Листопад традиційно приносить свято тим, хто господарює на полях і фермах, хто доглядає сади, плекає лозу, приносить у кожну оселю хліб і до хліба, хто зміцнює добробут України. Напередодні Дня працівника сільського господарства запитала у жителів сіл Сокальщини: чи знають вони, що в третю неділю листопада в Україні відзначають їх професійне свято, чи відчувають вони, що їхня праця пошанована та поцінована у суспільстві.
Любов КАРАФА, жителька села Фусів:
– День сільських трудівників – це свято всіх тих, хто мешкає у селі, бо вони всі – трударі, які тихою повсякденною працею трудяться для блага інших. Без щоденної копіткої праці селянина, без його працелюбства і мудрості, чесного і професійного ставлення до землі неможливо уявити розвиток держави та добробут українців. Селяни виробляють продукти харчування, без яких немислиме наше життя. Хотілося б, щоб держава дбала про власного сільгоспвиробника й село, бо воно – життєдайна криниця, з якої черпають силу. На території Княжівської сільської ради землю обробляють ПП «Західний Буг» та два фермерські господарства – «Корній» та «Шпиколоси». Вони підтримують наші села, є меценатами багатьох культурно-просвітницьких заходів. Останнє ще допомагає ремонтувати місцеві дороги, надає різні послуги селянам та створює нові робочі місця.
Ярослава РАВЛИК, жителька села Бутини:
– Нині на державному рівні відзначають День працівника сільського господарства. І це добре. На жаль, про село забули, гляньте лише, які тепер дороги. Доїхати до села не можна. Сільське господарство зруйнували, знищили під час реформування АПК району. А стільки людей мали роботу! Що тут говорити? Єдине, що добре, що селянам дали земельні паї. Але без техніки, як на землі працювати? Та й здоров’я вже нема, бо весь вік відпрацювала у колгоспі. Але в селі ніхто не сидить склавши руки, бо є господарка та поле. Зрештою, селянську працю хто коли шанував? Я відпрацювала в колгоспі цілий вік, пенсію ж маю невелику. А як важко напрацювалася!
Іван СИДОР, житель села Пісочне:
– Тільки той, хто сам попрацює в полі, може по-справжньому оцінити хліб. А в парламенті рідко побачиш хлібороба. Через що й маємо, те, що маємо: селянську працю ніхто не шанує, сільське господарство ніхто не підтримує – виживайте, як можете. Практично, нині село прирекли на виживання. Та ми знаємо своє – треба орати, сіяти, збирати, бо таке наше призначення – бути хліборобами. Ми народились на землі, з неї живемо і в неї, коли прийде час, ляжемо. Вона для нас годувальниця. Прикро, що вже 20 років живемо в українській державі, а нічого не змінюється. Хіба що, стає все гірше. Тому люди розчаровуються і втрачають віру в майбутнє…
Марія ПАВЛИШИН, жителька села Бутини:
– В Україні щонеділі відзначають якесь професійне свято. Думаю, що достойні його мати і працівники сільського господарства, яких є, мабуть, найбільше. Адже це люди – працелюби, які не знають перепочинку ні влітку, ні взимку. Бо в кожного селянина є город, поле та худоба. І усьому вони мусять дати лад. Недарма кажуть, що селяни весь час заклопотані та є у роботі. Я родом з Радехівщини, працювала у селі Пристань, і так склалася моя доля, що залишилася у цьому селі назавжди. Нині я вже на пенсії, але й далі працюю на власному полі – маю 80 арів, вирощую картоплю і пшеницю.
Марія ГНАТЮК, жителька села Войславичі:
– Нині нема у селян оптимізму, через що й це свято не додає настрою. Роки йдуть, все міняється в цьому світі, уряди приходять і йдуть, політичні зірки сходять і гаснуть на нашому небосхилі, укрупнюються і ростуть міста. А сільська праця, як і раніше, необхідна всім і кожному. Плодами праці сільських жителів користується кожна людина в нашій країні, чи то житель величезного міста, чи невеликого провінційного містечка.
