Як і понад півстоліття тому, сокальська цегельня працює, а її робітники випускають цеглу за старовинною технологією, яка перевірена часом на міцність та якість: місто Сокаль та навколишні села будувалися саме з неї. Хоча декілька років тому підприємство занепадало та розпадалося на очах, а більшість, хто володів ситуацією, прогнозували йому крах. Однак всупереч усім обставинам, новий власник колишнього цегельного заводу №34 Сокальського заводоуправління цегельних заводів ТзОВ "Мебельсервіс", на свій ризик запустив її в дію. Нині тут функціонує цех з виробництва цегли, який виробляє її понад 1600 тисяч штук за місяць. Продукція довго не залежується, її забирають тількино вивантажену з печі.
Генеральним директором товариства з обмеженою відповідальністю "Мебельсервіс" є Юрій Лящук, який разом з Романом Величком та Віталієм Гузічем володіють контрольним пакетом акцій ПАТ "Сокальське заводоуправління будівельних матеріалів". Останній з 2010-го успішно керує цехом. На цегельні дисципліна і порядок. Працівники, коли приходять на роботу, розписуються в журналі, коли йдуть також. Любителі "зеленого змія" довго тут не затримуються, їх одразу звільняють, адже робота триває в дві зміни і дуже відповідальна.
У невеличкій кімнаті при прохідній є контора цегельні. Тут можна зустріти начальника цеху, бухгалтера та головного інженера. Віталій Гузіч пояснив, що їхня адміністрація знаходиться в Радехові, бо для виробництва фешенебельний офіс не головне. Краще подбати про створення робочих місць, якість продукції та умови праці для робітників.
Пан Віталій розповів, що відновили роботу цегельні в 2010 році. Спочатку було важко, навіть влітку довелося зупинити роботу на два місяці. Тоді постало питання про збут продукції. Це спонукало власника спробувати себе у будівництві. І це йому успішно вдалося. За цей час підприємець Юрій Лящук збудував декілька багатоквартирних будинків у Львові, Червонограді, Радехові, Сокалі. До речі, ним добудована багатоповерхівка по вул. Сковороди, а незабаром завершать будівництво ще одного багатоквартирного будинку по вул. Шептицького, 159. За цей час налагодили ринок збуту продукції, стали співпрацювати з будівельними корпораціями "Ріел", "КРТ", ТзОВ "Галицький будівельний гарант".
Це дозволило наростити виробництво цегли та створити 153 робочих місця. За минулий рік ТзОВ сплатило до районного бюджету 485,3 тисяч гривень. Й зараз воно щомісяця сплачує 84,1 тис. гривень податків в казну району. Крім того, власник, як фізична особа, торік сплатив до бюджету ще 112,3 тисяч гривень податку.
На цегельні своя специфіка роботи. Виготовлення цегли складний процес, який складається з формування, садки, випалювання. Невдовзі все побачила на власні очі, побувавши в цеху. Тут панувала робоча атмосфера: кожен працівник вміло та швидко виконував доручену йому ділянку роботи. Серцем цегельні є прес, з нього розпочинається процес виготовлення цегли. Тут глину розбавляють водою, добре перемішують, ця маса попадає на конвеєр. Потім цей брусок автоматично ріжуть на цеглу. Формувальниця Марія Дунько брала з конвеєра цеглини і перекладала на рамку. Вона робила це акуратно, щоб волога, м'яка цегла не втратила форму. Необережний рух і вона піде в брак. Запитую: "Мабуть, важко працювати?"
– Важко, каже пані Марія. Але що зробиш, де знайдеш роботу?
– А ще розповіла, що тут трудиться уже сім років. У перші дні, думала, що покине, бо рук не могла підняти після роботи, дуже боліли. Та з часом звикла. Адже робота нелегка, багато процесів виконуються вручну. Тепер задоволена, бо цю працю високо оплачують. (До речі, на цегельні робітники отримують середньомісячну зарплату до 3800 гривень).
Поряд керував автоматом-вкладальником Богдан Адамець з Ількович.
Розговорились. Він розповів, що тут працює уже З8 років. Уже настільки звик, що й не хоче йти на пенсію. Працюватиме поки матиме сили. Ветеран праці каже, що колись цегельня працювала сезонно, тепер цілорічно. Вони з кожним роком нарощують виробництво і невдовзі тут випалюватимуть стільки цегли, скільки виробляли в найкращі часи для підприємства. Запитую чи він є найстаршим працівником на цегельні. І чую у відповідь, що ні.
– Найстаршою є Віра Полякова, уточнює старший майстер зміни Галина Доскіч. У нас сталий та дружний колектив. Більшість працівників мають багаторічний досвід роботи, що слугує запорукою високої якості виробництва.
