Було це давно, ще коли Галичина належала до Австрії, у далекому 1916 році. У купе швидкого поїзда "Львів-Відень" їхали англієць, німець та італієць. Четвертим був відомий львівський юрист Богдан Костів. Балачки велись навколо різних тем. Нарешті заговорили про мови чия краща, чия багатша і котрій з них належить світове майбутнє. Звісно, кожен почав вихваляти свою мову. Першим заговорив англієць:
– Англія країна великих завойовників і мореплавців, які славу англійській мові рознесли по цілому світу. Англійська мова мова Шекспіра, Байрона, Дікенса, та інших великих письменників і вчених. Отже, англійській мові належить світове майбутнє.
– Ні в якому разі, гордовито заявив німець. Німецька мова це мова двох великих імперій Великонімеччини та Австрії, які займають половину Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, і тому, безперечно, німецька мова має світове значення.
– Італієць усміхнувся і тихо промовив:
– Панове, ви обидва помиляєтесь. Італійська мова це мова сонячної Італії, мова музики. Мелодійною італійською мовою написані найкращі твори епохи Відродження, лібретто знаменитих опер Верді, Пуччіні, Россіні та інших великих італійців. Тому італійській мові належить бути провідною у світі.
Українець довго думав і нарешті промовив:
– Я не вірю у світову мову. Хто домагався цього, потім був гірко розчарований.
Ідеться про те, яке місце відводиться моїй українській мові поміж інших народів. Я також міг би сказати що моя рідна мова це мова незрівнянного сміхотворця Котляревського, мова геніального поета Тараса Шевченка. До пророчих звучань Шевченківської поезії досі ніхто у світі не піднявся. Це лірична мова кращої з кращих поетес світу Лесі Українки, мова нашого філософамислителя Івана Франка, який вільно володів 14 мовами, у тому числі й нахваленими тут, проте рідною, а отже і найдорожчою, для нього була українська.
Нашою мовою звучить понад 300 тисяч народних пісень, тобто більше, як у вас усіх разом взятих. Я можу назвати ще багато славних імен свого народу, проте вашим шляхом я не піду. Ви ж, по суті, нічого не сказали про багатство і можливості ваших мов. Чи могли б ви, скажіть, кожен своєю мовою написати невелике оповідання, в якому б усі слова починалися з однієї букви?
– Ні, ні, ні! Це неможливо, відповіли англієць, німець та італієць.
– Ось у ваших мовах це неможливо, а нашою це зовсім просто. Назвіть якусь букву, звернувся він до німця.
– Хай буде "П", сказав той.
– Добре. Оповідання називається "Перший поцілунок!".
Популярному перемишлянському поету Павлові Петровичу Подільчакові прийшло повідомлення: "Приїздіть, Павле Петровичу, писав правитель Підгорецького повіту Полікарп Паськевич, погостюєте, повеселитесь".
Павло Петрович поквапився, прибув першим потягом. Підгорецький палац Паськевичів привітно прийняв приїжджого поета. Потім під'їхали поважні персони приятелі Паськевичів. Посадили Павла Петровича поряд панночки премилої Поліни. Поліна Полікарпівна пограла прекрасні полонези, прелюдії. Поспівали пісень, потанцювали падеспан, падеграс, польку.
Прийшла пора попросили пообідати.
Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пльзенське пиво. Принесли печених поросят, приправлених перцем, півників, пахучих паляниць, печінкового паштету, пухких пампушок під печеричною підливкою, пирогів, підсмажених пляцків…
Потім Поліна попросила прогулятися Підгорецьким парком, помилуватися природою, послухати пташиних переспівів…
Порослий папороттю прадавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п'янило принадними пахощами. Побродивши парком, пара присіла під порослим плющем. Посиділи, помріяли, пошепталися, пригорнулися. Пролунав перший поцілунок.
Прощай, парубче, привілля! Пора поетові приймакувати.
В купе зааплодували, і всі визнали: милозвучна, багата українська мова житиме вічно поміж інших мов світу.
Зазнайкуватий німець ніяк не міг визнати свого програшу.
– А коли б я назвав іншу букву? заявив він. Ну, наприклад, букву "С". Гаразд, хай буде "С". Я своєю рідною мовою можу створити не лише оповідання, а навіть вірш, де всі слова будуть починатися на букву "С", до того ж передаватимуть стан природи, наприклад, свист зимового вітру в саду. Якщо ваша ласка, прошу послухати.
"Самотній сад".
Сипле, стелить сад самотній, сірий смуток срібний сніг, сумно стогне сонний струмінь, серце слуха скорбний сміх. Серед саду страх сіріє, сад солодкий спить, сонно сипляться сніжинки, струмінь стомлено сичить. Стихли струни, стихли співи, срібні співи серенад срібно стеляться сніжинки, стоїть самотній сад".
– Геніально! Незрівнянно! вигукнули англієць та італієць.
Потім усі замовкли. Говорити не було потреби.
Богдан КРУЧКЕВИЧ.
смт. Жвирка.