ХЛОПЦІ ВОЛЮ БОРОНЯТЬ
Грім гармат. Гонить доля лиха
В світ людей, наче вітер пір'їну…
Ворог, знать, не боїться гріха —
Йде війною до нас в Україну.
Йдуть з війною колишні "брати"
(І тут правди подіти вже ніде!)
В когось кращі бувають чорти,
Ніж у нас наші кляті сусіди.
Ми не хочемо комусь біди,
Та вгамуйте і ви лють зміїну,
Саранчею не пхайтесь сюди,
Не несіть нам розруху й руїну.
Батьківщина віддала наказ —
Хлопці землю і волю боронять…
Ще в пихатій Росії не раз
За убитими дзвони задзвонять.
Повертайтесь живими, сини,
Повертайтесь до рідної хати,
Бо сумують в садах ясени
І батьки вже втомились чекати.
Вас чекають знайомі й рідня,
Виглядають в садочках дівчата,
Люди моляться Богу щодня,
Щоб війна закінчилася клята.
Щоб Бог щастя і долю всім дав,
Щоб вас кулі гарячі минали —
Все б збулося, хто що загадав,
І біди ви ніколи не знали.
Грають "гради"! Ви в ранах, в крові —
Вам так тяжко тепер, як нікому!
Повертайтеся тільки живі —
З перемогою, діти, додому.
ПІТИ НАРОДНИМ СЛУГОЮ
1
Я був честолюбним ще змалку,
Завжди верховодив колись,
Та, знать, перегнув трохи палку,
Бо мрії мої не збулись.
Я ціллю задався благою —
Одне тільки мав на меті,
Щоб паном таки — не слугою
Прожити у цьому житті.
Я знав, що невченим в цім світі
Не з медом ні там і ні тут…
Пишались садки в білім цвіті,
Як я поступив в інститут.
Картоплю пісну їв без жиру,
На сало грошей не було
Та вірив завжди твердо й щиро,
Що вченим приїду в село.
Тому й наполегливо вчився.
Пройшли непомітно роки —
Я наче на світ народився —
Диплом був у мене таки.
Я сперш працював трактористом:
В степу сонну тишу будив,
Не їздив нікуди туристом,
Кінці ледь з кінцями зводив.
Коли став, нарешті, завгаром —
Не мав я спокійного дня.
Трудився… та наче задаром
І… вся дивувалась рідня.
Вже потім я був інженером —
Один аж на четверо сіл,
Та чомусь не став мільйонером,
Хоча працював, ніби віл.
2
Невчений сусід, Бога ради,
По людях ледь-ледь не просив —
Він став головою сільради,
Хоч сіно ще вчора косив.
Як став він слугою народу,
Квиток мов щасливий купив,
З криниці не пив більше воду,
А пиво щовечора пив.
Кругленький став, мов горошина,
Хоч служба й тяжка, та мовчить…
Вже в нього є дім і машина,
Дітей за кордоном він вчить.
Є дача в Криму, біля моря.
Зв'язки є, до Києва мчить.
Забув, що було в нього горе,
Навчився прекрасно він жить…
………..
Йде час, як ішов невблаганно,
Рік новий недавно почавсь.
Як жив, так живу я погано —
Навіщо ж я стільки навчавсь?
Зігнувся від праці дугою
Часом недосплю й недоїм
Піти б десь НАРОДНИМ СЛУГОЮ —
Купити машину і дім.
Степан ШУТОВСЬКИЙ,
м. Сокаль.
А ЦАРЬОК ЛЮТУЄ
А царьок лютує, аж синіє.
Крим "відрізав" вдало, на дурняк.
Зазіхнув на неньку-Україну,
Та спіткнувсь, одержавши копняк.
Що тобі наш Крим? Що толку з нього?
Топчешся в болоті, у лайні.
А ми всі в молитві до Святого:
Повернути кримськії лани.
А царьок "північний" скаженіє,
Бо фортуну не в той бік несе:
Україна з кожнем днем мужніє,
І на бік її весь світ стає.
Народ "братський" наче зомбували…
Голову похнюпив і… мовчок.
Землю топче. Брата убиває,
Без батьків лишає діточок.
Люди світу! Станьте на коліна
І до Бога очі наверніть,
Помоліться за мою Вкраїну,
Щоб лихого ворога спинить.
Ольга ГАВРИЛЮК, •с. Свитазів.
ОСІННІЙ НАСТРІЙ
А дощ сьогодні лиє, як з відра!
Ну, що тут вдієш? … осені пора.
Ридає осінь, на душі розпука,
З коханим літом їй прийшла розлука.
