Про великі підприємства

Шахті “Надія” – п’ятдесят років

В обіймах золотої мли жовтня свій піввіковий ювілей зустрічає шахта «Надія» та тисячі шахтарів кількох поколінь. Для них вона стала частиною долі, багатьом дала путівку в життя, на мужніх плечах передовиків підприємства запалила зірки шахтарської доблесті та слави. За час експлуатації підприємства видобуто 28 мільйонів тонн вугілля, пройдено 350 кілометрів гірничих виробок. Досягалися ці рекорди важкою працею, потом і кров’ю. Були і злети, і падіння, та попри це «надіївці» мають повне право пишатися тими успіхами, яких домоглися. Адже сьогодні шахта «Надія» – це унікальне підприємство, яке успішно функціонує без державних дотацій. Тут трудиться понад тисячу людей, які отримують достойну зарплату. Умови праці на підприємстві такі, що кожен робітник впевнений: виконуючи свої обов’язки професійно і якісно, він буде забезпечений всім необхідним не лише для роботи, а й для відпочинку. Діяльність трудового колективу високо оцінена – про це свідчать урядові нагороди. А за свою неймовірну інфраструктуру за шахтою закріпилась назва «місто в місті».
Як усе починалося…
 

Шахта «Надія», колишня назва шахти №9 «Великомостівська», розпочала своє існування з 1 жовтня 1962 року, півстоліття тому, з проектною потужністю 450 тисяч тонн вугілля на рік. Саме сюди, у західний регіон, п’ятдесят років тому приїхали спеціалісти з вугільних регіонів країни – Донбасу, Кузбасу та інших басейнів тодішнього Союзу, щоб збудувати копальню. До трудового колективу приєдналися колгоспники навколишніх сіл, працівники ряду львівських підприємств, демобілізовані воїни та посланці братніх республік. Завдячуючи будівництву шахти, на карті України з’явилося містечко Соснівка, у соснових лісах якого й розташувалася шахтарська обитель.
 

Шлях до вугільних пластів був нелегким, але, незважаючи на труднощі, його успішно, крок за кроком, метр за метром долали бригади прохідників С. Гапона та Г. Романчука. Темпи проходки досягали 112118 метрів за місяць. Завдяки сумлінній та добре злагодженій праці спеціалістів вже в 1964 році шахта досягла проектного рівня видобутку вугілля, а саме 1500 тонн за добу. А у 80х роках за шестиденний робочий тиждень середньодобовий видобуток становив 2 500 тонн. Рекордним•за історію шахти залишається 1977 рік – 820 тис. тонн.
За період існування і функціонування шахти її очолювали Юрій Сергійович Тараскін, Леонід Спиридонович Стрюковський, Анатолій Васильович Нос, Сергій Олександрович Овечкін, Григорій Степанович Гапон, Михайло Миколайович Борсук. З 1997ого і досьогодні шахту очолює Заслужений шахтар України Микола Григорович Криштопа, нащадок кубанських козаків, який вдихнув у нібито безперспективну шахту нове життя.
 

Після тридцяти років діяльності на шахті панувала повна розруха, до якої призвела безгосподарність попередніх керівників. У 1992 р. тодішнім керівництвом копальні було прийняте рішення про ліквідацію цього вугільного підприємства, як безперспективного. І закінчилася б тоді його трудова історія, якби шахту не відстояв колектив. Однією з вимог, які шахтарі висунули на страйку, було повернення на підприємство колишнього головного інженера Миколи Криштопи.
 

Повернувшись на дев’яту, Микола Григорович об’єднав навколо себе однодумців, і з 1997 р. у шахти №9 «Великомостівська», а згодом шахти «Надія», почалося нове життя. На дієву та успішну виробничу політику керівника колектив відгукнувся трудовим підйомом. Впродовж 15 років шахта «Надія» достроково виконує річні програмні завдання. З 2003 р. підприємство не отримує державного фінансування, але, здійснюючи ефективне управління майном, працює з позитивним фінансовим результатом. За кошти від реалізації вугільної продукції своєчасно виплачується заробітна плата, забезпечено постійний її ріст, сплачуються нарахування до Пенсійного Фонду (зокрема, у 2011 році було сплачено 44, 3 млн. грн.), податки до бюджетів (у 2011 р. – 46,4 млн. грн.), за рахунок розширення основного виробництва створюються нові робочі місця, утримується соціальна сфера.
 

