим кому догодити… Її робочий день має тривати шість годин, проте працювати доводиться набагато довше.
– Я за місяць продаю вроздріб газет на тисячу гривень, – каже листоноша Ольга Пазюк. – І це при тому, що майже кожна хата передплачує по 13 періодичних видань. Ще ношу миючі засоби, олію, солодощі…
Пані Ольга реалізовує найбільше періодичних видань і товарів широкого вжитку. За це її неодноразово відзначали грамотами та нагородами.
Хвалила свою листоношу – Марію Басалик й жителька Тартакова Галина Крамаренко, яка прийшла на пошту по кросворд. Каже вона відповідальна, хороша та ввічлива, вчасно приносить пенсію. Долучилась до розмови й колишня листоноша Марія Магера, яка зайшла на пошту відвідати колег. За плечима цієї жінки 50 років щоденної праці в цьому відділенні. Воно для неї дороге ще й тому, що тут працювали її мама, потім тато, а згодом вона багато років розносила пошту в Тартакові. Довелось їй навіть трохи керувати цим відділенням. Тепер їхню поштарську династію продовжила донька, яка працює у Червонограді. Нині Марія Магера уже третій рік на заслуженому відпочинку. Проте з радістю підміняє дівчат, коли ті йдуть у відпустку. Каже, що якби не ноги, які сильно болять, то не пішла б і досі з роботи. Про своїх колег говорить, що вони дбають про пенсіонерів, вчасно приносять пенсію та газети, різні товари. Ніколи не відмовляють у проханні заплатити за комунальні послуги.
Хоч передплатна ціна періодики дещо зросла, є багато мешканців, які не відмовляються від улюблених видань. Це Антон Думанський, Петро Денисюк, Богдан Гетьман з села Борок, Марія Ворона, Ольга Козира, Орест Придаток, Степан Орловський з Романівки, Михайло Катренко, Наталія Кулачинська, Богдан Мандрик, Роман Мельник, Марія Колянко з Тартакова та інші, які передплачують по 68 газет чи журналів і щоразу ще купують їх у листонош.
Слово по слову працівниці відділення розповіли про наболіле. Це собаки, через яких не можна зайти у двір, бо можуть вкусити, та погане транспортне сполучення до населених пунктів. На жаль, велосипедів, ні запчастин до них їм не дають. Добре, що хоч видають спеціальні куртки і взуття, сумки для газет. Останні, до речі, себе не виправдовують, бо громіздкі та незручні. Взимку працювати набагато важче
– занесені снігом вулиці, непосипані слизькі стежки, короткі дні…
…Жінки посортували газети та журнали, склали свої поштарські сумки та понесли періодику, листи, пенсії. І що б там не говорили, а уявити наше життя без листонош неможливо. На них чекає майже кожна родина, бо ж несуть людям добро і посмішки.
Любов ПУЗИЧ.
Фото автора.