На свято Успіння Пресвятої Богородиці вихідці села Корчмина, яке нині є на території Польщі, з’їжджаються мешканці пограниччя на українсько-польському кордоні неподалік Стаївки і Корчмина. Цей маленький клаптик української землі під липами став містком між двома народами. Тут єднаються родини, які багато років тому розділили колючі дроти. Уже вісім років поспіль у рамках транскордонних українськопольських днів добросусідства колишні вихідці цих місць мають змогу вільно зустрічатися на цьому благодатному місці з рідними, знайомими, колишніми односельцями, з якими їх насильно розлучили… У цих зустрічах беруть участь духовенство різних конфесій, представники державної влади і органів місцевого самоврядування, люди різного віку.
БЛАГОДАТНЕ МІСЦЕ ДОДАЄ СИЛИ
З самого ранку на польовому шляху, який веде до кордону, було видно довгу вервицю пішоходів, автомашин, підводів та автобусів, які прямували у напрямку кордону. Тут серед 12 лип сховалася від людського ока капличка і б’є життєдайним ключем чудодійне джерело. Люди поспішали до цього благодатного місця аби спільно помолитися, пом’янути своїх пращурів, випити студеної води. Добре, що напередодні свята з ініціативи керівників районної влади цю дорогу підсипали породою. Приклалися до цього Низівське лісництво, ПП "Козацький курінь", ДП "Львіввугілля".
Хоч ще була година до початку духовномистецької зустрічі, біля каплички зібралися люди. Віруючі різного віку молися біля неї. Тут були переважно вихідці з тих сторін, одні з них мешкають на українському боці, інші на польському. Але раз на рік вони сходяться до своєї святині. На жаль, так сталося, що їхнє село було зруйноване, як і доля багатьох сімей, які колись жили у ньому. Рідний Корчмин перейшов до Польщі, а капличка та джерело залишилися на українській землі. Очевидці тієї трагедії ще живі. З декотрими познайомилася на святі. Йосип Заяць нині живе у селищі Гірник, а у 1946 році його родина мама, тато, старший брат і молодша сестра жили в Корчмині на вулиці Малий куток. Пан Йосип з 1932 року, під час виселення йому було чотирнадцять… Він пам’ятає, як вранці перед Великоднем приїхали у село радянські солдати і почали виганяли їх з хати. Батьки на одну фіру зібрали все найнеобхідніше: харчі, одяг та цінні речі. Тут залишили все нажите роками…
Приїхали на станцію до Угнова, а звідки частину жителів Корчмина відправили поїздом в Тернопільську область у Підгаєцький район село Гнильче. А його старший брат, нині уже покійний, залишився у Корчмині та якось дістався до Канади. Довгий час родина не мала ніяких відомостей про нього. Йосип пішов служити в армію, а коли відслужив приїхав працювати на шахту в Червоноград. Нині мешкає в селищі Гірник. Однак щороку приїжджає сюди, щоб зустрітися на рідній землі з колишніми односельчанами, які з"їжджаються з різних місць України та Польщі. Порозкидала доля корчминців по цілому світу… І лише тут, біля каплички, вони наче молодіють, бо це для них особливе місце.
– Раніше, 28 серпня тут був великий відпуст, каже чоловік. Людей збиралося ще більше, ніж зараз. На цьому місці була колонія, де жило тридцять польських сімей, яких колись пан привіз на роботу. Вони працювали у нього на фільварку.
Він пригадав, як на цьому місці ще малим пас корову. Навколо каплиці росли 12 лип і перед відправою на них вивішували 12 образів, які прикрашали рушниками. Відправляли тут не лише на Успіння Пресвятої Богородиці, але й на свято обжинків. Їх справляв пан, коли вже зібрали вирощений врожай з поля. В селі налічувалося понад 200 номерів, жили тут, в основному, українці, польських родин було лише сім.
З джерелом та капличною пов’язано чимало легенд, які охоче розповідають місцеві жителі. Одну з них переповів Йосип Заяць, а йому свого часу її розповіли батьки: "Колись до Корчмина була дорога попри розлогого дуба (нині на цьому місці стоїть капличка). Одного разу неподалік цього дерева маленький хлопчик пас гусей. З"явилася підвода. Це був його сусід, який віз снопи з поля. Враз на дубові з"явилася Матір Божа, яка попросила у чоловіка застіжку. Той траснув батогом на неї, і разом з підводою пішов під землю. Все це відбувалося на очах у малого.
