Грудень подарував нам перші дні зими. І до нас надходить суцвіття передріздвяних свят. Деякі свята ми святкуємо, а деяким мученикам і великомученикам віддаємо свою шану, споминаємо їх. Передріздвяні свята починаються з вшанування пам’яті мученика Романа, потому святкуємо Введення в храм Пресвятої Богородиці, великомучениці Катерини, святого апостола Андрія Первозванного, великомучениці Варвари – Покровительки шахтарів, святого отця Миколая, непорочне зачаття святою Анною Пресвятої Богородиці. Люди похилого віку кажуть: «нам аби від Романа до Івана перезимувати, а там – вже завесніє, буде веселіше».
В дитинстві довгими зимовими вечорами батьки розказували про своє дитинство, як по хатах сходились сусіди. Жінки пряли, вишивали, господарі радились, де, що будуть сіяти, садити навесні. Тут і пісня звучала, і приповідка, загадка, різні бувальщини. В наш час все по-іншому. Сусіди мало сходяться, майже не ковзаються діти, не скачуть на вулиці через скакалку, а сидять перед комп’ютером, марнують своє здоров’я. Телевізійні передачі залишають в душі страх, огиду, смуток, образу на сильних світу цього. Подивилась передачу «Чотири весілля», здавалось би, спокійний веселий кастинг – відпочинеш. Та задоволення не маю, бо велика ненависть шаленіє між дівчатаминареченими, велика неповага до кухарів, до красоти, смакоти, що на столі. То дуже недобрий приклад для дітей наших, де, ще хоч трохи дотримуємось звичаїв, де цінуємо людську працю і хліб святий.
Триває передріздвяний піст – Пилипівка, час духовної підготовки до зустрічі з Дитятком Божим. Різдво Христове завжди було веселим святом для дітей і старших. Та вже втретє святкуємо Різдво, затьмарене боротьбою за волю України, війною. Де б не стріляли, а кулі летять у материнське серце. Болить душа за покалічених, убитих Героїв, за велику руїну в державі, за покривджені, пограбовані українські родини. Ми, прості люди, боїмось наступити комусь на ногу, а можновладці вбивають, палять, нищать людську працю. Де ж взялося між нами, українцями, стільки зрадників? Де вони виростали? Чи не український хліб їли? Тяжко від цих роздумів. Та, сподіваємось, що і ці негаразди минуться, будуть змиті хвилею часу. Між людьми кажуть: «Щоб побачити веселку, треба пережити бурю, грозу».
Є в нас добрий передріздвяний звичай. Під час акції «Різдвяна свічка» купуємо свічки, кошти від них йдуть на дітейсиріт. Також даємо офіру перед святом Миколая на подарунки сиротам, найбільше опікуються сиротинцями заможні люди. Та немає тут нічого втішного. Забагато в нас сиріт, забутих батьками. Якби всі жили за законами віри, то не замерзали б немовлята в кущах, не боялись би ми вбивців, грабіжників, шанували би батька і матір, день святий святкували б похристиянськи, можновладці не обкрадали б людей, не свідчили фальшиво. І як би оновилось лице землі, коли б ми любились, як брати, а не озброювали одне проти одного.
Як легкі пухнасті сніжинки, летять дні і тижні. Вже чуємо, що «свято наближається, свято наближається». Не за горами Новий рік. Кожен раз бажаємо один одному щастя в новому році, щоб все негативне залишилось в Старому. Та буде все як в природи – сонечко і темрява, холод і тепло, веселка і громовиці. Будуть знову переживання, клопоти, хвилини радості, втіхи, буде смуток, а за ним – душевний спокій. Та насолоджуймось кожним днем, бо нинішній день скоро стане завтрашнім, а завтра скоро стане вічністю.
День за днем – і над світом засіяє Вифлеємська зірка. Знову запахне кутя, ялинка, запалає полум’я Свят-Вечірньої свічки. З кожної хати полинуть до небес щира молитва, колядка. Молитва йде по житті в парі з людьми, мандрує з ними віками. Готуймось до новорічних і різдвяних свят, бо незабаром голосним дзвіночком, веселою колядою до наших осель завітає Різдво. Поможімо втерти сльози страждаючим матерям, вдовам, сиротам, подбаймо про наших захисників, щоб вони з різдвяним піднесенням заколядували з нами «…Ой радуйся, земле, Син Божий народився!».
Марія КАЛЮГАКАЩУК, с. Скоморохи.