На цегельні є свої трудові династії. Поруч з мамою Вірою Поляковою, трудяться сини Роман та В'ячеслав. Ветеранами є також подружжя Кіщенків, Гуйтинів, Сойчуків…
Звичайно, час не стоїть на місці. Приходить нове поповнення, однак залишаються ті, хто не боїться важкої фізичної праці. Працівникам доводиться щодень руками перенести кілька сотень кілограм глини (сирець цеглини важить три з половиною кілограми).
– За плечима пані Галини також немало – тридцять років роботи майстром. А, здавалось, недавно прийшла сюди працювати молодим спеціалістом після закінчення хіміко-технологічного факультету Львівського політехнічного інституту. Спершу була майстром зміни в керамічному цеху, потім майстром зміни в цеху з виготовлення цегли. Жартує, що її доля переплелася з цегельнею. Добре пам'ятає, як було важко, коли підприємство не працювало. На щастя, це вже позаду, і воно відродилося і нарощує виробництво. Нині працюють стабільно, щомісячно отримують зарплату.
– Сухий сирець після виходу з сушил вручну складають і відправляють у піч для випалювання. Випалювання цегли йде безперервно – 24 години на добу. За зміну, а в ній працює 29 чоловік, виготовляють, в середньому, 30 тисяч цегли, за дві зміни 54 тисячі. Готову цеглу робітники сортують, видаляють брак, потім готують для продажу. Для цього цеглу вручну складають у штабеля на піддони. Кожну випалену партію продукції перевіряють на марку міцності в акредитованій лабораторії.
За дотриманням технології від привезення сировини з кар'єру до вивантаження готової продукції з печі пильнує головний технолог Володимир Панас, який пройшов трудовий шлях від електрослюсаря до головного спеціаліста (навчався заочно у "Львівській політехніці", постійно працює над удосконаленням технологічного процесу). Пан Володимир пояснив, що марка міцності є основною характеристикою якості. А визначається за результатами випробування готового виробу на згин і стиск. На сокальській цегельні випускають цеглу марки М100, М75, яка відповідно витримує на 1 кв. см 100 та 75 кілограмів навантаження. Цієї міцності цілком достатньо для зведення будівель малої поверховості.
Сокальська цегла користується чималим попитом, бо дещо дешевша, ніж на інших цегельнях. За минулий рік тут її реалізували 14300 тисяч штук. Цікавлюся, як вдалося здешевити вартість, коли так стрімко зростає ціна на газ. Начальник цеху пояснив, що перевели піч на вугілля. Це дало можливість значно знизити собівартість виробленої товарної продукції. Цегельня працює на привізній сировині, яку беруть з Бояницького глиняного кар'єру. Це також несе затрати: транспортні послуги складають 110 гривень на 1000 цегли. На жаль, ця глина має низьку якість та пластичність. Хотіли знайти інше родовище глини. Для цього навіть запросили фахівців з геологорозвідки. Однак спеціалісти з'ясували, що таких поблизу нема. Найближче в Городиловичах, але воно невелике. Тож вирішили продовжити ліцензію на родовище в Бояничах.
Завдяки інвестору стара цегельня отримала нове життя. Нині вона дає працю людям та продукцію. Одна цеглина коштує від 1,85 грн. Це недешево, зважаючи на невисокий рівень заробітних плат. Хотілося, щоб наші люди отримували більше, і були в них кошти купити сокальську цеглу для будівництва. Адже життя, попри все, триває!
– Віталій Гузіч поділився планами на майбутнє. Зокрема, планують випускати, крім цегли М100, ще й М125, яка використовується для будівництва багатоповерхових будинків. На неї зростає попит. Для цього доведеться давати певні добавки до глини. Тут уже добудовують новий цех. Торік власник придбав китайське та українське обладнання, що дозволить краще підготовляти шихту для виготовлення цегли. Перенесуть сюди й обладнання, яке ще залишилося на цегельному заводі №33.
Керівник ТзОВ "Мебельсервіс" – людина слова: пообіцяв допомогти громаді, значить виконає. У цьому уже не раз переконувалися громади сіл Савчин та Гута, чий футбольний клуб підтримує. Надає спонсорську допомогу сільській раді й на інші потреби. Щороку пан Лящук виділяє 23 вагони щебеню Сокальській міській раді на ремонт доріг міста. Готовий внести свою лепту в ремонт дороги "Бояничі-Сокаль". Керівництво також охоче вислухає пропозиції керівників міської ради та міських депутатів щодо території колишнього цегельного заводу №33, щоб та не відлякувала перехожих пусткою. Планують там налагодити нове виробництво, яке буде потрібне громаді, а також хочуть зробити соціальне житло з колишньої контори ПАТ "Сокальського заводоуправління будівельних матеріалів". Крім цього, власник думає про інші види діяльності. Уже зареєстровано нову фірму ТзОВ "Угринів "ЕКОФЕРМ", яка прописалася в с. Угринів і спеціалізуватиметься на відгодівлі свиней. Тож місцеві жителі матимуть де працювати.
Любов ПУЗИЧ.
Фото автора.
