Мабуть, мешканці Сокаля помітили, що останнім часом у будній день, а переважно у неділю, відчинені двері костелу. Там у будень порядкують всередині приміщення, а в неділю відправляють Служби Божі. Сокальчани собі думають порізному, кожен на свій лад. Отож, аби внести ясність у це питання, Сокальський міський голова Богдан Зарічний запросив представників римо-католицької громади і духовенства, а також окремих представників депутатських фракцій Сокальської міської ради, аби вивчити ситуацію і дійти до певного порозуміння. Насамперед, він поділився інформацією та міркуванням і попросив висловитися присутніх.
Богдан ЗАРІЧНИЙ,Сокальський міський голова:
– Ми сьогодні зібралися, щоб обговорити функціонування костелу, який знаходиться у центрі міста. Насамперед, стислий екскурс у минуле. Тривалий час центральна частина костелу, а це 75 відсотків (977 кв. м) від його загальної площі, відповідно до свідоцтва на право власності на будівлю від 12 червня 2001 року є у власності територіальної громади в особі Сокальської міської ради. Ліва частина належить районній раді, а права у приватній власності. 20 вересня 1990 року було рішення виконкому Сокальської районної ради про передачу костелу громаді римокатоликів. Я спілкувався з тодішніми членами виконкому, які повідомили, що в певний час римокатолицька громада відмовилася від цього костелу. Також було звернення римокатоликів міста Червонограда та Сокальщини щодо передачі в їх користування каплички у Межиріччі. Наступне рішення передача костелу грекокатолицькій громаді. Занедовго грекокатолицька громада через брак коштів передала це приміщення міській раді, його треба було серйозно ремонтувати, то міська рада виділила гроші на ремонт даху. Але потрібно зазначити, що бляху для його перекриття надала грекокатолицька громада м. Сокаля. І тільки в 2001 році Сокальська міська рада оформила право власності на центральну частину приміщення костелу. Відповідно до рішення сесії міської ради від 29 травня 2009 року цю центральну частину передали в оренду українській грекокатолицькій громаді терміном на 25 років. Нещодавно відбулася зустріч між владикою Михаїлом Колтуном, протоієреєм о. Ярославом Кащуком та духовенством римокатоликів і на ній погодили, що римокатолицька громада проводитиме Богослужіння в цьому костелі і вкладатиме кошти в його реставрацію. І, отже, від римокатолицього духовенства ми б хотіли почути, який ви бачите статус костелу, як думаєте його використовувати.
Опісля слово мали духовні особи римокатолицької церкви.
о. Андрій МІГУЛКА, римокатолицький священик:
– Тішуся, що це питання вирішується між громадами УГКЦ та римокатолицькою. Можу представити кілька листів щодо історії, архівну довідку. В архіві жодної відмови громади немає. Є зверенння в 1992 році нашого митрополита Мар`яна Яворського до Кабінету Міністрів з переліком сакральних будівель, це храми, плебанії, школи. У цьому переліку є і Сокаль. А це свідчення того, що громада не переставала добиватися костелу (авт.: Хоча заради достовірності потрібно відзначити, що з 1990 р. по 2005 рік, протягом 15 років, не було жодного звернення римокатоликів щодо використання костелу, бо у міського голови Богдана Зарічного нема таких документів, тільки в 2010 році почалося інтенсивне листування між римокатолицьким духовенством і міською радою. І це визнав о. Андрій Мігулка). Грекокатолицька і римокатолицька церкви підпорядковуються одному Святійшому Отцю і конфлікту між нами не має бути. В інших місцевостях такі питання мирно вирішуються. Отже, 23 листопада цього року грекокатолицька громада розірвала договір з Сокальською міською радою. З Божою допомогою та поміччю людей костел відновимо. Храм у зовнішньому розумінні – це тільки видима споруда. Церква має виховувати дітей, молодь, має вчити заповідей любові. Тішуся дуже, що о. Юзеф Легович вже правив Службу Божу у Сокальському костелі. Між нами повинна запанувати єдність церкви католицької незалежно від обряду. Це питання треба винести на сесію, і проголосувати за рішення передати костел у власність римокатолицькій громаді.
о. Юзеф ЛЕГОВИЧ,настоятель римокатолицької громади у м. Жовква:
– Коли я був у США, то бачив як на одній вулиці є кілька церков, і люди там живуть мирно, бо то держава, де панує право. Думаю, що Сокаль таке знамените місто, яке послужить зміцненню любові між нами. Знаю, були тяжкі хвилини в нашій історії, але нині будуємо помісну церкву, бо треба усвідомити, що нема ні польської віри, ні української, є християнська. Якщо наша праця піде, то до Сокаля більше приїжджатиме туристів, а це місту лише на користь. Послужить для добра міста і району.