Не плач, красуне-осене, не плач…
(До нитки вже промок мій сивий плащ)
Красиво літу дай піти, змирися,
Новою зустріччю живи і… усміхнися,
Вплети у коси м'яти-рути листя,
Одінь калино-горобинове намисто,
Багряно-золотаві диво-шати,
Щоб захотіли тебе, стоячи, вітати.
Не плач, красуне-осене, не плач,
Бо наскрізь вже промок мій сивий плащ
І парасолька не допомагає…
Всміхнися, осене!!! Хай сонечко засяє.
ОСІННІЙ НОКТЮРН
Пожовклою чуприною киває клен здаля…
Уже до сонця спиною обернута рілля…
Калиновим намистечком чарує осінь зір,
Вербу колише вітер, шепоче їй: повір…
Ще сіє з неба сонечко проміння золоте,
Воно весною ранньою колоссями зросте.
Маленькі павучки в траві мережать срібну шаль,
Ще поки " літо бабине" розвіюють печаль.
Дрімаючи гойдається, скрипить старий горіх,
В безмежнім ночі просторі зими вже • чути сміх…
Безлистою чуприною киває клен • здаля —
Бу-ва-а-а-й, красуне осене, вже • засинаю я…
Лідія ГІЙ-ШИШКА,
с. Войславичі.
.
СПОВІДЬ
Сповідь наша перед Богом —
Щира і відкрита.
Маємо гріхів ми повно,
Є й сторінка скрита.
Що в душі лиш має рану,
Соромно згадати,
Ранить серце безталанне —
Пам'ятаєм дату…
В кожного своя дорога
І свій шлях широкий,
Але всі йдемо до Бога
Знять тягар глибокий.
З тягарем погано жити, —
Гріх тяжкий душевний.
Ліпше зроду не грішити —
Бог простить все певно…
Сповідь наша перед Богом —
Щира і відкрита.
І щаслива вмить дорога —
Божим духом вита.
Сповідь! Сповідь! Щира сповідь!
Після неї… тихо.
Хай гріхи відносить повідь,
І минає лихо.
МОЯ ОСІНЬ
Хмари небесні чогось потемніли,
Сонечко ніжне ховають вони.
І настають вже холодні й немилі
Ночі безсонні. Накрились крильми
Сірими, чорними дні коротенькі,
Хоч на деревах ще квітнуть листки:
Жовті, червоні, руді, золотенькі, —
Вітер зриває їх всіх залюбки.
І не жаліє красу цю осінню,
Що ніби в казці яскраво зорить,
І забирає надію останню,
Мрію крилату заглушує вмить.
А на деревах, немов на ялинці
Яблука й груші різдвяно горять,
Ніжна калина стоїть наодинці
І демонструє свій гарний наряд.
Як їй пасує червоне намисто!
Сад прикрашає і взимку вона
(як не обірвуть ті кетяги чисто!),
Сяє рубінами… що їй зима!
Осінь. Яскрава осіння урочість!
Ти, як зозуля, рахуєш літа…
Нащо вже старість стиха пророчиш?
…Ох, непомітно життя проліта.
Людмила РОМАНЮК,
м. Сокаль.
БІБЛІЯ
Книга велична, ні з чим • незрівнянна —
Мудра у кожній родині.
Трьох континентів народам жадана
З давніх віків і нам нині.
Автори різні — рибалки, поети,
Вчені, селяни й царі…
Люди, відчувші в душі своїй злети, —
Юні, похилі й старі.
Славна ця Книга навчає, як жити
В цьому жорстокому світі,
Щоб ми навчились прощати • й любити —
Ми ж бо Господнії діти.
Правда в цій Книзі та вічная мудрість,
Й звуть її — Книга Буття,
Хай оминає нас грішна облудність,
З Богом проходить життя.
Марія ЛОБАЙ, •с. Сілець
ЗАКОН
Чи знаєм ми де правда, а де гріх?
Що ми кладемо на вівтар щоденно?
Те, що Скрижалі карбували достеменно,
Чи те, що викликає лише огиду й сміх.
Хто досі ще не йняв Мойсеєву • науку —
Десять законів вивчити не зміг,
То де ж під силу тим державний оберіг —
Невіглаством своїм ведуть народ • на муку.
Поправки вносять у теперішні закони.
Йде суперечок шквал і за бюджет • цей новий,
Під себе горнуть кожен постулат.
Та як ми дружньо і охоче забуваєм
Про цей Закон великий, який маєм,
Що тільки він один у всьому • знає лад.
Ганна КУЗЬМАК, •с. Добрячин.
(НЕ)ГОРОДНІ НОТАТКИ
***
Поклали ідею в гріб.