Стиль керівництва Миколи Григоровича Криштопи можна охарактеризувати двома словами: вимогливий, але демократичний. Тому в колективі його поціновують, йому вірять і підтримують. Про виняткову працездатність Миколи Григоровича, міцну пам’ять і широкий кругозір ходять легенди. Він особисто розмовляє з кожним із працівників шахти та проводить співбесіди з претендентами на роботу. Може поцікавитися у гірника, яку книгу той прочитав нещодавно, а в інженернотехнічного працівника – перевірити основи технічних знань. Він переконаний, що нешаблонність думок допомагає розширяти обрії, бачити далі й більше.
 

З одного боку, у виробничих питаннях, коли від його рішення залежать не тільки результати роботи підприємства, а й життя людей, Криштопа – строгий і вимогливий директор. З іншого боку, він знає ціну успіху та вміє гідно винагородити підлеглих. Не на кожному ж підприємстві вручають гірникам автомобілі за ударну роботу. А це – серйозний крок для підвищення престижності шахтарської праці! Директор «Надії» дуже гордиться, що сьогодні на шахті сформувався цілісний колектив, у якому достатньо талановитих спеціалістів, що здатні вирішити будьякі завдання.
 

Гордість шахти – її люди
 

Єдиним подихом відчувається пульсуючий ритм життя, як на поверхні, так і під землею шахти «Надія». Тут, як в садибі у доброго господаря, все підготовано з любов’ю. Відчувається, що працюють люди дружні, привітні й товариські. Майже всі 1200 чоловік один одного знають. Можливо, саме у дружності та згуртованості колективу і криється секрет успіху «Надії». Високий рівень організації виробничого процесу досягнуто головними спеціалістами шахти – директором підприємства М. Г. Криштопою, головним інженером М.І. Пирогом, заступником директора по виробництву М. П. Пугачем та головним механіком В. О. Шнайдером, головним енергетиком•С. М. Калашніковим, головним маркшейдером А. І. Марченко, заступником директора з ОП і ТБ С. І. Алексєєнком, заступником директора з економічних питань Д. М. Берегових, заступником директора з господарських питань М. М. Зубачиком, старшим інспектором з трудової дисципліни О. В. Бачинською, головним технологом В. І. Горощуком, начальником відділу кадрів Б. О. Бохонко, головним бухгалтером О. А. Звягінцевою, начальником економічної служби Н. О. Матвеєвою, начальником розрахункового відділу О. Г. Клебчою, заступником директора з правових питань Р. З. Мокрієм, начальником відділу комп’ютерного забезпечення Ю. О. Муранцем та іншими. Вони, наче штурмани великого корабля, які завжди успішно приводять його до гавані, де здійснюються всі надії.
 

За значні виробничі здобутки першу дільницю можна по праву назвати флагманом «Надії». Вмінням та винахідливості колективу дільниці поступаються всі труднощі та підземні стихії. Під керівництвом начальника дільниці І. І. Невинника та бригадирів А. Б. Ройка та О. М. Кальченка, ланкових С. В. Цюпи, Л. І. Добуша, П. В. Войнаровського та С. Д. Лобая дільниця завжди працює злагоджено і ритмічно, адже всі вони дисципліновані та кваліфіковані робітники, що за багато років стали один для одного сім’єю.
 

Під керівництвом Ю. Ю. Пилипця, успішно працює видобувна дільниця №4. Кваліфікована команда бригадирів М. І. Пашковського, І. В. Хваліботи, В. В. Лєбєдєва та ланкових А. І. Мися, В. Я. Сподарика, П. І. Васька, Б. М. Федуна, Ю. П. Безуха, А. С. Тенетюха, П. М. Занька, Г. О. Трешакова раз у раз показує високі результати роботи. На їхньому рахунку не одна тонна дорогоцінної енергетичної сировини. А це – вагомий внесок в економічний поступ шахти «Надія».
 

