МОЯ ЗЕРНИНА
Чи то сон мені був, а чи може, видіння? Не знаю…
Умліває душа від того, що наснилось мені:
Лан широкий розлігся, аж до самого, ген, небокраю,
А над ним кольорові зоріють вогні осяйні.
Я стою на межі золотого словесного лану,
І милуюсь красою дозрілих уже колосків.
У безмежжі витає дух величних славетних титанів,
Понад ланом бринить солов’їних пісень переспів.
Я стою і милуюсь красою словесного злата
І, долоні теплом, зігріваю зернинку свою:
Рідна земле моя, Україно, яка ти багата.
Скільки славних людей закохались у мову твою!
Скільки славних людей засівали святі перелоги,
Скільки було пролито на ці сходи і поту, і сліз,
Скільки було благань до небес, до Всевишнього Бога,
Щоб росток із зернини у пишне колосся проріс.
Я закохана теж у красу твого ніжного лова,
Надихає мене дух незламний величних людей.
Ниво пишна моя, українськая рідная мово,
Тим я горда, що теж пригортаюсь до твоїх грудей!
…Чи то сон мені був, а чи… може, було це видіння?
Що стою я край поля – довкола дзвінкий переспів…
Пригортаю до серця зернину – словесне творіння.
До титанів звертаюсь і низький засилаю уклін:
«Дорогі прабатьки, не засуджуйте вкрай мого слова,
Я ділами своїми ваших подвигів не оскверню.
Лиш дозвольте й мені, Української велети мови,
Край того перелогу посадити зернинку свою».
Хай вона пророста у родючомудоброму грунті,
Врожаїться нехай, пишним колосом, так як і слід.
Хай слова мої будуть душею людською почуті.
Хай росте – а не скльована буде птаством колись на обід.
УКРАЇНІ
(Для дітей)
У барвистому віночку,
Шовком вишитій сорочці
Україну, рідну неньку,
Привітать спішу серденьком.
Златоверха, величава,
Процвітай, моя державо!
Багатій зерном-хлібами,
Яблуневими садами.
Будь ромашко-волошкова,
Для малечі веселкова.
Будь хоробра і смілива,
До роботи не лінива.
Будь завжди, моя країно,
Мужня, сильна і ЄДИНА!
Бережи споконвіків
Славу наших прабатьків.
Ще тобі бажаю щиро,
Люба моя Україно,
Непохитну віру мати,
Всі незгоди подолати.
Хай бринять ранкові роси,
Зеленіють вербокоси.
Хай летить у небо синє
Наша пісня солов’їна!
Ну, а я, хоч і маленька,
Та за тебе, дорогенька,
Щиро Богу помолюся
І низенько поклонюся.
Лідія ГІЙШИШКА,
с. Войславичі.