Громада Скоморох з піснями і танцями, з вшануванням старожилів нещодавно відзначила 600-річчя села. Та знахідки під час археологічних розкопок на правому високому березі р. Західний Буг показали, що поселення тут було ще в період неоліту.
Багато родин в селі цікавиться своїм родоводом і походженням. З“ясувалося, що велика родина Штикало походить з Литви. До 1700 року дослідив своє генеологічне дерево Володимир Марущак, який уже може назвати 15 поколінь, що вийшли з того двору. Історія нашого рідного села цікава. На жаль, не всі її сторінки відомі. Його жителі не раз зазнавали нападів монголотатар, а в час Першої світової війни село перетворилося на руїну. Не минуло ці терени і воєнне лихоліття 1939-1945 років. Та скоморохівчани щоразу відбудовували його, адже вони працьовиті, інтелегентні, мудрі, мали і мають добрих духовних проводирів.
Ось який опис села Скоморохи подає газета «Талергофський вісник» (1924 р.): «Село Скоморохи розположене за кілька кілометрів від границі з Росією. На родючих землях селяни збирали добрі врожаї. Вони мали перевагу на відміну від інших сіл Сокальщини та завдяки діяльності пароха Михайла Миколайовича та вчителя Даниїла Шевчука книга і газета стали нерозлучними друзями місцевого селянина».
В АвстроУгорській імперії, руський народ в Галичині, так вони називали українців, були в ролі пасинка. Подібно, як ми – українці, згодом був в ролі «молодшого брата» в імперії СРСР.
В 1914 році австрійська імперія оголосила мобілізацію до війська, а разом з тим розпочалися арешти лідерів, які можуть повести за собою народ на боротьбу за самостійну, незалежну державу. Відтак тюрми були переповнені в’язнями, серед них були й наші односельчани, яких жандарми заарештували в селі. Жертвами терору в таборі Талергоф (Австрія) стали Степан Маковський, Михайло Штокало, Мирон Гозду, Григорій Баран, Семен Барцелюк, Іван Гарасимчук, Павло Гарасимчук, Григорій Гарасимчук, Антон Суплікевич, Федір Баран, Роман і Ксенія Дацики, Орест Фіковський, Іван Гарвона, Семен Гарвона, Федір Гаврона, Євгеній Гаврона (гімназист). Померли у засланні Іван Дацик, Іван Гаврона, Федір Гаврона, Роман Дацик. Антон Суплікевич був повішений у Львові в тюрмі на Бригідках. Ці відомості знайшла у газеті «Талергофський вісник» (1924 р.). І коли після розпаду АвстроУгорської імперії декотрі в’язні повернулися в рідне село, то замість квітучих Скоморох побачили страшну руїну: мадяри, коли відступали, спалили його вщент. Людей перед тим евакуювали в Російську губернію в м. Пензу, туди вони поїхали, бо боялися переслідування АвстроУгорщини за православ’я.
Повернувшись, жителі села відбудували його. Спорудили школу, яка діє дотепер, хату – читальню, де була «Просвіта». Тут ставили вистави та відбувалися концерти, подібно до тих, які були в день відзначення 600го ювілею села. Нині під час святкування скоморохівчани освятили фігуру Божої Матері, а тоді – хрест «Мученикам за РусьУкраїну». І першу, і другу фігури встановили за кошти парафіян. Як і 100 років тому, так і нині, такі заходи відбувалися і відбуваються при жертовній праці священиків. Тепер – отця Ярослава Кащука, і за це йому велика подяка від жителів села.
Леся БІДОЧКО, студентка III курсу університету «Києво-Могилянська академія».