Не відстають і прохідники. Вони у виробничому ланцюгу – справжні передовики бурхливої трудової діяльності усього колективу. Керує дільницею прохідницьких робіт С. Я. Троцько. А разом з бригадирами В. В. Малком, О. М. Івасівим, В. М. Гнатівим, І. І. Гресюком та ланковими А. В. Коженевським, І. Б. Шакудою, В. С. Цюлуйманом, В. П. Дубельтом, Є. В. Сумцовим, М. М. Цяпичем, В. О. Будовським, І. І. Наумком, В. Р. Барановичем та І. Т. Білашем регулярно демонструють високий рівень професіоналізму, який надає впевненості в майбутньому.
 

Піввіковий ювілей шахти – це, насамперед, хвилююче свято для великого загону ветеранівгірників, яких є, орієнтовно, 1200. Золотими літерами в історію шахти вписані трудові подвиги О. М. Мочалова, М. Ф. Булавки, Й. Л. Чипчирука, В. Г. Сокола, М. П. Бігуна, М. Т. Яцківа, Р. Д. Копея, Г. М. Серафима, В. А. Клімова, Й. О. Ільницького, В. Г. Волянюка, М. В. Пушкаря, В. П. Теленька, Ф. В. Іванкевича, В. М. Кутраня та багатьох інших. Вони були молоді, дужі, повні завзяття, світлих прагнень і надій. Вони не шкодували ні сил, ні енергії, інколи йшли до мети понад людські можливості. Вони ставили рекорди не заради рекордів. Своєю працею вони утверджували міць держави, мир на землі, родинний добробут, а собі здобули славу і пошану.
 

Також особливістю підприємства є те, що працює тут здебільшого молодь. Середній вік колективу – 33 роки. Для багатьох шахта «Надія» стала першим місцем роботи, де відбувається становлення характеру, накопичується життєвий досвід, закладаються ази майбутнього професіоналізму. Але молодий – не означає безвiдповiдальний, у нас насамперед сувора дисципліна, такого поняття, як халатне ставлення до роботи, прогул, не iснує. Розумiють це, вiдчувають конкуренцiю: нинi багато бажаючих iти на шахту. Середнiй заробiток ГОЗа – 8 тисяч гривень. У нас серйознi, працьовитi хлопцi iз Соснівки, Червонограда, навколишнiх сiл – Волсвина, Поздимира, Яструбич, загалом є люди з усього Прибужжя. Чому обирають саме «Надію»? Тут усе просто – тому що надійно. До місця роботи людей доставляють комфортабельним транспортом, в оновлений адміністративнопобутовий комплекс. Працівники «Надії» отримують високі соціальні гарантії, і в першу чергу – це своєчасна, достойна заробітна плата. У сфері вугільної промисловості в 2011 році у нас була одна з найвищих зарплат. Не менш важливим є високий рівень безпеки праці та чітка організація робіт. А скажіть, чи багато підприємств у наш час можуть похвалитися їдальнею, де комплексний обід обходиться менше, ніж у 15 гривень? Чи профспілковими путівками на оздоровлення за півціни, а для дітей шахтарів – і зовсім безкоштовно.
 

На шахті «Надія» добре себе зарекомендували багато людей, які в досить молодому віці вже обіймають керівні посади на підприємстві.

