Одинадцятий рік поспіль керує селами Лучиці, Шарпанці і Ганівка Лучицький сільський голова Володимир Черечін. Люди поважають його, бо має неспокійну вдачу, вольовий характер і дбає про них, робить все для того, аби їм тут краще жилося. Тож про сільські будні й проблеми – наша з ним розмова.
– Чи легко бути сільським головою?
– Громада обрала мене, і я стараюсь робити все можливе, щоб виправдати довіру. Всього в селах Лучицької сільської ради проживають 1213 осіб, 801 – у Лучицях, 372 – у Шарпанцях і 37 мешкають в Ганівці. У кожного свої турботи, потрібно людей вислухати, порадити, допомогти. Мушу бути і керівником, і менеджером, і юристом, і економістом, бо людина приходить до сільської ради з проблемою, яку необхідно вирішити. Навіть, якщо це і не в моїй компетенції, то все одно телефоную в район, консультуюсь і по можливості допомагаю. Потрібно робити добро, і воно повернеться сторицею.
– Що важливого вдалось зробити для громади?
– Багато чого хочеться зробити для сіл, але немає на все коштів. Сільська рада постійно бере участь у конкурсах мікропроектів, це дає нам змогу залучити додаткові кошти для вирішення важливих питань. У школі потрібно замінити старі дерев’яні вікна на металопластикові, – написали проект, але наразі результати ще не відомі. В минулому році в обласному конкурсі мікропроектів Лучицька сільська рада стала переможцем у двох напрямах. Зробили танцювальну площадку для молоді, тепер тут за сонячної погоди відзначаємо День молоді, День села та інші свята. А другий проект, в якому здобули перемогу – це відновлення вуличного освітлення в Лучицях. Проекти передбачали співфінансування, частину коштів надала облдержадміністрація, а решту здавали люди, спонсори. Нині ці проекти повністю реалізовані.
Торік придбали для села дитячий ігровий комплекс і встановили його на майданчику.
Деякі електричні опори в Лучицях були в аварійному стані. Зверталися в Сокалькиий РЕМ, щоб їх замінили. В 2012-ому на одній вулиці повністю поміняли дерев’яні опори на бетонні, а також замінили аварійні на нові. Цьогоріч продовжують цю роботу.
– Які найбільші проблеми є в селах сільської ради?
– Як і всюди, це дороги загального користування. Нині центральна дорога, яка з’єднує наші села з Сокалем, в катастрофічному стані. Від Сокаля до Лучиць 25 км, а цю відстань автобус долає за годину, бо всюди ями. А до Луцька зі села – 80 км і проїжджаємо теж за годину, різниця очевидна. В 2011 році між Лещатовом і Лучицями Райавтодор ремонтував дорогу: там, де дали в’яжучий матеріал, то вона ще тримається, а де сам щебінь – каміння вже повибивалося і дорога знову в ямах. Шарпанці межують з Волинською областю, то дорога до Милятина в кращому стані, ніж до Сокаля.
З комунальними дорогами ситуація трохи краща. Щорічно ремонтуємо одну з вулиць. В минулому році капітально відремонтували вулицю Богдана Хмельницького у Шарпанцях, поклали там приблизно п’ятсот метрів нового асфальту.
В Лучицях немає приміщення Народного дому. Нині він в адмінбудинку, тут проходять всі свята, а за сприятливої погоди – на вулиці. Щоб молодь мала де проводити вільний час, в адмінбудинку виділили напівпідвальне приміщення: тут відбуваються дискотеки.
Маємо проблеми з покриттям мобільного зв’язку. Щоб додзвонитися, люди мусять ходити, шукати мережу. Це питання розглядали на сесії сільської ради і прийняли рішення про виділення земельної ділянки під встановлення антени-ретранслятора, її мали встановити між Лещатовом і Лучицями, щоб покращився мобільний зв'язок у кількох селах. Але, на жаль, антени донині ніхто не встановив, все лише на папері.
Тісно співпрацюємо з Лучицьким відділенням ТзОВ «Галичхутро». Вони допомагають нам розчищати дороги від снігу, надають техніку, матеріальну допомогу. Нині допомогли в підгортанні сміттєзвалища, бо мають техніку, без якої ми б не обійшлися. Завжди на допомогу приходить і депутат районної ради Ярослав Гнатюк.
– З якими питаннями найчастіше звертаються односельці?
– Люди звертаються до сільської ради з різними потребами. Хтось приходить з радісною новиною – одружуватись чи реєструвати народження дитини, радію разом з ними. Дехто приходить по посмертну довідку, стараюсь підтримати людей в біді, співчуваю їх втраті. Та попри це, життя в селі вирує, щоденно намагаюсь вирішувати проблеми громади. Видаємо довідки на субсидії, допомоги, консультуємо щодо земельних питань, бо зараз чимало нововведень, а люди цього не знають. Дехто приходить з реєстраційними документами, бо переписують будинок, город і потрібна наша допомога. Чимало людей звертаються зі скаргами на маршрутні перевезення, це питання вдалося частково врегулювати. Ми в сільській раді працюємо без обідньої перерви, бо люди приходять до нас, не дивлячись на годину.
– А де, в основному, працюють жителі сіл Лучицької сільської ради?
– Оскільки села сільської ради віддалені від райцентру, то люди стараються шукати роботу в селі. Працюють у школі, садочку, магазинах, в амбулаторії. Чимало селян трудяться в «Галичхутро», тут мають непоганий заробіток, а головне, вдома, на місці. А є й такі, хто щодня добирається на роботу в Сокаль чи сусідній Червоноград. Є жителі Шарпанців, які працюють на Волині. Частина людей їздять на сезонні заробітки в Росію, Польщу, бо мусять годувати свої сім’ї. Фермерів у нас немає, люди свої земельні паї здали у ТзОВ «Галичхутро» та приватному підприємцю Богданові Семенюку.
– Яка демографічна ситуація нині в Лучицях, Шарпанцях та Ганівці?
– В Лучицях та Шарпанцях молоді пари одружуються, народжують діток, села живуть. Складніша ситуація в Ганівці, де нині мешкає понад тридцять осіб, не реєструємо народжень і одружень, лише видаємо свідоцтва про смерть. Мешкають там люди старшого віку, молоді приїжджають сюди лише влітку. За 9 місяців ц. р. в селах Лучицької сільської ради народилося дев’ятеро малюків, а двадцять п’ять осіб відійшло у вічність, на весільний рушничок стало три пари. А ще в селах живуть двоє старожилів. У минулому році Марія Бедюк відсвяткувала столітній ювілей. Вона ще жвава, порається по господарству, допомагає дітям та онукам. А в Лучицях живе Марія Денисюк, яка в цьому році зустріне 111 день народження.
Ольга ДИЛИН.