Прикро, що нині держава забула про трудівників села, які вирощують хліб та виробляють м’ясо й молоко. Хотілося б нагадати нашим можновладцям, щоб не забували про хліб насущний, пам’ятали, хто вони, звідки вийшли, а головне пам’ятали, як важко дістається цей хліб.
Лідія ТОЛОЧКЕВИЧ, жителька села Бутини:
– Для мене День працівника сільського господарства – це свято, бо сорок років відпрацювала у колгоспі дояркою. Раніше ніхто не визнавав жодних свят: ні релігійних, ні державних. Селяни мусили йти на роботу і працювати навіть на Різдво та на Великдень. Та, зрештою, самі знаєте, що худоба – жива істота і хоче їсти, тож гріх її не погодувати. Нині День працівника сільського господарства навіює сум, бо село забуте, колгоспи зруйнували, а землі пустують, місцеві жителі не мають роботи. Діти закінчують школу і розлітаються хто куди, родинні гнізда порожніють. Земля втрачає господаря, бо молоді, якщо й беруть її, то працюють на ній неохоче. А що чекає на село далі?
Анна ШУЛЬГАН, жителька села Волиця:
– Я з повагою ставлюся до людей праці і добрих господарів. Це свято кожного селянина, бо він зранку до смерканку працює – як не у сільгосппідприємстві, на полі чи на фермі, то вдома. Справжнім господарем, з якого можна брати приклад, на мою думку, є директор ПАФ «Білий Стік» Олег Іванчина. Він уже багато років очолює місцеву агрофірму, дбає, щоб всі поля були належно оброблені та колосилися щедрими врожаями. З року в рік піклується про наші села. На його рахунку є багато добрих справ. Скажу єдине, в кожній дорозі, яка заасфальтована у с. Волиця, є вагома частка коштів цього господарства. Жодне культурно-просвітницьке свято не відбувається без його участі, до того ж О. Іванчина є їх меценатом. Ось нещодавно в нашому селі відкрили пам’ятник Т. Г. Шевченку, і в цьому теж велика заслуга Олега Іванчини. Допомагає він і місцевим церквам, і дитячим садочкам, і школам, і народним домам… Такими ж добрими справами відзначається й наш сільський голова Надія Білик, з приходом якої на цю посаду, наші села набули європейського вигляду.
Любов РИБАК, жителька села Угринів:
– Якось їхала до Сокаля і мене підібрав місцевий фермер. По дорозі розговорилися… Він був дуже втомлений та зажурений, бо через сльоту, яка тривала два місяці, дещо припізнився з осінньо-польовими роботами. Тепер мусить день і ніч орати, щоб наздогнати втрачений час, бо ж треба посіяти вчасно. Я не знала, як розрадити його, проте на пам’ять прийшли рядки мого вірша: «Якби не ви, то хто б орав та сіяв, ви наша гордість, слава і надія, бо хто і що б Україні не пророчив, за всіх часів людина їсти хоче». І на похмурому обличчі хлібороба з’явилася усмішка… Чомусь так є, що в нашій державі не шанують людей праці, не дбають про українське село, яке годує державу та є колискою української нації. І це прикро, бо все міняється: влада, політики, час, а селянин і село залишаються і працюють у поті чола, щоб виростити хліб. Думаю, що хоч у день професійного свята селяни вартують доброго слова.
Катерина КЛИМЧУК, жителька села Шарпанці:
– У всі часи і у всіх народів найбільшою святинею вважався хліб. Недаремно людина, творячи щоденну молитву, просить Бога: «Хліб наш насущний дай нам сьогодні». Тож не дивно, що завжди з пошаною ставилися до хліборобів. Шануємо і ми своїх трудівників полів, ланів та ферм у селі. І урочисто вшановуємо їх в цей день у Народному домі. Звучать фольклорні пісні, на сцені відтворюється обряд обжинків, які започаткували наші предки. Молодь дізнається про традиції села, його звичаї. І тут же бачить сучасних добрих господарів, які щоденно трудяться у полі чи на фермі. В залі завжди панує особлива аура. Це свято єднає різні покоління. Кожен може почерпнути щось для себе. Селянська праця – важка, але дуже потрібна, бо ми не можемо жити без продуктів харчування.