Наприклад, С. Я Троцько – начальник дільниці прохідницьких років, Р. З. Мокрій – заступник директора з юридичних питань, О. С. Кондратюк – заступник директора з тендерних закупівель та збуту продукції, М. В. Козак – помічник директора з контролю виконання, Ю. С. Благута – начальник дільниці підйому, О. В. Мигасюк – начальник дільниці стацобладнання, В. В. Ярмола – начальник БВР, Д. С. Коркін – заступник начальника ДШТ, В. Б. Дубецький – помічник начальника дільниці №4. Є також багато молодих інженерів: С. В. Коротков, О. В. Романів, маркшейдер І. С. Манько, гірничих майстрів: Я. М. Гавришків, С. Л. Малетич, П. В. Мороз, П. П. Білик, Ю. В. Гаган, І. М. Корбило, М. З. Галущак, Ю. І. Тарас, О. М. Кравченко. А також багато молодих людей і серед бригадирів та ланкових. Молоді дівчата працюють у медпункті, хлопці – на охороні. Майже всі підземні робітники – це молодь, що показує високі результати і заслуговує уваги та поваги.
 

Хоча всі й звикли вважати, що шахтарська праця – для сильних та витривалих мужчин, але жодне з підприємств вугільної промисловості не обходиться без ніжних та тендітних жіночих рук. На шахті «Надія», поряд із чоловіками, самовіддано трудиться близько чотирьохсот жінокшахтарочок: лампівниці, породовідбірниці, телефоністки, маркшейдери, бухгалтери, інженери, медсестри, швеї, кухарі, вихователі та інші. Можливо, не всі вони займають високі посади, але їхній вклад у розвиток та добробут нашого підприємства від цього не зменшується. Адже жінки на шахті – це той незримий місточок між роботою та сім’єю, вони і добре слово завжди скажуть гірникам, і щиру пораду дадуть, підтримають у важку хвилину, і просто привітною посмішкою зустрінуть шахтаря, що втомлений повернувся із забою.
 

Не одне покоління гірників виховано у лоні рідної копальні. За героїчну тяжку працю десятки з них отримали державні та галузеві нагороди. Повними кавалерами трьох ступенів галузевих знаків є Микола Іванович Пиріг, Микола Петрович Пугач, Станіслав Іванович Алексеєнко. У 2012 році звання «Заслужений шахтар України» присвоєно Юрію Юрійовичу Пилипцю – начальнику видобувної дільниці №4 і вручено орден «За доблесну шахтарську працю» Юрію Степановичу Благуті – начальнику дільниці підйому.
 

Знаком «Шахтарська слава» І ступеня відзначили О. Ю. Криштопу – начальника дільниці автоматики та В. І. Пителя – прохідника дільниці прохідницьких робіт. Знаком «Шахтарська слава» ІІ ступеня – А. Б. Болібруха – електрослюсаря підземної дільниці забійного обладнання, В. Ф. Близнюка – гірника очисного забою дільниці з видобутку №4, І. І. Гресюка – прохідника дільниці прохідницьких робіт, П. М. Занька – гірника очисного забою дільниці №4, В. М. Кузьму – гірника очисного забою дільниці №1, А. А. Макара – майстрапідривника дільниці вибухових робіт, Д. М. Мудрика – гірника з ремонту гірничих виробок дільниці шахтного транспорту, Р. М. Сміхуру – електрослюсаря підземного дільниці №4, С. Я. Троцька – начальника дільниці прохідницьких робіт. Знак «Шахтарська слава» ІІІ ступеня отримали В. Г. Андрущак – гірник з ремонту гірничих виробок дільниці №1 та І. І. Козак – електрослюсар підземної дільниці підйомних установок.
 

Шахтарський побут
 

Для будьякого підприємства турбота про власних співробітників завжди залишається пріоритетним завданням. Стабільно реалізована вже протягом багатьох років, соціальна програма підприємства дає можливість кожному працівнику відчувати себе гідно і спокійно, що, в свою чергу, передбачає їх більш продуктивну діяльність. На підприємстві створені такі умови праці, що кожен робітник впевнений: виконуючи свої обов’язки професійно і якісно, він буде забезпечений всім необхідним не лише для роботи, а й для відпочинку.
 

Криштопа – естет, сам завжди доглянутий та охайний, і така ж, здається, тількино вчора здана «під ключ», у нього й шахта.

Адміністративно-побутовий комплекс – «п’ятизірковий».
 