Хлопець пригнав гусей додому і розповів матері про те, що сталося, але вона йому не повірила. Сказала: мабуть, ти, сину, спав і таке тобі наснилося. Настав вечір, а сусід додому не приїхав з поля. Його жінка захвилювалася і прийшла до сусідки, яка й розповіла, що бачив її син. Аж на третій день знайшли цього чоловіка біля моста у Сокалі: сидів на возі, підпертий снопами. А невдовзі від Григорія Рачинського почула іншу легенду, що Матір Божа з’явилася на дубі старенькому вісімдесятилітньому дідові, який пас гусей з маленькою внучкою. Вона просила у нього хустину. Чоловік послав внучку додому аби та принесла хустку. Ось чому Корчминська Матір Божа є у хустині. Після цього дуба зрізали, а на цьому місці поставили капличку, яка і досі стоїть. Розповіли корчминці й інші перекази, у які тут свято вірять. Ось один з них, коли йшли рекрути до війська, то кожен брав з собою кору з пенька дуба, на якому з’явилася Матір Божа, і зашивав у мундир. А один хлопець з них насміхався і не зробив цього. Тож повернулися додому живими усі, крім того юнака, який загинув у війську.
ДНІ ДОБРОСУСІДСТВА ЗБЛИЖУЮТЬ
Невдовзі на свято приїхали почесні гості голова Сокальської РДА Микола Мисак та голова районної ради Ігор Дацюк, які поклали вінок до підніжжя могили Борцям за волю України. Ведуча святкового заходу, керівник апарату РДА Марія Христинич розповіла історію благодатного місця, познайомила присутніх із гостями. Це були перший заступник голови РДА Володимир Катерина та заступник голови РДА Наталія Карташова, канцлер Сокальсько-Жовківської єпархії УГКЦ о. Роман Синицький, начальник відділу культури та туризму РДА Лариса Фарин.
…Об 11.00 годині священики та представники влади наблизилися до кордону. А за мить на прикордонній смузі стаївські дівчата в українських строях вітали хлібомсіллю польських гостей. Їхню делегацію представляли депутати сейму Республіки Польща Славомир Завісьляк та Маріюш Град, воєвода Люблінська Геновефа Токарська, староста Томашівського повіту Ян Ковальчик, війт гміни Ульгівок Лукаш Клембек, представники місцевого самоврядування та духовенства України та Польщі. Принесли на українську землю образ Корчминської Матері Божої, до якої щиро молилися люди, сестрислужебниці Згромадження Непорочної Діви Марії. Сестра Володимира розповіла, що їхній осідок знаходиться у Перемишлі, колись тут також було дуже багато сестер. Адже Згромадження засноване у селі Жужіль (нині Жужеляни), що знаходиться неподалік кордону. Під час виселення людей з цих місць, чимало сестер залишилися у Польщі, де вони далі провадили духовне життя, служили людям і Богу. Монахині Володимира, Тадея та Маркіяна кажуть, що у цьому місці особлива аура умиротворення та спокою, недарма його й обрала собі Свята Богородиця, і люди звідусіль приходять сюди.
КОРЧМИН – НАША МАЛА БАТЬКІВЩИНА
Невдовзі стала свідком зворушливої зустрічі двох друзів Петра Возняка з Угнова та Михайла Бужановського з Польщі, які колись жили через чотири хати у Корчмині.
Пан Михайло з дідапрадіда живе у Корчмині. І біля джерела йому добре знайома кожна стежина, бо ще маленьким хлопцем приходив на свято Успіння Пресвятої Богородиці до каплички. Сюди люди приїжджали з різних міст і брали посвячену воду додому. Він щороку приходить сюди на зустріч з шкільними друзями, аби пригадати дитячі роки. У пана Бужановського мама і бабуся були українками, тож для нього близька культура і звичаї обох народів. Каже, що у 1946у році мама теж хотіла виїхати в Україну, але не вийшло. Вони залишилися у селі. Однак і їм довелося натерпітися страху та пережити немало. У них покрали речі з хати, повитягували продукти з льоху. М. Бужановський розповів колишньому односельчанину, що у їхній церкві і досі нема ікон, якісь нелюди їх поцупили. В середині церкви зробили ремонт. Та пан Бужановський побачив знайомих і заспішив до них. Він чекав на близьку родину зі Львова… А після святої Літургії запросив українських друзів до себе у Корчмин, і ті радо пішли з ним.
До речі, під час Європейських Днів Добросусідства для пропуску громадян застосовувалися мобільні комплекси прикордонного контролю. І ті, хто мав закордонний паспорт та відкриту візу, могли скористатися нагодою і піти в Корчмин, відвідати цвинтар та церкву, вклонитися батьківській землі.
