Україна – країна смутку і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше її мають, країна гарячої любові до народу і чорної йому зради. В уяві кожного українця постають з високості краї її володінь, і видно в самому центрі матінки-Європи воскреслу державу – Україну. Тому ідеалом кожного свідомого українця, його національного життя є Україна, наша рідна Хата – Батьківщина. Про розбудову національної держави, про роль духовності у здійсненні цього ідеалу роздумує Митрополит Андрей Шептицький у книзі «Як будувати рідну Хату…», яка була написана у грудні 1941 року, тобто у розпал Другої світової війни. Ці роздуми не втрачають актуальності, важливості і сьогодні, позаяк проблеми української нації глибоко закорінені у ментальності. «Як будувати рідну хату…» – настільна книга для кожного громадського діяча, політика чи звичайної людини, незалежно якого вона віросповідання і якою мовою розмовляє, бо в книзі подано вказівки як вийти із важкого становища, як морально оздоровити жителів України.
Ідеалом нашого національного життя, на думку Митрополита, є наша всенаціональна Хата – Батьківщина. Тому діяльність Андрея Шептицького була направлена на консолідацію і розвій українського народу навіть у найнесприятливіший для цього час, і українство, згуртовуючись навколо Церкви, попри всі утиски таки організувалось до творення власного життя. Все це заставляє задуматись: чого ж нам у час такої вимріяної української державності не вистачає, аби врешті втілити національний ідеал Рідної Хати? Мабуть, вселенської віри. Тому завдання українського народу, передовсім, буде в тому, щоб створити такі суспільно – християнські обставини, які забезпечували б громадянам правдиве і стале щастя та мали досить внутрішньої сили, щоб поборювати тенденції внутрішнього розладу й успішно захищати межі від зовнішніх ворогів. Такою могутньою організацією може бути Батьківщина тільки тоді, коли не буде цілістю, зложеною штучно з різнородних частин, а організмом, оживленим одним духом, що розвивається з внутрішньої життєвої сили, доповнює внутрішні браки, і з природи є здоровим, сильним, свідомим своїх цілей, не тільки матеріальним, але й моральним тілом.
Такою організацією – організмом, на думку Митрополита, є родина, утворена волею й умом людини, громада, себто злука людей, що «живуть в одній місцевості та зв’язані зі собою сусідством і спільнотою багатьох потреб і інтересів». Їх сила і тривалість залежить від того, наскільки дія людського розуму буде правильна й мудра. Чим більше у людей цих організацій спільних переконань, потреб, традицій і багатьох інших державних прикмет і чеснот, тим більше у них внутрішньої сили. Тоді, безперечно, народ має можливість вибрати керівну владу, яка має за мету служити добру, зберігати й боронити свободи громадян, родин і всіх товариств і організацій. Провідна влада походить від Бога, тому зобов’язана сповняти християнські обов’язки, Христовій Церкві повинна забезпечувати повну свободу виконання її Божого післанництва і проповідування слова Божого.
Провідна роль у побудові Хати – Батьківщини, на думку Андрея Шептицького, належить духовенству, яке повинно не тільки давати мудрі поради своєму народові, але й всіма силами «спричинитися до здійснення ідеалу», самостійною працею досліджувати питання про будівництво проводу й організацію всіх загальних виборів і голосувань. «Бо великий нарід – це не пісок одиниць… Це цілість, зложена злукою прерізних природних угрупувань людей, найрізнородніших спільнот, спертих на різні сторінки людської природи і суспільного життя», – писав Андрей Шептицький.
У книзі Митрополит роздумує про виховну роботу Духовенства і Церкви з народом, особливо з молоддю. Адже від проповідування Євангелія і роз’яснюванні християнських чеснот у великій мірі залежить могутність Хати – Батьківщини. В процесі цієї праці люди легко сприймають поняття відповідальності, добра, справедливості, чесності.
«В устрої Батьківщини, – розмірковує у своїй книзі автор, – найважливішою справою буде забезпечити громадянам якнайбільшу свободу». Це приведе до побудови організму, в якому всі «колеса й коліщатка, з яких складається суспільне життя народу, уміють мудро провадити, не порушуючи нічим їхньої природної свободи і допомагаючи успішно в осягненні того, на що їх сили не вистачає».
Андрей Шептицький у посланні роздумує про те, якими повинні бути вибранці народу. Це чесні люди, які мусять мудро вести Батьківщину, утримуючи у своїх руках провід і вплив на народ. Та коли народ виконує всі засади Євангелія, коли більшість громадян живе християнським життям, коли вони своїм життям і молитвою заслуговують на благословення і поміч Неба, коли в народі Церква виконує Богом дане післанництво, то ті труднощі, які пов’язані з вибранням влади, розв’язуються мирно, з Божою ласкою.
Проаналізувавши різні сторони побудови Хати – Батьківщини, автор порушує і таку проблему: на чому ж базується єдність Хати? «На національній єдності», – пише Митрополит. А її елементами є мова,традиції, свідома воля, яку потрібно виробляти в наступних поколіннях.
У християнських народів немає більшої виховної сили, ніж сила Церкви. То вона виховує народ, прищеплює в душу дитини ті християнські чесноти, які зроблять із неї доброго і мудрого патріота.
Отже, в побудові Рідної Хати Церква повинна сприяти якнайбільшій єдності українців. Нашому народові, особливо тепер, потрібна єдність, а та потреба накладає на нас усіх обов’язок, і від його сповнення залежить ціла будучність Батьківщини.
Питання, яке ставить Андрей Шептицький – «Чи перевагу візьмуть елементи позитивні чи негативні?» – звернене не в минуле, а до нас. І відповідь залежить від кожного з нас. І якщо хочемо всенаціональної Хати бажанням глибоким і щирим, якщо та воля не є тільки фразою, то вона повинна проявлятись дією, яка веде до єдності. Тому християнські церкви в Україні мають виконати таке завдання: сприяти об’єднанню людей в ім’я побудови нової суверенної держави, «мусять позбутися того духу розколу і ненависти, який спричинює, що Українець Українцеві ворог». Ми мусимо зробити все, що можемо, щоб помиритися, і в собі побороти духа розколу і ворожнечі відносно братів.
Єднаймося для здійснення нашого національного ідеалу – побудови соборної, самостійної Хати – Батьківщини.
Мирослава ІВАНЕЦЬ, вчитель Сокальської гімназії імені Олега Рованіва.
