Україні
Україно, чайко, що кигиче,
Не даєш мені закам’яніть,
Виринаєш антом предковічним
І трипільцем з глибини століть.
Князем, що хрестив нас у Славуті,
Гетьманом, що Хмелем називавсь,
Президентом першим незабутнім
І повстанцем, що в бою не здавсь.
Селянином, що повік пре плуга,
Матір’ю, що хліб вийма з печі,
Диким Полем і Великим Лугом,
Де святилась воля при мечі.
Жаром вже примерзлої калини,
Вербою, що пальму заміня,
Донькою, онукою чи сином
Перед чином завтрашнього дня.
Пил з історій струшувати мушу,
Щоб сторінку давню зрозуміть…
Україно, глянь у мою душу,
Нас ніщо не зможе розлучить.
Володимир ПОЛЯНЧУК,с. Боб’ятин.