Я бажаю всім, щоб завжди на вашому столі був хліб, щоб він ніколи не черствів. Бо, як каже народ, коли черствіє хліб, то черствіють душі.
Марія КРАСЬКО, колишній фермер зі Стенятина:
– 20 років я була головою фермерського господарства. Разом з чоловіком обробляли 15 гектарів фермерського поля та ще стільки ж мали в оренді.
Багато років нас тішили надіями, що щось зміниться на краще. Однак нічого не змінилося. Ми все чекали, коли держава повернеться обличчям до сільгоспвиробника та фермерів. Та намарно. Мій чоловік – оптиміст, казав, що, може, цього року вже буде краще. Але це краще так і не наставало, зате ставало все важче працювати. Ми так тяжко працювали на землі, а нічого не доробилися. Техніка за ці роки застаріла, часто виходить з ладу, а коштів, щоб її оновити, нема. Запчастини дорогі та ще й неякісні. Податки треба платити великі, зростає звітність. І що найгірше нині у фермерській праці, на мою думку, нема перспективи. Через що й вирішили закрити своє господарство. Але ми не відрікаємося від землі, бо з діда-прадіда жили на селі, любимо землю, хочемо і будемо працювати на ній.
Вітаю усіх з Днем працівника сільського господарства і бажаю усім високих врожаїв, міцного здоров’я, радості, добробуту, щоб завжди у нас був хліб на столі.
Юрій СЕМЕНЧУК, житель села Перв’ятичі, депутат районної ради:
– Моя родина з діда-прадіда працює на землі. Прадідусь їздив у Канаду, щоб заробити гроші і купити землю. Нині ми вже, його правнуки, працюємо на землі, яка є нашою годувальницею. На жаль, в цьому році, усі сільгоспвиробники не отримали очікуваних прибутків, бо ціни на сільськогосподарську продукцію дещо знизилися. Нема коштів, щоб придбати нову техніку. До того ж за цей рік зросло навантаження від різних контролюючих органів, що теж відбирає час і бажання працювати. Ми не можемо передбачити, що буде завтра, а тим більше за рік. Селянин не знає, що йому вигідно вирощувати в цьому році, а що – в наступному. Через це іноді потрапляє в еконо-мічну скруту, бо ціни на вирощену продукцію низькі. Звідси й розчарування. Але для селянина праця на землі, вирощування зернових – це зміст життя. Тому він навесні виходить у поле, засукує рукави і береться до роботи… Головне, щоб держава не забувала про селян, чиновники, які приймають закони, думали про розвиток села та вітчизняного сільгоспвиробника, та не заважали людям працювати.
Михайло ВЕКЛИН, фермер з села Хоробрів, депутат районної ради:
– Сільське господарство – це важка праця, воно непередбачуване, бо це не якийсь закритий цех, а виробництво під відкритим небом. Тож сільгоспвиробник залежить від природних кліматичних умов. До того ж нині він не відчуває підтримки з боку держави, всі державні програми, зокрема, одна з найважливіших – відшкодування відсотків по кредитах, згорнуті. Тож нам доводиться самим брати кредити під високі відсотки, які не дозволять господарству розвиватися. Але в які часи селянину було легко? Кожного року ми живемо надією, що наступний буде кращим. І працюємо для цього в поті чола.
День працівника сільського господартва потрібний, бо сільські трударі повинні теж мати хоч одне свято в році. Це для них можливість зустрітися, поспілкуватися і обмінятися досвідом. Користуючись нагодою, хочу привітати працівників сільського господарства з професійним святом. Бажаю їм добробуту, міцного здоров’я, бути стійкими, не розчаровуватися, адже ми з вами виконуємо почесну місію – вирощуємо хліб для громадян своєї держави.
Записала Любов ПУЗИЧ.