Марія Яківна Кушпета-Петрощук – серед нас, вона – в гущі народу. Вона подає позитивний імпульс тим, хто на шляху утвердження нашої Незалежності і тим, хто ще на роздоріжжі. Вона – в дії. Коли звертається до людей, то її тендітна постать наливається закличним очисним вогнем і вивершується духовною величчю: вона промовляє серцем, вона промовляє душею. З її уст злітають прості і правдиві слова, які знаходять відгук у небайдужих і вірять їм, як вірять Істині.
На стезю боротьби вона стала ще в роки юнацтва і не сходить з неї до сьогодення. Вона дійсно у Поступі і Чині, кличе нас бути мудрими і виваженими, цілеспрямованими і небайдужими, щирими і правдивими, всякчас любити матір, рідний край, його пісню і мову, калинову Україну, водночас бути готовим до самопожертви. Наше життя – то суцільний змаг – боротьба, вона не має ні краю, ні межі. Вона на власні очі бачила, як гинув кращий цвіт нації на засланнях і в тюрмах за те, аби наш народ був вільним. Дорога була ціна, і народ повинен ту ціну пам’ятати.
І зараз її слово актуальне і значуще, бо ворогам «несть числа». Вона з когорти борців і боротьби не припиняла.
Тому у поважний ювілей, 90-річчя від дня народження, бажаємо її ще доста наснаги, тверді, здоров’я і Божого благословення на подальші труди на благо України.
Пісня про Марію Кушпету-Петрощук, учасницю Кенгірського повстання
Біла, біла, мов перший цвіт,
Сива, сива, мов перший сніг,
А за тими літами
В боротьбі з ворогами
Шлях геройський проліг.
Не зважала на ризик й страх,
Завжди в перших була рядах,
А повстання в Кенгірі
Знов піднесло у вірі
Йти до нових звитяг.
Непокори плекала хист,
Не спиняв тя і кулі свист.
Дух повстання затятий
Ворогам не здолати,
Ти на повний йшла зріст.
Молодою як ти була
Україна в тобі цвіла,
За її кращу долю Натерпілася болю,
Але нею жила.
Як відродження став розвій
Далі ти на передовій.
На зібраннях і вічах
Запальні твої кличі
Надихали йти в бій.
Удостоєна всіх чеснот
Звать до поступу наш народ,
Патріотка завзята,
Що рокам не здолати,
Союзянок – оплот.
Де такую іще знайдеш,
Щоби край свій любила без меж
Навіть хор «Берегиня» –
Твого духу твердиня
Ти до серця береш.
Рух, «Просвіта» – твої світи
Щораз ближче вели до мети,
У вінець України
Стрічку серця єдину
Спромоглася вплести.
За сяйливий душі кришталь
Вам пошану склада Сокаль,
Героїня між нами
Ще своїми ділами
Нас гартує, мов сталь.
Володимир ПОЛЯНЧУК, член Сокальського ЛМО «Колос», член Української aсоціації письменників.