Василий СОКОЛ родился 27 марта 1940 года в земледельческой семьи, где у отца с матерью было семеро детей, он — самый молодой. Вырос на Тернопольщине, но довольно рано, после смерти матери, подростком «вылетел» из родительского гнезда. Тогда шестнадцатилетним юношей уехал на развитие Раздольского серного комбината (Львовщина). Сначала работал разнорабочим, потом — слесарем на асфальтовом заводе. После четырех лет работы, уже возмужавшим, переехал в г. Червоноград, устроился на шахту «Великомостовская» подземным машинистом шахтных машин и механизмов.
Три года служил в армии. Там закончил школу младших авиационных специалистов и работал механиком. После увольнения из рядов армии, вернулся в Чернигов на рудник «Великомостовская», работал газомиром, а затем — более четверти века — рабочим очистного забоя.
Семилетнюю образование получил на Тернопольщине, среднюю — в Червонограде, а дальше заочно освоил журналистскую профессию во Львове.
Дописывал в шахтерской многотиражки «Горняк». А уже со временем его материалы стали регулярно печатать «Шахтер Червонограда», «Вперед», «Голос соблазн Буга», «Новости Прибужжя», «Червоноградская панорама», «Львовская правда», «Свободная Украина», «Свободная жизнь», « Голос Донбасса », много других изданий.
С 2000 года В. Сокол — член Национального союза журналистов Украины, избирался депутатом Червоноградского городского совета. Его труд отмечен многими грамотами и благодарностями. Василий Сокол — полный кавалер знаков «Шахтерская слава», почетный шахтер Украины.
ЛІТО-ЛІТЕЧКО
Соколи літають в небесах,
Духмяніє вітер в полі, у лісах.
Вже мандрує літо по стежках –
Пестять мами немовляток на
руках.
У польоті ластівки мигтять
Як амура стріли з висоти летять.
Голуби дзьобами заплелись,
Мила, до мого плеча схились!
У нічному мареві квіток
Нахиля гілки мені садок.
Місяць заховався за стіжок.
Свічкою для нас його ріжок.
КРАЮ МІЙ!
Який же ти багатий, отчий краю:
Ліси, поля, луги і ріки навкруги.
А обабіч Тернопільщина рідна
На лебединих крилах вируша в
політ.
Там підлітка гойдав на хвилях Збруч, –
Моє дитинство, скупане у росах,
І погляд зупинився ліворуч, –
Там пролягають трави на покосах.
Батьки в дорогу виряджали сина,
Були засмучені, а хтось зронив
сльозу.
«Василю, будь!», – шептала в
тернах доля…
А шахта гнула, як оту лозу.
Мій в полі – хлібний колосок.
Там джерело – життя мого ковток.
Моє село, любимий краю,
Я іншого не прагну раю!
СТАЛА КОХАНОЮ
Вечір за річкою
Світиться в зорях:
Я на побачення йду.
Стежка прослалась під темними
вікнами,
М"ята цвіте у дівочім сліду.
Стала коханою,
Подруго сестрина…
А що знайшов, – не збагну?!
Того не знають і ранки з дощами.
А про любов лише вітру шепну.
КАЛИНОВЕ ДЖЕРЕЛО
Ген, у полі біля лісу
липа зацвіла.
І збирають вже чорниці
люди із села.
Недалеко при долині
калина зросла.
Там пульсує зпід коріння
жилка джерела.
А до нього по водицю
дівчина ішла.
Допоміг віднести воду
до її двора.
Щезла вже таки нарешті
дощова сльота!
І відбилась, як в люстерку,
врода молода…
КВІТИ ЮНОСТІ
Другові Олександру•Кульбачному
З двох боків дороги,
Що веде в село,
Там весна посіяла
Зіроньки в зело.
Приспів:
Кульбаби, кульбаби –
весняні квітки…
Ця дорога стелиться
кожної весни.
Сни мої в кульбабах,
Так, як віщі сни,
Золотом обсипали
Юності роки.
Підійшли до берега,
Ми зустрілись всі…
Нам під ноги стеляться
Рушники в росі.
Приспів:
Кульбаби, кульбаби –
весняні квітки…
Ця дорога стелиться
кожної весни.
Сни мої в кульбабах,
Так, як віщі сни,
Золотом обсипали
Юності роки.
В ДОЛИНІ ТЮЛЬПАНІВ
Весна зустрічає кохання в Карпатах –
Смереками пахнуть ліси.
Там чисте повітря, і вранішнє
сонце
Освітлює в росах стежки.
А я роздивляюсь, іду вище…
в гори,
Колись залишив там красу лісову:
Чарівну галявину жовтих
тюльпанів,
І губки дівочі в бджолинім пилку.
…Ми юні були і до школи ходили,
В Карпатах – квіток досхочу.
І перша любов пелюстками
накрила
Від того на крилах я в гори лечу.
Соколи в горі привітали зпід
сонця.
…Та жовті тюльпани цвіли!!!
Назустріч мені водограї шуміли,
В долини зелені тумани зійшли.
ДРУЖБА
(гумореска)
Ходить Бусько понад Бугом,
ногу піднімає:
Де ж всі жаби поділися,
що їх вже немає?
А колись отут…
жаб"ячі хори співали,
Та на все заріччя
косарів вітали!
В очереті, по болоті
чоловік блукає,
Як знайдуться жабенята –
у торбу складає.
Він сюди приходить часто, –
Буська приручає…
Потім діточкам малим
поеми складає.