Микола Карпович Тобілевич (Садовський) народився в с. Кам’яно-Костувате на Херсонщині (нині Миколаївська область). Батько, Карпо Адамович, походив із зубожілих дворян, служив прикажчиком у панських маєтках. Мати, Євдокія Зінов’ївна, була кріпачкою, яку викупив з неволі Карпо Тобілевич. Четверо з шести дітей сім’ї Тобілевичів стали професійними акторами. В історії культури важко знайти сім’ю, яка б дала одночасно таке сузір’я талантів. Брати Миколи Карповича відомі театральні діячі, актори і драматурги — Іван Карпенко-Карий та Панас Саксаганський і сестра Марія Садовська-Барілотті, співачка, яка володіла чудовим сопрано, актриса. “Університети” починалися для Миколи Тобілевича в 1864 р. з Бобринецької повітової школи, потім були гімназія у Херсоні та Єлисаветградське реальне училище. З Бобринця бере початок дружба з М. Кропивницьким, який часто заходив до І. Карпенка-Карого, де мешкав Садовський. Вони втрьох утворювали музичне тріо, де Микола грав на віолончелі.
Служив піхотним офіцером в Бендерській фортеці і при офіцерському зібранні організував драмгурток, де й зустрівся з дружиною артилериста Марією Адасовською-Хлистовою, яка з часом і стала його дружиною. Добровольцем пішов на російсько-турецьку війну 1877—1878 pp. Захищав Шипку від турецьких завойовників, за що одержав орден і Георгіївський хрест.
На професійну сцену Микола Карпович вийшов у 1881 р. і до 1888 р. працював поруч з М. Кропивницьким і під його режисерською рукою, але і не уникнув мистецького впливу М. Старицького, який був деякий час (1883—1885) директором трупи, створеної М. Кропивницьким. Використовував у своїй сценічній діяльності прізвище своєї матері — Садовський. Сценічні образи М. Садовського відзначалися історичною й соціальною конкретністю, психологічною глибиною та ідейною чіткістю.
Діапазон творчих можливостей актора був надзвичайно широкий. Щедро наділила його матінка-природа: високий на зріст, мав прекрасну будову тіла, виразне і вродливе обличчя, чудово розроблений рівний в усіх регістрах голос. Микола Карпович прославився як винятковий виконавець народної пісні (він не вчився співу у спеціалізованих закладах). Живучи тривалий час на селі, серед простого люду, у простій мужицькій хаті, слухаючи пісні своєї матері і тих людей, які збиралися у них у дні свят, ще з дитинства він перейняв від народу його співочий хист і вміння співати так, що, слухаючи, хотілося то плакати, то сміятись. Та й декламатор з нього був чудовий і надзвичайно оригінальний виконавець українського танцю. Взагалі характерною рисою його натури була глибока любов до народної творчості.
Садовський як режисер умів глибоко вникати не лише в ідейну сутність п’єси, а й в її стильові особливості. Характерна ознака творчого методу Садовського-режисера — заглиблення в людську психіку, проникнення в духовний світ образу, правдиве яскраве відтворення сподівань, бажань, думок, побуту народу, національного колориту. Основним законом творчості Садовського була правда життя на сцені — соціальна і психологічна правда поведінки, вчинків, переживань дійових осіб. Він вимагав від акторів та інших співтворців спектаклю глибокого органічного ансамблю, однієї манери гри, єдності тону і ритму вистави. Вистави українського театру вирізнялися цілковитою гармонією. Кожна з них мала свій стиль, який об’єднував усі компоненти постановки. Не було розриву між змістом і формою.