– Чому ми маємо їхати за досвідом у Європу? Хай Європа їде до нас,– часто говорить Микола Григорович. Шахтна територія, звичайно, за винятком виробничої, у барвистих квітах, і більше нагадує подвір’я якогось санаторію, ніж вугледобувного підприємства. А розмаїттю троянд всіх кольорів та видів може навіть ботанічний сад позаздрити. Особливим предметом гордості є шахтний духовий оркестр, без якого не обходиться жодне шахтарське свято.
 

До послуг робітників, які піднімаються із забою, крім традиційної душової, тут сауна, басейн, масажні кабінети. У медпункті можна прийняти процедури з фізичної реабілітації, працює фізкабінет. Тут все зроблено, як для себе, що на «Надії» означає – для людей. Чистота, доглянутість, гармонійність, якісний ремонт – виявляється, що і з такими поняттями може асоціюватися важка шахтарська праця.
 

У гірників є власна зона відпочинку «Шахтар», яка розташована на березі Чорного моря в Затоці. До речі, під час літніх канікул, на базу безкоштовно відправляють більше 200 дітей щороку.
 

Шахта «Надія» є містоутворюючим підприємством і в свою чергу, без усякого перебільшення, є годувальницею не лише для сімей шахтарів, а й для Соснівки і сусідніх сіл. Розуміючи свою соціальну роль в житті міста, шахта «Надія» в усі, навіть дуже складні часи, зберігала свої соціальні зобов’язання. Шахта постійно дбає про пенсіонерів та інвалідів. У 2011му їм видали допомогу на суму 2 млн. грн. Шахта надає допомогу школам, садочкам, лікарні міста Соснівка.
 

«Надія» утримує дитячий садочок «Ромашка» на 170 місць, обходиться він підприємству в 2,5 млн. грн. в рік. Очолює дитсадок Ольга Ярославівна Левицька. Турбота про дітей – не лише показник соціальної свідомості керівництва підприємства, а й перспективна робота на майбутнє міста і самої шахти, адже багато цих дітей, завтра прийдуть працювати саме сюди.
 

Не останню роль у забезпеченні достойного побуту шахтарів відіграє і профспілка «Надії». Життя профспілкової організації підприємства нерозривно пов’язане з історичною долею шахти. За півстолітній проміжок часу довелося разом прожити і злети, і нелегкі часи: від всесоюзних рекордів до страйків. Вже кілька років шахтарську профспілку очолює Яніна Чеславівна Галась. Окрім своїх основних обов’язків із захисту соціальних прав і гарантій гірників, профспілка велику увагу приділяє спортивному і культурному життю колективу, духовному розвитку і якості оздоровлення працівників та членів їх сімей.
 

 Серед традицій колективу – насичене спортивне життя. Команда шахти «Надія» регулярно приймає участь у різноманітних змаганнях по всій Україні, здобуває перемоги та займає призові місця у галузевих спартакіадах. Цьогоріч же наших спортовців визнано одними із кращих у області серед колективів підприємств, установ та організацій.
 

І ставок, і млинок, ще й вишневенький садок!
 

Як кажуть в Україні: «Господаря видно по господарству». В директора шахти «Надія», як у дбайливого ґазди є все: «і ставок, і млинок, ще й вишневенький садок».
 

