…І чути – край наш героїчний
Вже знов співає «Бог предвічний…»
Співаймо! Заглушім жалі.
Славімо Бога на землі!
Леліймо віру вікову,
Бо об дзвінку цю коляду
Зламає Ірод меч злосічний.
Кріпімся! З нами Бог предвічний!
Наближаються Різдвяні свята. В думках вже дзвенить колядка, пахне медом кутя, красується ялинка.
Святвечір, Дитятко в яскині, колядка, поріздвяному прикрашена церква, оселя, дорогі гостіколядники – все це різдвяна радість. А десь там, в глибині душі, смуток, тягар. Не всі українські родини сядуть до Святої Вечері разом. У деяких родинах тільки незаймана тарілка на столі і порожнє крісло замість дорогого гостя. Найдорожчий гість буде вечеряти в окопах. Слава Богу, що між нами, українцями, є волонтери, є лікарі, є щедрі жертводавці, які дбають про наших захисників. Яких великих патріотів ми маємо! Щиро дякуємо їм. Молімося за наших захисників, єднаймося з ними думками, просімо скорого щасливого повернення їх додому.
Різдво і передріздвяний час – це суцвіття свят, традицій, це багатство нашого народу. Відкриває це суцвіття святий мученик Роман, а закінчує святий Йоан Хреститель. У нашій стороні жартують, що святий Іван Предтеча поніс свята в торбі на плечах. Після Романа вшановуємо пам`ять великомучениці Катерини. Від старших поколінь передані нам звичаї на кожне свято і такі пам`ятні вони. Дівчата на Катерини садили у вазонку гілочку вишні. Якщо розів`ється до Різдва, то будеш мати добру пару. І розвивалася, Слава Богу, вишенька. У день Великомучениці Варвари мами підтинали дівчаткам коси, щоб були такі красиві, як у Варвари. Андріївський вечір віщував дівчатам долю. Дуже цікаво було подивитися, від якого хлопця до дівочих воріт була всипана тирсою стежка… Святий Миколай тішив нас подарунками, скромними, але цікавими. Святий вечір був довгожданим, таємничим, справді, Святим, був особливо постовий день. Молитва перед Вечерею додавала сили, не давала волі сльозам, коли не було за столом найріднішої людини.
Радіймо всі, бо прийшов на світ Той, хто напоїть серця святістю, чистотою, хто знову розповість нам притчею, розумною наукою, як нам жити, як трудитись, як любити ближнього. Це Ісус Христос навчав нас молитву «Отче наш», яка передається від дитинки до дитинки уже два тисячоліття різними мовами у всьому християнському світі.
Вслухаймось, як наші малі діти віншують, слова їхні зворушують душу і серце. Ті побажання справді збуваються. Діти дотримуються скоморохівського звичаю. Колядують хлопчики і дівчатка. Щедрувати ходять тільки дівчатка, засівати – тільки хлопчики.
Різдво – це час колядок, роздумів, радості, спогадів. Україна з давніхдавен величаво прославляла Пресвяту Матір з Ісусиком. Багато колядок складених на честь Богородиці, на честь прослави її Божого материнства, Святої Родини. За вірою нашою – Мати Божа є в кожній українській хатині, вона є скрізь, де б’ється українське серце. Пресвята Марія – Мати Спасителя і Мати українського краю.
…Йдімо колядувати від хати до хати, з колядою щастя й долі людям побажати. В коляді нашій вся історія Божого рождества, вияв великої любові і поваги до Бога, сила нашої віри. Умиваймося Святою водицею, бо в ній велика сила. Князь Володимир Великий прозрів від водиці, з очей його впала заслона.
В переддень Різдва Христового побажаймо одне одному добра, спокою в державі, хай благовісним дзвоном розноситься колядка по всій Україні, аж до наших дорогих захисників. Живемо надією і просимо Бога, щоб невдовзі ми зустрічали наших дорогих патріотів з великою вдячністю, пишними короваями.
Колядуй, Україно! Радуйся, рідна земле! Освячуйся Водохрещенською водою, збагачуйся добрими дітьми, щедрими дарами природи, цілющим багатством карпатських лісів.
Марія КАЛЮГАКАЩУК, с. Скоморохи.
Заколядуй, Україно! Співайте, Карпати.
Будем Дитя Господнєє радістю вітати.
Бо на радість всьому світу,
Свята Божа Мати
Веліла нам, християнам,
Всім колядувати.
Заколядуй, рідна земле!
Заграйте, дзвіночки.
Молись, Дитя, за Вкраїну,
Де її сини і дочки.