КНИЖКИ – ДРУЗІ, КНИЖКИ – ВЧИТЕЛІ – твердить латинське прислів’я. Отож як до друзів і вчителів ішла на книжкову ярмарку під гаслом «Читай, дивись і слухай українське», котра під егідою Львівської обласного товариства «Просвіта», Львівської обласної та районної влади, а також відділів освіти та культури, вже традиційно відбувалась у Сокалі. Правда, до імпровізованої книгарні потрапила вже тоді, коли акція добігала до кінця. І під дашком кінотеатру прилаштувалась книгарня Центру української книги Львівського товариства «Просвіта». Очевидно рясний дощ, який сік того дня, що був ще й насичений святкуваннями днів бібліотекарів та вчителів, не дав можливості усім, спраглим за доброю українською книжкою, підійти до цих столів. Та все ж хто хотів, той знайшов час і можливості прийти. На столі, де розкладена дитяча література, очі вабило яскраве різнобарв’я палітурок книжок казок, оповідань, різноманітних букварів, збірок прислів’їв та приказок, міфів, легенд. І всі вони видані українською мовою, хоча не обов’язково це були твори українських прозаїків чи поетів, були твори митців інших держав, але перекладені на українську мову. Ні книжок для дорослих, ні для дітей, виданих іноземною мовою на цій мінікнижковій ярмарці не було. І не тому, що ми не любимо чи не шануємо мови інших народів, либонь лише за те, що наша рідна українська сьогодні зневажена, принижена. Давні греки тих, хто погано говорив погрецьки, вважали варварами. «В цьому сенсі, – вважає Ліна Костенко,– у нас суспільство майже всуціль варварське. Ні справжньої української, ні російської. То якої ж другої державної прагнуть так звані «російськомовні»? Чи відомо їм, що їхню «другу державну» в західних наукових виданнях вже офіційно називають суржиком?». Отож, аби долати це «варварство», у Львові вже вкотре відбувається Форум видавців, а у районних містах свої локальні «форуми», а радше свята української книжки. Отож саме на сокальському книжковому ярмарку я вже вкотре зустрілася з директором Центру української книги п. Лесею Калічкою:
– Ми кожен рік до вас приїздимо і щораз привозимо нові видання. Вважаємо, що такого читаючого районного міста на Львівщині як Сокаль немає. Ми приїжджали і в інші райцентри, але чи то через непоінформованість, їх мешканці байдуже ставились до книжкового ярмарку. У вас, мабуть, влада працює для того, аби люди знали, що ми привезли добру українську книжку. Коли траплялось, що ця акція попадала на вихідні дні, то було багато студентської молоді, котра купувала практично всю літературу, яку ми привезли. Сьогодні ми найбільше продали дитячих книжок.
Ірина ЛУЩИК, працівниця Центру української книги у Львові:
– Попередні роки, коли була гарна погода, то приходило багато мамів з діточками і вибирали для своїх чад українську книжку. Хтось придбав твір, який колись у дитинстві йому читали батьки, а комусь до вподоби припала сучасна дитяча література. У нас представлена українська дитяча книжка з багатьох видавництв: львівськиx, київських, харківських і навіть донецьких.
Богдан ПЕТРОЩУК:
– Я прийшов сюди, аби придбати чергову книжку з серії «Львів понад усе».
Петро ОСТАШ:
– Тут дуже багато літератури, яка цікавить мене. Обов’язково придбаю книжки «Психологія українського народу» та «Світова московськоєврейська проблема».
Іванка ВІВЧАР:
– Моя внучка нині мешкає у Чикаго, але дуже любить читати українські книжки. Їй виповнилося 13 років, отож попросила працівників книгарні, аби допомогли мені вибрати гарну книжку. І я купила «Міфи та легенди України».
Ірина КОЛОШИНСЬКА:
– Щороку тут купую книжки. І сьогодні знайшла твори і для старшої дитини, і для молодшої придбала гарно ілюстровану «Абетку», по ній вчитимемося читати.
…На прилавку побачила нові твори Оксани Забужко, і далі сокальчани з радістю купували книжки Марії Матіос, а окрім цього ще й Ніни Фіалко, Ірен Роздобудько. Було тут багато серйозної історичної літератури і більш легкої– детективних та жіночих романів. Із задоволенням переглянула чудове видання «Берестечко» Ліни Костенко, дуже гарно ілюстроване, видане на високоякісному папері. Приємно тримати такий змістовний, високопатріотичний твір, та ще й так гарно виданий.
Коли ця львівська книгарня збиралася вже додому, я запитала пані Лесю Калічку, чи ще приїдуть до нас. «Ви знаєте, не знаю, що буде наступного року, бо при нинішньому ставленні до української мови, української книжки, не маю впевненості у завтрашньому дні. Ось не так давно у крамниці Центру української книжки товариства «Просвіта» побили вітрини. А на дверях намалювали свастику і тризуб, поставивши між ними знак рівності. Сумно, щоб на двадцятому році незалежності Української держави таке творилося?!».
Й справді сумно. То ж куди ми йдемо? Знову у ярмо, знову у рабство, бо як не стане доброї правдивої, національносвідомої книжки, перестанемо спілкуватися українською мовою, то яка ж це буде Україна?!
Оксана ПРОЦЬ.
Фото автора.