Марія СКОЧКО,колишня вчителька української мови, представник римокатолицької громади:
– Я представниця генерації старожилів Сокаля. Мої прапрабабці завжди мешкали у Сокалі. Дуже добре пам`ятаю, як функціонував той костел. Я і моя мама, як і багато поляків, і не лише їх, відвідували його. До костелу ходили не тільки поляки, багато було змішаних сімей. Українці справляли також і польські свята, як поляки українські. В час війни костел працював. Пригадую процесію під час святкування Божого тіла, коли ми, маленькі дівчатка, розкидали пелюстки квіток. Дивувалась, що були думки, що цей костел не висвячений, то неправда. Як його закрили, ми пішли молитися до церкви св. ап. Петра і Павла. В 1943ому прийняла перше Причастя в грекокатолицькій церкві. Для мене то абсолютно не проблема, в яку церкву ходити: чи в грекокатолицьку, чи православну, чи римокатолицьку, тому, що Бог є один. Всі ми християни!
Єлизавета ЦАР,депутат міської ради, представник римокатолицької громади:
– Мама моя полька, а батько українець. Мене хрестили в грекокатолицькій церкві в Доброчині. В захоронці нас навчали декламувати вірші, танцювати, співати. В 1943 році на "верху", щоб зробити різницю між українцями і поляками, почали ту різню, але до пересічних людей це стосунку не має. І нині мене дивує, що деякі люди досить агресивно ставляться до відновлення костелу. Думаю, що різниці нам робити не треба і радикалами у вирішенні цього питання не варто бути. Нам не треба ворожнечі, бо Бог то любов.
***
Подібні слова про взаєморозуміння говорили римокатолики Тадей Світаловський, Євгенія Саламанчук, грекокатолики Алла Вавринчук та Ольга Петринка. Та й кожен, хто висловлювався пізніше, нікого не ображав, не звинувачував, толерантно намагався висловити позицію і думку. І це не "українські емоції", як сказав юрист, який прийшов на зустріч разом з римокатолицьким духовенством, то, даруйте, було бажання якраз порозумітися і вирішити все у правовому полі. Депутати міської ради Євген Музика висловив своє сподівання, що за рік-другий побачимо зовсім інший, упорядкований, поремонтований костел, Валентина Михайлевич поцікавилася, чи римокатолицька громада дасть раду утримати його, а Юрій Товарянський, цілком слушно вважав за потрібне поінформувати сокальську громаду про дальшу долю костелу, такі речі за плечима громадян не робляться. Громадський активіст Олександр Новацький звернув увагу на те, що попередня влада як уміла і могла, але все ж рятувала костел від руйнації, в правому крилі його є вже цілком сучасні й впорядковані приміщення телерадіокомпанії "Сокаль" та крамниці і на це не можна не зважати. У їхніх виступах нічого злого не було, лише емоції. Але навіть серед емоційних висловлювань можна знайти раціональне зерно. Адже присутні зважували і навіть просили поради у юриста і слухали його думку. Ми мусимо вислухати один одного, мусимо простити і в той же час зрозуміти навіть історичні болі один одного. Звичайно, прикро, що в культовій споруді костелі за радянської влади був базар, а за роки незалежності у центральному приміщенні не все належним чином упорядкували. Так не мало бути. Але дозволю собі процитувати словосполучення, яке вживали римокатолицькі священики під час зустрічі так "історично склалося, що тут була Польща". Так як й історично склалося, що нині українські міста і села знаходяться на території Польщі і там українські церкви не менш поруйновані і занедбані, аніж костел у Сокалі. Не сучасники це робили. Така наша давня історія, часами дуже зранена, але з неї ми собі повинні зробити уроки. Як висловився настоятель римокатолицької громади м. Жовкви о. Юзеф Легович, час робить своє. Час має написати іншу історію взаєморозуміння, толерантності, поваги до свого минулого і надії на майбутнє, сповнене любов`ю. Папа Іван Павло II відкрив перед нами двері любові, бо твердив, що Бог то любов. От і послужімося цим закликом і нині в наших діях.
Міський голова Сокаля Богдан Зарічний хотів вислухати різні сторони, які в певній мірі причетні до цієї справи, поінформувати громаду. А на сесії міської ради в правовому полі на засадах любові крок за кроком доходити до взаєморозуміння.
Записала Оксана ПРОЦЬ.