ОБІЙМИ ТА СЛЬОЗИ…
Пан Возняк нині мешкає в Угнові, а народився в Корчмині. Чоловік радів, що на цій зустрічі побачив своїх корчминців Євгена Бродюка, Михайла Бужановського, Володимира Барана, Івана Ільчишина… Міг з ними наговоритися досхочу, позгадувати як колись тут жили, ходили до школи, пасли худобу…
Скільки літ минуло відтоді. Скільки усього пережито. Коли його вивозили звідси був дванадцятилітнім хлопцем, а нині він уже в літах, з посивілими скронями. Не дивно, що при зустрічі колишні односельці спершу довго вдивлялися в обличчя один одному. І скільки було радості в очах, коли впізнавали знайомого та вигукували: "Невже, це ти, брате?".
У селі один одного кликали по вуличному, а не по прізвищу, пояснив Петро Возняк з Угнова. Говорили на Рачинських Масюки. Наприклад, казали, що йдуть не до Возняка, а до Когута або до Шлапихи. І я, коли почув вуличне прізвисько, одразу впізнав односельчанина.
І досі щемить у серці Петра Возняка, коли тут відправляють святу Літургію. 28 серпня приходив з батьками сюди не раз на відпуст, або як тоді ще казали "фестини", які розпочиналися, як і нині, з Служби Божої. Фігуру Матері Божої в роки радянської влади знищили, але вже під час незалежної України відреставрували.
Зачувши, що ми розмовляємо про Корчмин, до нас підійшов Євген Бродюк, який також охоче поділився спогадами: "Після переселення українців моя родина залишилася у Корчмині, але у 1947 році під час акції "Вісла" решту родичів з Корчмина перевезли на північ Польщі, звідки виселили німців. Вихідців Корчмина розселили по селах, де вони живуть і понині, хоч мали надію, що повернуться назад. Ми тужили за своїми землями, за своєю культурою та звичаями, краєвидом, бо у тім краю вони інші”.
Пан Євген каже, що його тягне сюди на це благодатне місце, де з’явилася Матір Божа, де багато людей оздоровилися. І він тут зцілює свою зранену душу. І дякує Богу і усім організаторам Днів Добросусідства за цю акцію на кордоні, яка дозволяє зустрітися корчминцям та мешканцям інших сіл пограниччя. Нині тут зустрів Михайла Бужановського, Петра Возняка. Разом згадували як було колись, як весело тут жилося.
ЛЮБІТЬ СВОГО БЛИЖНЬОГО
Невдовзі біля каплички відбулося спільне Богослужіння польською та українською мовами, яку служили отецьмітрат грекокатолицької парафії у Любліні Стефан Батрух, канцлер СокальськоЖовківської Єпархії УГКЦ о. Роман Синицький та місцеві парохи навколишніх сіл. Белзький церковний хор під керівництвом Любові Плахтини підспівував їм.
Того дня всі мали унікальну нагоду спілкуватися у спільній молитві і просити Господа благословення на життя у мирі, на зичливість один до одного та любов до ближнього. "Коли ми чуємо слова, які кажуть "Любіть один одного, бо любов це життя, бо любов це лік, любов це сила, любов це майбутнє. Без любові людина вмирає, гасне, тратить силу, тратить бажання жити. Робиться слабкою та немічною. Любов дає людині крила і силу перемагати щоденні труднощі. І цієї любові нам потрібно, як хліба насущного, як щоденного корму, як ліку, як бальзаму на наше зболіле поранене серце, і тому ця любов потрібна поміж нашими народами, які близькі між собою і мають багато спільного, які можуть допомогти один одному. Але ця любов буде тоді, коли ми будемо її сильно прагнути. Любові треба хотіти і плекати і бажати їй усіх сил", про це говорив під час проповіді голова Фундації Духовної культури пограниччя (РП) отець Стефан Батрух. Зокрема, він наголосив, що потрібно будувати мости, справжні на ріках й інформаційні, які будуть нас поєднувати між собою. Ми за останні роки віддалилися від себе, тому що тих контактів було дуже мало.
ДЕНЬ, ЯКИЙ ЄДНАЄ
Після святої Літургії канцлер СокальськоЖовківської єпархії отець Роман Синицький передав віруючим вітання від єпископа СокальськоЖовківської єпархії Владики Михаїла Колтуна та мовив про те, що, окрім любові, нас ще єднає одна віра. Пресвята Богородиця, якої відзначаємо нині праздник Успіння, своїм життям дала нам добрий приклад для наслідування. Тож, де б ми не були і якою мовою не розмовляли, яку б владу не посідали, маємо зберігати слова Христові у своєму серці. Він побажав присутнім аби вони могли спільно молитися не лише раз у рік у цьому місці, а значно частіше, бо таких місць на кордоні є багато.
