Нехай сьогодні кожен свідомий українець, хоча б на мить, замислиться над значенням української мови. Адже мова неабияке надбання народу, вона передавалася нам з покоління в покоління мільйонами українців різних часових епох. Не варто недооцінювати й визначальної ролі мови в державотворенні. Недарма ж бо, очільники імперської Росії, Польщі та Радянського Союзу, в свій час, з величезним ентузіазмом видавали накази, розпорядження, циркуляри та інші державні документи, стосовно заборони української мови, вони ж бо добре усвідомлювали той факт, що знищити мову, означає знищити народ та зруйнувати державу. Адже саме мова є ідентифікатором індивідуальності та своєрідності нації.
Чого вартий лише Валуєвський циркуляр(!) від 18 липня 1863 р. де, зокрема, зазначалося, що "никакого особенного малороссийского языка не было, нет и быть не может, и наречие их, употребляемое простонародием, есть тот же русский язык, только испорченный влиянием на него Польши". (До слова, за дослідженнями англійських науковців Роберта Макрама, Вільяма Крена і Роберта Макнійла у книзі "The Story of English" нарисована карта, де схематично зображено поширення індоєвропейських мов від Середньої Наддніпрянщини, тобто з території сучасної України. На теперішній час існує, фактологічно підтверджена, концепція походження слов’янських мов індоєвропейської родини від праукраїнської мови (а саме від мови творців Трипільської культури). Тобто зараз можна сміливо стверджувати, що латина, польська, італійська, російська та ін. мови походять від праукраїнської…
Жодна країна світу не зазнавала впродовж сторіч такого масштабного, спланованого на державному рівні нищівного удару по мові та культурі. Тривалі заборони застосування української мови в сферах науки, релігії, судочинства та державотворення не пройшли намарно. Тепер пожинаємо плоди… Постійна наруга над мовою створила ілюзію меншовартості української мови та народу.
Нині нашу мову знову намагаються всіляко пригнітити, витіснити на другий план. Не зважаючи не те, що зараз не існує прямих заборон, ми бачимо, скільки у співвідношенні україномовних друкованих ЗМІ, видавництв, як розвивається український кінематограф, якою мовою розмовляє українська влада (цікаво, що у ВРУ серед 450ти депутатів, лише 23(!) українського походження), та, зрештою, якою мовою спілкується значний відсоток українських громадян… Парадоксально, але й тепер, коли Україна знову виступила на світовій арені як незалежна, самостійна держава, наша мова потребує неабиякої підтримки. Мабуть, не варто чекати, що хтось "згори" відновить історичну справедливість. Та, зрештою, і не важливо, хто при владі та яку він політику проводить, головне зрозуміти, допоки у нас є своя мова, доти ми народ.
Тому зараз кожен громадянин повинен усвідомити, що саме від нього залежить, якою мовою розмовлятимуть його нащадки та чи будуть вони жити в державі Україна. Адже генетичний код нації закладено саме у мові, цим і пояснюється унікальний феномен "живучості" українського народу, який перейшов крізь століття неволі, та все ж зумів відновити свою державність.
Тож саме тепер настав той час, коли пора звільнятися від хворобливих навіювань загарбницьких імперій і союзів, та раз і назавжди усвідомити, що українці особлива нація, яка пройшла страшні поневіряння, і все ж не зникла, не втонула в бурхливому морі історії, а завдяки збереженню автентичності, чистоти рідної мови знову впевнено вийшла на історичну арену.
Мар"яна МАРКОВИЧ,
студентка 3го курсу факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка.