Село Городиловичі знищили під час операції «Вісла» у 1946 році. І лише у 1996ому на місці спаленого населеного пункту побудували меморіальний комплекс, встановили 68 хрестів, які символізують стерті з лиця землі села Холмщини. На місці, де стояла церква, збудoвана каплиця, поряд з нею – символічна могила борцям за волю України. На ній викарбувана пам’ятна таблиця на честь начальника штабу групи УПА«Південь» Василя Процюка («Кропиви»), вихідця з Городилович. Поряд з могилою хрестами позначили усі села, які були знищені поляками під час операції «Вісла» та карателями з органів КГБ. Читаємо: Городиловичі, Печигори, Гора, Клюсів, Безеїв, Маджарки, Іваньки, Корків, Павловичі, Переводів, Ворохта, Будинин та інші.
І ось на дзвіниці озвався віднайдений дзвін, поряд відновили криницю. Зарослий лісом, зберігся колишній цвинтар. Прокладено доріжки біля каплиці та символічної могили. Своєю працею і коштами допомогли в цьому колишні мешканці Городилович, а також нинішні мешканці і підприємці з Теляжа та Ульвівка.
Багато зусиль доклали до роботи над Меморіалом районна організація Конгресу українських націоналістів і її голова Ігор Дацюк. Щороку разом з КУНом беруть активну участь члени Сокальської станиці Братства вояків ОУН і УПА, ВО «Свобода», інші політичні та громадські організації.
За доброю традицією, у неділю, 29 червня, на місці знищених Городилович зібралися люди, щоб разом з колишніми жителями цього села згадати про його трагедію та трагедію інших сплюндрованих і знищених сіл в Забузькій зоні Сокальщини.
Святу Літургію відслужили декан Сокальський о. Петро Звір, протоієрей, настоятель кафедрального храму св. ап. Петра і Павла м. Сокаля о. Ярослав Кащук, настоятель церкви с. Ульвівок о. Орест Рубель, настоятель церкви с. Тудорковичі Степан Ділай, настоятель церкви с. Хоробрів Роман Ткачик.
о. Ярослав Кащук, зокрема, сказав:
– Городиловичі – наша пам'ять, шана і любов. У всі часи українці жили нелегко, і зараз переживають важке становище. Люди повинні шукати Царства Божого і правди Його, а потім все те, що нам потрібно, буде додаватися. Часто чуємо від людей нарікання: Боже, чому гинуть наші сини? Але така Божа воля. Треба завжди пам’ятати про провидіння Боже і молитися. По телевізору показували сюжет, як від маленького хрестика відлетів осколок гранати, – ось це якраз і показує, яке велике значення має хрест. Тому в тривозі наш люд повинен віддатися під опіку та покров Городиловицької Божої Матері. Нещодавно вийшла книжка про Городиловичі, то якраз там все детально описано про історію цього села, які великі випробовування випали на долю його мешканців. Нехай милосердний Господь і далі тримає нас в опіці, дарує нам пам'ять любові до нашої землі.
о. Петро Звір:
– Щороку нас кличе сюди Городиловицька Божа Матір. Тих, хто залишився і пам’ятає про спалене село, з кожним роком все менше і менше. Це святе місце завжди буде у їхній пам’яті, тут жили наші діди, батьки, прадіди. Згадуємо сьогодні усіх рідних і близьких, які відійшли у вічність і поховані тут чи в іншому місці. Сьогодні в молитовній пам’яті згадуємо всіх тих, хто народився і вийшов з цієї землі, і тих, хто ввійшов у неї через певний світ. Сьогодні від імені усіх священиків вітаю отця Ореста Рубеля, який береже пам'ять про спалене село і своєю молитвою старається передати цю пам'ять тим, хто приходить після нас. Нехай світло Вашого серця і Вашого слова шириться на всіх людей».
о. Орест Рубель:
– Кожного року сюди з’їжджаються священики, щоб розділити разом з нами горе і радість. Радість, бо маємо свято, а горе – бо так багато пролилося крові, так багато людей не дожили до сьогоднішніх днів. Ми щиро дякуємо Господу Богу, що дає нам нагоду зустрітися тут, в Городиловичах, під мирним небом, для молитви. Ми зійшлися докупи, обнімаємося, цілуємося, а наші вояки в цей же час рахують секунди і хвилини, щоб куля їх не зачепила. Ми їм дякуємо за те, що обороняють нашу Батьківщину, і також нині згадуємо тих, хто боровся за волю, за свободу України. Нині аж не віриться, що колись на цьому місці було село, тут бігали, сміялися діти, а сьогодні сюди приїжджають старенькі бабусі, дідусі. Щиро вітаю усіх з ближніх сіл і міст.
Вітаю і вас, дорога молоде. Ви уже зараз готуєтесь боронити нашу українську землю. Мені приємно, що ми всі разом робимо добру справу, з цього дуже тішуся. Ви ще діти, але так подорослому розумієте цю проблему. Бажаю вам успіхів, щоб над нами було мирне небо, щоб кулі пролітали повз захисників України.
