Село Воронів лежить справа від річки Солокія, що впадає у Західний Буг. Воно є частиною Белзької землі. Тож усе, що написав Теофіль Коструба у книжці «Белз і Белзька Земля» (Нью-Йорк–Торонто, 1989), стосується і Воронова. А там на с. 90 читаємо: «Воронів згадка 1439».
Отже у цьому (2014) році воронівці відзначають 575-ту річницю, першої письмової згадки про своє рідне село Воронів.
Перша письмова згадка… Значить село було вже до неї. У селі жили люди, народжувалися діти, вирувало життя. На цю землю, як і на всі українські, час від часу нападали чужинці. Тож воронівці, як і всі решта, мусили захищатися від нападників. Не раз воронівська земля була вкрита трупами, кістки яких навіки залишилися у ній. Може, саме через це і назвали люди своє село – Воронів. Адже, де трупи, туди і злітається гайвороння… Ворони.
Під час татарських набігів, які стали дуже частими у кінці ХVІ – на початку ХVІІ ст., село не раз було знищене. У боротьбі з нападниками гинули дорослі і діти. Про один такий бій читаємо у «Словнику Географічному», виданому в 1893 р.: «В році 1507 поблизу Воронова – Іван Камінецький, староста бузький розгромив татарів». А скільки таких розгромів було до нього?.. А скільки боїв було у ХХ-му столітті?.. У селі Вербиці (після Другої світової війни відійшло до Польщі) кожного року на Зелені свята збиралися українці з усієї округи на «Свято могил». Там на цвинтарі поховано понад 50 героїв – воїнів, що впали в бою при обороні рідної землі в часи визвольних змагань початку ХХ ст. Ходили на «Свято могил» і воронівці. Про це розповідали ровесники полеглих, які брали участь у цих походах. Свято починалося Службою Божою у церкві, а потім йшли на могили, де була панахида, проповідь священика і покладання вінків на вічну пошану і пам’ять полеглих. В тогочасних боях за Белз полягли і воронівці. Вони поховані у спільній могилі, що біля Белза.
Зі сторінок цього ж «Словника…» довідуємося, що у Воронові «В році 1890 було 38 хат, 194 мешканців у гміні, 4 доми, 23 мешканці на території двору. (198 грекокатоликів, 1 римокатолик, 19 ізраїлів; 189 Русинів (Українців), 1 Поляк, 27 Німців). Парафія римокатолицька в Знятині, грекокатолицька в Остобіжі. У селі є церква дерев’яна, збудована в 1760 р.».
«Населення українці. Процент польського і жидівського невеликий». – Читаємо в історика Кубійовича. І далі: «Народню освіту вели самі селяни.
Громадська влада була в українських руках. Еміграція селян до Канади почалася у 1920 роках. Спеціяльний промисел села кошикарство».
«У вересні 1920 р. польська армія при підтримці французів (так званих галєрчиків – О. В.) здобула перемогу. Галичину окупувала Польща».
«Великий процент поляків та колоністів це – результат спроваджування із західних польських земель після Першої світової війни».
Через 500 років з часу першої письмової згадки про Воронів (1439 р.) до села прийшли так звані «визволителі» в особі радянських військ за пактом МолотоваРіббентропа. Тож за Кубійовичем: «В 1939-41 воронівська громада належала до УРСР, в 1941-44 до Дистрикту Галичина, а від 1944 знов до УРСР». До цього адміністративного утворення (УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка) воронівська громада належала до 1 грудня 1991 року. Тобто до дня Всеукраїнського референдуму, на якому український народ сказав: «Так! Україна Незалежна».
Пишу лише про бої на воронівській землі (і то не про всі), бо і зараз на східних українських землях йде війна,… ллється кров,… гинуть люди… Знову ростимуть сироти…
Дорогі мої воронівці! Я сердечно вітаю Вас з 575-ою річницею першої письмової згадки про рідне село Воронів! Зичу Вам здоров’я, щастя, всяких гараздів. Щоб над Вороновом, як і над усією Україною та цілим Світом, не літали кулі, щоб не гинули в боях люди, щоб не росли сиротами діти.
У День святого Миколая (Церковний празник) згадайте усіх, хто поліг, захищаючи рідну землю, Воронівщину, Белзчину та всю Україну.
Ольга ВОРОНІВСЬКА.
ВОРОНІВЦЯМ!