Замість кропила — кріп.
***
Червоніє, ховаючись, мак:
Все не так…
***
"Нічого. Стріляйте потроху" —
Стіна говорила гороху.
***
Солодять — де треба солі,
А кажуть: дурна квасоля.
***
Діточок не густо…
Винен хто? — Капуста!
***
"Я ж — ваш годувальник! Як?!" —
Булькав у борщі буряк.
***
"Знайте міру! Не зіпсуйте юшку!" —
За косу часник хапав петрушку.
***
Забув Господар: гнилизною хворі
Зеленими зривають помідори.
***
Мрія сіяла рядочки…
Лихо квасить огірочки.
***
Люблю бараболю —
До болю…
***
Щоб всіх одвадити "тузів",
Не вистачає гарбузів?
***
"Де ще знайдете радісну таку!?" —
Пишалася цибуля у вінку.
***
А моркву (з глибшими зв'язками),
Не вирвеш голими руками.
***
"Ми не здамось!" — пузаті кабачки,
Розлігшись, постискали кулачки.
***
"Город наш знищили масони!" —
Знов мітингують патисони.
ВІРА
Химерна тиша. Снів безодня-тьма.
Маруди-тіні, спогади-блюзніри.
Тремтить душа, розгублена й німа,
і тулиться до лагідної віри:
суцвіття розпогоджених облич
торкнеться ранок літепло і м'яко.
Дарма, що дощ під вікнами в_сю ніч
виходжує тривог багнисту мряку.
Любов БЕНЕДИШИН, •м. Сокаль.
***
У зрілім листі кольори злилися,
Химерне жовтню віддають тепло.
Не жаль, що літні мрії не збулися.
Шкода мені, що літа не було.
Години, тижні, місяці тривоги.
Без відчуттів. Із почуттів — лиш страх.
З вузької стежки на таку ж дорогу.
В зневіру з віри, уперед-назад.
Таки переступили. У надію.
Нелегко дався той важливий крок.
Із осінню приходить розуміння:
Що нас ще любить, або терпить Бог.
***
Привіт, маленька дівчинко, зі снів.
Попереду життя звабливі мандри
Й тверді переконання молоді,
Що завтра буде. Й усе буде. Завтра.
Пробудження не гарантує див.
Давно живу отут я і сьогодні.
І світ мене примудрився й зловив.
Й тримає міцно на краю безодні.
Світлана МЕЛЬНИЧУК, •с. Перетоки.
ЧОРНА ГОДИНА
Мама швидко
до садочка донечку збирала,
як завжди буває зранку —
дуже поспішала.
— Треба глянуть на годинник, —
попросила в доні, —
а то я вже на роботу
спізнююсь сьогодні.
Доня каже: — Зараз гляну,
я вже не маленька, —
і дивитись на годинник
вибігла швиденько.
Дуже швидко повернулась
дівчинка моторна:
— Я, матусю, приглядалась,
вже година чорна.
КІТ ВИРІШИВ
Дівчинці подарували
котика малого,
дуже гарний, ні у кого
немає такого.
Мама каже:
— Доню люба,
ти повинна знати,
що за котиком маленьким
треба доглядати.
Котик глянув на Оксанку
й на маму швиденько,
скочив мамі на коліна
і присів тихенько.
Доня враз зраділа дуже
й весело сказала:
— Котик хоче,
щоб ти, мамцю,
його доглядала.
***
Посміхайтеся частіше
— кожен день із року в рік!
Недарма ж бо люди кажуть:
сміх продовжує наш вік…
Надія МАРЦИНЮК, •м. Червоноград.
КЛЯТВА
Шляхи розмаю ворогами
Не раз зруйновані були
І загратовані катами
Й спаплюжені риком війни.
І наші душі і стежини
Заковані в гірких сльозах,
Що пробивались крізь лавини
І цвіли духом у словах.
Приспів:
Клянусь,клянусь, клянусь!
Допоки сонце в небі сяє
Не погорджу, не побоюсь
Іти під стягом мого краю.
Клянусь, клянусь, клянусь!
Заради віри, ради Бога,
Не зраджу крові, не зречусь
Любові, ані дому свого.
Клянусь, клянусь, клянусь!
Стоятиму я до загину
За Русь, за батьківщину Русь.
За землю мою, Україну.
Думи, обпалені віками,
Не раз на порозі мети
Згорали разом із серцями
І розпиляли їх вітри.
Й вбивали пам'ять, наче долі,
Поховані на цвинтарях,
Що були осередком волі
І цвітуть духом у словах…
Приспів.
Ігор ДАНЮК, •смт. Жвирка.