Відродження шахти починалося саме з ремонту кухні та їдальні. Це був час, коли деякі сім’ї шахтарів просто голодували, господині не мали, що дати чоловікові «на тормозок». Тому приходили сюди обідати в рахунок зарплати, цілими родинами. Зараз шахтарська їдальня швидше нагадує вишуканий ресторан з сучасним інтер’єром, де працюють найкращі українські ґаздині і готують неперевершені смаколики, які так полюбляють наші шукачі чорного золота. Ціна обіду доступна для кожного, тому що вже кілька років поспіль на «Надії» практикується тепличне вирощування різних овочів. До того ж це відчувається не лише в ціні, але і на смакових якостях продуктів, які є екологічно чистими. Крім теплиці є ще й грибниця, де вирощують шампіньйони, якими поповнюють шахтарський раціон. У одному приміщенні з їдальнею – пекарня, яка забезпечує хлібом та хлібобулочними виробами і їдальню, і магазин та бар, що розташовані у селищі. Керує усім цим комплексом громадського харчування Богдана Йосипівна Криштопа. Молочні та м’ясні продукти в їдальні теж власного виробництва. Адже на території шахти є цілий сільськогосподарський комплекс. Крім худоби, господарство утримує фруктовий сад. Доглядають його теж гірники – обрізають старе гілля, щовесни проводять побілку стовбурів, дбають про живлення і зберігання вологи. Щороку дерева шахтарського саду прикрашені соковитими фруктами, якими із задоволенням смакують гірники та їх родини.
 

У 2000 році відкрито шахтний магазин «Княгиня Ольга», в якому працює 20 осіб персоналу. Великий асортимент продуктових товарів, за доступними цінами, працівники шахти можуть отримати в рахунок заробітної плати.
 

Уже 10 років поспіль на шахті «Надія» працює швейний цех, яким керує Ольга Григорівна Кондратюк. Відкритий він за власні кошти підприємства і обладнаний сучасними швейними машинками. У швейній майстерні, яка працює на давальницькій сировині за закордонними замовленнями, працюють 50 швачок, а це переважно дружини, дочки, сестри, матері шахтарів. Швейна продукція «Надії» користується гарним попитом. Візитною карткою шахтарського цеху є пошиття постільної білизни.
 

Зовсім недалеко від шахтної території у березовому лісі розміщена база відпочинку «Надії» – мальовниче озеро з білими й рожевими квітами латаття, подібного на лотос, з будиночком на острові, до якого можна пройти по хисткому місточку. Шахтарське озерце, наче велетенський діамант виблискує на сонці, що дуже тішить всіх, хто приходить до нього відпочити.
 

Шахтарі святкують
 

Шахтарське життя – це не лише робочі будні, а й свята. Зокрема, святкування річних планів та дня шахтаря відбувається дуже урочисто – нагороджують передовиків виробництва, вшановують усіх, хто сприяє досягненню успіхів, веселою та цікавою є концертна програма і, безумовно, кожне свято закінчується традиційним феєрверком.
 

Цей шлях до успіху, як для директора шахти, так і для всього її колективу, був тернистим. Адже, як «безперспективну», шахту намагаються закрити ще з 1992 року. І з цього часу колектив і її незмінний директор Микола Григорович Криштопа бореться за життя підприємства. І, як показує досвід, цілком успішно. І це не єдина перешкода, яка поставала на шляху підприємства: були і численні перевірки, подекуди до сорока разів на рік, затримання виплат за видобуте вугілля, а звідси проблеми з податковою, несанкціоновані відключення електроенергії. Навіть зараз піввіковий ювілей шахти доводиться зустрічати не у найкращий час. На сьогодні – це нестабільна ситуація з реалізацією вугілля. Але, як показує досвід, «Надія» впевнено бере перешкоду за перешкодою, і знову піднімається на вершини трудової слави.
 

 Роки вдалого управління привели шахту «Надія» до 50 річного ювілею. 50 років для підприємства – це великий термін. І незважаючи на безліч труднощів, працівники «Надії» мають повне право пишатися тими успіхами, яких домоглися кропіткою щоденною працею. Кожен новий день ставить перед вугільними підприємствами усе більше й більше нелегких завдань, вирішуючи які, шахтарі прагнуть до досягнення однієї, спільної й основної мети – забезпечити майбутнє кожного трудівника, підприємства і держави в цілому. І хочеться вірити в те, що золота зірка «Надії» ще довго сяятиме на копрі, випромінюючи тепло, даруючи надію на краще. Будемо вірити в те, що 50 років – це не полудень віку, а крок назустріч світанку та новому дню, який дарує надію на краще майбутнє.
 

Оксана ВОЗНЯК.

Голос Сокальщини на GoogleNews

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

4 × 5 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.