Ще 22 листопада 2013 року на спільних позачергових сесіях зібралися депутати Сокальської районної ради та Сокальської міської ради, де біля пам`ятника Тарасу Шевченку у Сокалі прийняли рішення: "Звернутися до народу України, Президента України, Верховної Ради України щодо неприпустимості призупинення підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом". Це була мирна, але тверда вимога сокальської громади. 29 листопада українці поєдналися у символічному ланцюгу з Києва до кордонів Євросоюзу, серед них були і сокальчани, а вже о 4 годині ранку 30 листопада 2013 року бійці спецпідрозділу "Беркут" пішли штурмом на студентів, які проводили мирну акцію на підтримку євроінтеграції України на Майдані Незалежності у Києві. Тоді вони били юнаків і дівчат кийками, а вже пізніше проти свого народу взяли зброю. І народ повстав. Не міг допустити, щоб так нагло топтали його гідність.
З Сокальщини автобусами, потягами, власним транспортом їхали люди, щоб стояти у сніг, мороз, холод за своє право жити у демократичній європейській державі. А ті, що залишилися вдома організовували місцеві "майдани", збирали кошти, одяг, харчі, які волонтери возили тим, хто за нас усіх відважно стояв на головному Майдані України. У Сокалі був створений Штаб національного спротиву. Людський потік до Києва не припинявся, як і вантажі з теплим одягом, харчами, медикаментами. На київському Майдані був намет з написом "Сокаль".
А далі був кривавий Йордан 2014 року. Проти протестувальників застосували кийки, сльозогінний газ, "коктейлі Молотова", фаєри, світло шумові гранати, водомети… Чорним днем стало 18 лютого було вбито трьох мирних протестувальників. Перші Герої Небесної сотні… З цього дня у Києві загинуло 82 особи, 645 постаждали… Серед поранених були й сокальчани Юрій Каплєта, Роман Лагно, Михайло Свистович, Назар Дидак, Олександр Григор`єв, Андрій Мандрик, Микола Сенюк, Михайло Боднар, Степан Ревок.
Героям, які полягли, героям які багато днів і ночей беззбройні протестували на Майдані, вдалося перемогти хунту Януковича. Ми навіть ще не встигли натішитися перемогою, як на нас насунулася ще страшніша біда російська агресія. Спочатку вторглись у Крим, а потім Донецьку і Луганську області. І досі йде війна. І досі гинуть українські вояки. Сокальська земля теж втратила своїх синів: Віктора Сивака, Ігоря Білика, Валентина Прихода, Романа Лагна, Андрія Костенецького, Юрія Білика, Сергія Мельника, Романа Галаса.
Вічна слава Героям!
…Ми вийшли на свободу зранені. Але україноненависникам не вдалося здолати українську Гідність, як рівно ж не вдасться український вільний дух закувати в кайдани. Тому Героям Слава і Слава Україні!
Оксана ПРОЦЬ.
