Приємно було ознайомитись із фундаментальною працею «Книга пам’яті. «Сокальщина 1914-1990», де розповідається про історію Сокальщини в такий важливий для нашого народу період. Вразила кількість і скрупульозність зібраного матеріалу, що був редагований колективом під керівництвом Богдана Нечая. Книга буде мати неоціненне значення для сучасного і прийдешнього поколінь українців. Поряд з тим хотів би поділитися зауваженнями про події, учасником яких був, або чув з уст свідків.
У розділі про громадянську війну 1918-1922 років добре було б згадати сотника Вільного козацтва Української Галицької Армії (УГА), уродженця с. Комарів Шурмяка, родина якого й досі проживає у цьому селі. Сотня Вільного козацтва була сформована із колишніх кавалеристів АвстроУгорської армії і брала участь у боях з польською армією генерала Галлєра. Осавулом сотні був мій дядько Петро Бабський. В одному з боїв він потрапив у полон. Мій батько, Микита Бабський, розповідав, що його брат посеред зими вирвався з полону, вбивши охоронця і польського офіцера, який провадив допит. На коні в одній білизні з накинутою на плечі офіцерською шинеллю Петро добрався до рідного села Поториця. Але у полоні він заразився тифом, тому невдовзі помер. Похований на цвинтарі с. Поториця.
Вартий уваги і уродженець Сокальщини, полковник УГА Бурбело, який похоронений на сокальському цвинтарі. Його надгробний пам’ятник повсякчас привертає увагу: сумна мати Україна з квітами в руках, до якої горнеться дитя. Донька полковника Бурбела донедавна проживала у Канаді.
Добре було б згадати й інших старшин Сокальської бригади УГА – Пашковського, Рибчука, Гудиму. Останній після війни займав посаду директора української бурси при Сокальській гімназії. Його родина проживає в Сокалі.
У книзі згадується Володимир Макар, уродженець с. Поториця, соратник і однодумець Степана Бандери. Саме він у липні 1941 року з трибуни біля церкви св. ап. Петра і Павла повідомив про Акт проголошення у Львові незалежної України. У день арешту новоствореного українського уряду гестапо арештувало і В. Макара. Проте за допомогою української поліції його вдалося визволити. Натомість гестапо взяло в заручники 12 членів українського комітету з вимогою видати Макара. Позаяк він не з’явився, бо перебував за межами Галичини, усіх полонених розстріляли. Серед них і мого знайомого, мешканця Сокаля Гриньківа.
Добре було б ширше згадати про діяльність таких видатних військових та оунівських діячів «мельниківської орієнтації», як сам полковник Андрій Мельник, Боровець (Бульба), Балаба (Троян), генерал Шандрук та ін. До і на початку війни у Сокалі діяла активна група ОУН(м). Я очолював молодіжну районну ланку цієї організації (т. зв. «юнацтво (м)») з 1939 року до часу вступу в дивізію «Галичина». На жаль, після приходу радянських військ серед членів групи виявився зрадник, через нього постраждали: Мирон Бабський, Стефа Вибранець, Ірина Гринюк, Юлія Гой, Софія Калинець, Юлія Калинець, Григорій Корчук, Зеновій Кошелковський, Богдан Липинський, Роман Самсін, Ольга Шклянка.
Мирослав БАБСЬКИЙ, член Ради ветеранів війни і праці Сокальського району.