Голова Сокальської РДА Микола Мисак привітав польську та українську громади зі святом Успіння Пресвятої Богородиці та подякував усім за високу громадянську позицію, участь у цій зустрічі, яка є цеглинкою у зміцненні стосунків не тільки між родинами, але й двома народами, історія і життя яких переплетені.
Згодом присутні приймали щирі вітання від Корчівського сільського голови Галини Сідельник, яка побажала не один рік святкувати тут це величне свято, яке об’єднує родини та два народи.
Коли декілька років назад отець Степан Батрух приїхав до Сокаля аби поговорити про те, що мають бути такі Дні Добросусідства у Корчмині, місцева рада з радістю це підтримала, підкреслив голова районної ради Ігор Дацюк. І ось уже увосьме в Корчмині біля каплиці ми зустрічаємося аби згадати наше минуле. Тут зустрічаються родини, спілкуються між собою жителі прикордоння. І сподіваюся, що незабаром ці дні Добросусідства у Корчмині відзначатимуть значно ширше. Це стане можливим, якщо наступного року відкриється пункт пропуску Угринів-Долобичів.
– Я радий бути на цьому святі, яке є і нашим святом, відзначив війт гміни Ульгівок Лукаш Клембек. Ми з радістю їдемо сюди, бо добре тут себе почуваємо. Адже ми одна слов’янська родина. Наші народи пережили нелегкі часи, наші історії складалися порізному, хоча перепліталися не раз. Ми сусіди, слов"яни, і завжди будемо разом. Хочемо, щоб між нами не було дротів, бо у нас спільне майбутнє в Європі, щоб вільно могли взаємно пізнавати один одного, спілкуватися, наводити контакти у культурній сфері, залучати інвестиції для розвитку обох територій.
У ВІРИ ТА МУЗИКИ НЕМА КОРДОНІВ
Опісля віруючі підходили до ікони Корчминської Матері Божої, а місцевий парох отець Михайло Корицький проводив миропомазання. Отці Стефан Батрух та Роман Свиницький освятили джерело та зілля, відправили панахиду на могилі Борців за волю України. Для гостей з Польщі був організований автобус і вони мали змогу побувати на екскурсії у місті Белзі.
Відбувся концерт за участю українських та польських фольклорних колективів. Під відкритим небом линули українські та польські мелодії. Присутнім дарували свої пісні ансамбль "Ясьмін" з Ульгівку, сімейний народний колектив Брезовських з Угнова, жіночий ансамбль "Живиця" з Карова, ансамбль Стенятинського народного дому, чоловічий ансамбль "Хлопці з Угнова". Упродовж усього свята тривала виставкапродаж робіт з бісеру, дерева, вишивок, картин вихованців Сокальського будинку дитячоюнацької творчості. Можна було також придбати й духовну літературу.
Після відправи багато українців пішли у Корчмин, де помолилися на могилах рідних, побували у церкві та на подвір’ї, де стояла їхня хата та ріс садок. А ввечері, розчулені, повернулися назад додому.
… Жителі сіл прикордоння щороку з радістю приходять сюди і дякують організаторам заходу Фундації духовної культури пограниччя, Люблінському воєводству, Львівській облдержадміністрації, Сокальським райдержадміністрації та районній раді, СокальськоЖовківській Єпархії УГКЦ, Перемишльсько-Варшавській Митрополії УГКЦ за ці зустрічі на кордоні. Літні люди чекають 28 серпня, наче зірки з неба, аби знову зустрітися тут, біля каплички, з своїми рідними та друзями, пройтися стежками дитинства, напитися студеної води… Вони з радістю прийняли вістку про те, що депутат районної ради, директор ПП "Козацький курінь" Петро Пилипчук виготовив проектну документацію на будівництво каплички на цьому місці. Тепер слово за стаївською громадою.
Українці кажуть: "нашого цвіту по цілому світу"… І хоч нас розділяють кордони та тисячі кілометрів, але єднає віра, мова, українська пісня, рідна земля, чудодійне джерело, капличка і невиліковний щем у серці за рідним краєм. І допоки вихідці з села Корчмин живі, вони приходитимуть під ці липи до джерела. Недарма, прощаючись, вони казали: до зустрічі на цьому місці в наступному році.
Любов ПУЗИЧ.
Фото автора.