Ще здавна на Україні наші прабабусі з початком посту починали писати писанки аби бути щасливими та здоровими у наступному році. Майстерність їх виготовлення передавали від матері до дочки. Приємно, що нині ця традиція відроджується. І з наближенням Великодня все більшої популярності набирають писанки. Та не кожен вміє та знає як правильно тримати в руках писачок, наносити віск та орнамент.
Навчитися цього можна у досвідчених писанкарок, які знають техніку та мають навики. Ось чому спілка багатодітних сімей «Щаслива родина» організувала в Малій Академії наук м. Сокаля майстерклас знаної писанкарки на Львівщині та художниці Віри Чипурко, яка також є багатодітною матір“ю. І хоч це був вихідний день, субота, сюди прийшли діти та дорослі: наймолодшому учаснику було чотири роки, а найстаршому – 54.
Присутні уважно слухали Віру Чипурко, яка розповіла, звідки походить традиція розписувати яйця, що сфера – це найміцніша форма. Ось чому повне яйце просто так не роздушиш. Яйце саме по собі сильний і первинний символ – це зародок життя, а коли воно освячене воском і вогнем, стає подвійним оберегом.
Спочатку майстриня навчала як робляться писачки. Писальця легко і просто виготовити із металевих корків з пляшок, які треба скрутити у лієчку і прикрутити до олівця дротиком. Допомагала їй у цьому донька Марічка. До речі, усі діти Віри Петрівни змалку пишуть писанки, і мають не один диплом переможців конкурсів їх розписування. Після того писанкарка показала як підготувати яйце, і як легко видувати його та правильно тримати писачок. Невдовзі навіть ті, хто ще ніколи не тримав в руках писачок, спробували свої здібності до цього.
Дитячі очі пильно вдивлялися як нагрівається писальце у полум`ї свічки. Потому маленькі ручки дітей намагалися водити ним по яєчній шкаралупі. За ними стежили пані Віра та її донька Марічка, які навчали малювати візерунки на яєчній сфері. І щось у цьому було таке загадкове та магічне… У класі пахло воском та передсвяттям Великодня. Недарма ж писанки пишуть лише раз на рік…
Далі пані Віра ознайомила із символікою писанкових елементів. «Малюючи писанки, наші предки на яйцях замальовували бажання – ці візерунки унікальні, адже кожен мав сакральне значення, своєрідну форму молитви», – поснювала дітям і дорослим досвідчена майстриня писанок. Писанку треба малювати тільки в хорошому настрої та з чистими думками, бо писанки – символ життя. Майстриня наносить орнаменти трипільські, сокальські, гуцульські, тернопільські на писанки. Кожна з них має свою особливість.
…Невдовзі кожен з присутніх спробував самостійно розписати яйце. Старалися усі… Хто виводив на яєчній сфері зірки, а хтось – ялиночки, дехто грабельки… Вправність та впевненість нанесення орнаменту приходить з часом. Майстриня під час майстеркласу хотіла продемонструвати юним писанкарям весь процес написання писанок. Тож коли написали писанки, показала як знімати віск.
Очі дітей світилися від щастя, адже написана своєю рукою перша писанка – є найкраща та найсильніша. Вона є їхнім оберегом. Хлопчики, яких було шестеро на майстеркласі, не приховували свого захоплення. Кожен, хто писав писанки, відчував себе творцем, який вкладає у розпис свій таємний зміст. Тож старалися на совість і захоплювалися, коли щось виходило.
Майстерклас тривав три з половиною години. Працюючи над писанками, хлопці та дівчата запитували: як рівніше провести лінії, яку писанку посвячувати, що означає кожен колір? На що їм охоче відповідала пані Віра та давала поради. Писанка зберігатиметься довше, коли усередину засипати зернятка пшениці. Її символізм від цього не втрачається.
Любов до писанки В. Чипурко прищепила її мама. Нині вона створює писанки на гусячих, страусиних, курячих, перепелиних, качиних яйцях, які роздає близьким та знайомим. Захоплення пані Віри поділяють доньки. Майстерно малює писанки Устина, яка навчається в десятому класі ЗШ №2, та Уляна, вона учениця шостого класу Спасівської школи. Діти Віри Петрівни талановиті й мають художній дар. І завжди залюбки беруть в руки писачок і розмальовують писанки.
Пані Віра – творча натура, яка себе випробовує і шукає весь час щось нове. І треба сказати, що їй весь час вдається дивувати своїх рідних та знайомих. І цьогоріч не обійшлося без сюрпризів. Це вирізана орнаментом витравлена писанка, всередині якої є перлина. Цей шедевр жінка вирізала за допомогою бормашинки. Робота делікатна і точна, тож потребує часу та зосередження. Відтак на створення такої писанки потрібно добу. Тож майстриня, вклавши маленького Данилка спати, береться за роботу. Не раз далеко за північ у її хаті горить світло. Це вона «чаклує» над писанкою… Та іноді вертається до традиційного писачка.
– Коли пишеш писанки, на душі така благодать, – каже пані Віра – це повне абстрагування від всіх проблем та турбот. Це заняття приносить радість, задоволення. Це для мене своєрідна медитація. І тішуся, що маю нагоду розповісти дітям, що таке писанка, навчити їх розмальовувати власноруч. Адже колись наші предки дарували один одному на Великдень писанки. І це найкращий подарунок в знак примирення, побажання здоров’я, сили та краси, а також вдалого врожаю.
Кожна писанка пані Віри – справжнє диво, яке вражає витонченістю та своєрідністю роботи. Споглядаючи їх, відчуваєш дивовижну красу оточуючого світу, гармонію фарб. Та мимоволі захоплюєшся майстринею, яка вкладає в маленьку писанку усю свою душу, вміння, щоб подарувати людям це маленьке диво. І віриться, що не в одній хаті на Великдень писанки пані Віри милуватимуть очі господарів та принесуть їм радість та добрий святковий настрій.
Любов ПУЗИЧ.
Фото Марії ЧИПУРКО.