14 лютого в районному Народному домі пройшло віче-реквієм, присвячене вшануванню учасників бойових дій на території інших держав. Під барабанний дріб військові внесли прапор України. Ведуча Олена Назарова підкреслила, що наш народ не забуває про бойові подвиги своїх синів і доньок, зокрема воїнів-інтернаціоналістів. 25 років тому вивели радянські війська з Афганістану. Цей день – радісний і водночас сумний. Радісний, бо повернулися сини додому, сумний, бо багато з них знайшли свою смерть в чужій державі. Хвилиною мовчання присутні вшанували їх пам'ять.
За доброю традицією, віче розпочали з молитви, яку провели о. Володимир Жарський та о. Олег з Червонограда.
Далі слово мав Сокальський міський голова Богдан Зарічний.
– Афганська війна була тривалою і жорстокою, – зазначив він. – В ній взяли участь 160 тис. українців. 3360 з них не повернулися додому, 60 – пропали безвісти. Наші воїни показали героїзм і мужність. І я вважаю, що українська держава, незважаючи на критику самої афганської війни, повинна пам'ятати, шанувати і допомагати всім, хто пройшов її дорогами. На їх честь має постати пам'ятник у Сокалі. І перші кроки в цьому напрямі вже зроблені. Сьогодні воїни-інтернаціоналісти в перших рядах, серед тих на київському майдані, хто відстоює честь і гідність нашої держави.
Він вручив подяку голові Сокальської районної Спілки ветеранів Афганістану Михайлові Ільницькому.
Колишніх воїнів-афганців також привітав представник Червоноградської міської ради Іван Васько, а голова Червоноградської Спілки ветеранів Афганістану Олексій Фетісов зачитав звернення голови Всеукраїнської Спілки ветеранів Афганістану Сергія Червонописького.
До присутніх в залі звернувся голова Сокальської районної Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) Михайло Ільницький:
– Сьогодні ми схиляємо голову перед тими, хто не повернувся додому з далекої чужої країни. Вже після війни, ветеранів-афганців від ран і хвороб померло увосьмеро більше, ніж загинуло на ній, кількість інвалідів збільшилася вчетверо. Хоча в державі є багато хороших законів, але через недофінансування їх не виконують. Тому ветерани змушені спільно відстоювати свої права. Це є місією нашої організації, адже відчиняють тому, хто стукає.
Бажаю вам і вашим родинам міцного здоров'я, благополуччя, щастя, миру і добра. Нехай в Україні панують любов і мир.
Пам'ять про афганську війну ніколи не згасне. Що нам залишила: похоронки, сльози матерів та наречених, що не долюбили своїх хлопців, поминальний дзвін та тепло свічки. І стікає кров'ю зболене серце ветерана, не йдуть з пам'яті скалічені долі людей, не залишають серце полеглі побратими. Але ми їх пам'ятаємо і вдячні їм.
Емоційним був виступ голови районної організації ветеранів війни і праці Єлизавети Цар.
– Ви молодші від мене, але поклали своє здоров'я на землях, які не на належали нашій державі. У 1985-му я проводжала до війська свого сина і також переживала, куди його пошлють. Там почула розмову двох жінок. Одна казала: якби ви знали, яких хлопців посилають в Афган – це генофонд нашої нації. Як у Другій світовій наша країна поклала кожного четвертого сина, так і в цій війні у чужій країні. Шестирічною дитиною запам'ятала 24-годинний артобстріл на межі Червонограда і Добрячина. Це було дуже страшно. Не уявляю, як ви витримували там. Ви ще й зараз працюєте, маєте сім'ї, виховуєте дітей. Я низько схиляю голову перед вами, хлопці, хоч за віком ви – мої діти. Дай вам, Боже, доброго здоров'я, щоб ваші рідні ніколи не бачили війни.
25 років тому, 15 лютого, тисячі матерів зітхнули з полегшенням – наче зник якийсь меч, що висів над їхніми головами – радянські війська вивели з Афганістану, – зазначив у виступі військовий комісар Сокальсько-Червоноградського об'єднаного районного військового комісаріату Микола Лисак. – Сьогодні у нас на обліку є 409 афганців. В цей день ми вшановуємо пам'ять про тих, хто поліг на землі цієї мусульманської держави. Це ст. лейтенант Микола Обдирко (загинув у 1984 р., супроводжуючи колону), рядовий Михайло Войтович (загинув у 1987 р. під час обстрілу моджахедами аеродрому), рядовий Петро Козловський (загинув у 1981 році), рядовий Петро Курка (загинув у 1985 р.), рядовий Богдан Сенів (загинув у 1981 р. при перестрілці під час патрулювання) та інші, нагороджені орденом Червоної Зірки посмертно. На наших теренах проживає майор запасу Олександр Огурцов, нагороджений орденом Червоної Зірки двічі. Цю нагороду також мають рядовий Ігор Скіпчак, сержанти Ігор Білецький, Євген Васько, ст. сержант Анатолій Савєлєв, Григорій Коновалець; полковник запасу міліції Микола Короп нагороджений трьома орденами – Червоної Зірки, Слави, За мужність та двома афганськими. Наші земляки нагороджені 54 медалями, дехто має їх по кілька. Честь і слава вам, воїни!
…І нині на планеті неспокійно – війни, терор, насилля. Та маємо надію, що в майбутньому на всій землі пануватиме мир, і нашим синам не доведеться воювати ні у своїй, ні в чужих державах.
Валентина БЛУДОВА.
Фото автора.