Висловлюю щиру подяку Ігорю Хом’яку, який пожертвував тисячу гривень, виділив бензину, щоб автобус привіз сюди людей; керівництву табору «Лицар чести», Назарові Франчуку, бо дівчата і хлопці не відпочивали, а впорядкували все навколо каплички, їхніми щирими руками зроблено чимало роботи. Микола Процюк видав книжку про Городиловичі і пожертвував вісімсот гривень на нашу капличку. Вдячний усім жертводавцям, нехай береже їх Бог.
Потім процесійно всі пішли до криниці, де священики освятили воду. А біля пам’ятника, на якому викарбувано портрет начальника штабу групи УПА«Південь» Василя Процюка (псевдо «Кропива», загинув 1944 р. у селі Кордишів Тернопільської області, а в 1994 р. перезахоронений у м. Шумськ), а також прізвища Стрільців УГА, воїнів УПА; невинних жертв російського і польського терору – уродженців Городилович, відправили панахиду.
Цього недільного дня тут були представники не лише Городилович, Ульвівка, Теляжа, Сокаля, але й ті, хто приїхав здалека. Це свідчення того, що наша історична пам’ять і свідомість невмирущі…
Син Василя Процюка «Кропиви» Микола Процюк, котрий мешкає у Києві, розповів, як 10 травня 1946 року родину вигнали звідси. Він вдячний усім, хто зберігає пам’ять про це місце, щороку прибуває сюди. «Нас повинна єднати Україна, за яку пролили кров наші батьки і нині відстоюють державність їх онуки», – наголосив він. До речі, охочі могли придбати книгу «Городиловичі – наша пам’ять, шана і любов» (автори Петро Козак, Ольга Мадзьопа, Микола Процюк). У ній розповідь про село Городиловичі, людей, котрі там жили і воювали за незалежність України в складі Січових стрільців, ЗУНР та УПА.
Люди ще довго обмінювалися спогадами, ділилися враженнями, але, звичайно, всі сходилися на тому, що про трагедію в Городиловичах повинні знати й майбутні покоління. І щоб таке ніколи не повторилося на вкраїнській землі, просимо Господа й Городиловицьку Божу Матір охороняти наш народ від всіх бід, особливо в цей важкий для України час, коли за її державність гинуть кращі сини, в тому числі й Сокальщини.
Опісля голова районної ради Ігор Дацюк, депутати районної ради Сергій Касян та Юрій Семенчук побували у вишкільному таборі «Лицар чести» (його організував львівський осередок Молодіжного Націоналістичного Конгресу), котрий розташувався в мальовничому місці на березі Західного Бугу. Юнакам та дівчатам члени Сокальської станиці Братства вояків ОУНУПА Зіновій Фарина, Василь Кашуба, Василь Мочульський, Степан Баранюк розповіли про національновизвольні змагання, згадали цікаві епізоди боротьби за незалежність нашої держави.
Голова районної ради Ігор Дацюк, зокрема, сказав: «Мій батько тут колись був, нині він уже в літах, сидить з паличкою біля церкви (в Городиловичах – авт.). Я – син репресованого, мої діти виховуються на українських традиціях. Колись були повстанці, згодом – Січові стрільці, дисиденти, це тугість поколінь. В майбутньому і ви будете передавати нашу історію та ідеологію своїм дітям. Коли під час Революції Гідності створювалися сотні самооборони, то вони були обласні, і лише одна районна – Сокальська. Це свідчить про високий патріотизм наших краян, їхнє прагнення захищати рідний край. Я тішуся, що ви усі витримали цей вишкіл».
Бунчужний табору «Лицар чести» Назар Франчук розповів, що «табір розпочався 19 червня, у ньому 38 юнаків та дівчат: зі Стрия, Сокаля, Львова. Вишкіл втретє проходить у Городиловичах. Провели вимарш на 60 км до села Литовеж Іваничівського району (тут люди нас дуже гарно зустріли, пригощали), а також різні змагання: пейнтбол, стрейбол, вчилися збиратирозбирати автомати, як поводити себе в екстремальних ситуаціях. А ще наголошували на вихованні у дусі націоналізму та патріотизму. Синьожовті та червоночорні знамена розпочинали і завершували кожен день. А важливою особливістю у таборі була сувора дисципліна, якої дотримувалися всі учасники, а про алкоголь та тютюн тут не було й в подумках».
– У «Лицарі чести» молодь змінює себе і перемагає свої слабкості, виховує волю, характер. Вже з юних років навчається боротися за себе, за Україну, за її славу та її святі ідеї, – зазначив комендант табору Андрій Бень.
30 червня завершився вишкільний табір у Городиловичах. Юнаки та дівчата загартувалися, змужніли і готові до нових випробувань.
Василь СОРОЧУК.