Далекий 1951 рік… В пам’яті виринають спогади, коли прийшли із сільської ради і сказали збиратися, бо будемо переїжджати на Велику Україну, де на нас чекають. Довелося за короткий час зібратися і рушати в той далекий невідомий світ. Що чекає нас там? Куди їдемо, для чого? Сльози капали з очей, стискало серце у грудях, бо залишали любий край, рідні ліси, чудові краєвиди. Не одна сім’я цілувала рідну землю, пороги своїх домівок, тут залишилась частина їхнього життя.
Товарні вагони, в кожному з яких було по чотири сім’ї, а також птиця, худобa рушали на схід і південь УРСР. Це з чиєїсь владної руки відбулось "отсєлєніє насєлєнія" з 480кілометрової зони згідно з Договором від 15 лютого 1951 року між СРСР і Польщею, в результаті якого нафтогазові промисли зі свердловинами і нафтопереробним заводом відійшли у м. Устрікі Долішні.
Переселення стало великою трагедією для горян Бойківщини, адже довелося залишати все добро, яке було нажите нелегкою працею. А що чекало переселенців попереду? Картина вималювалась після приїзду на місце, а це були Донецьк, Херсон, Одеса, Миколаїв. Обіцяли нас забезпечити житлом, роботою, а перед нами постали голі степи.
З історичних довідок того часу відомо, що у Миколаївській області із запланованих 1960 будинків здали в експлуатацію лише 8 (!), в Херсонській із передбачених планом 377 було завершено лише 33, на Одещині ситуація не краща.
Сотні сімей розмістили в розвалинах, а йшла зима. Кожен поспіхом зводив з саману (глина з соломою) стіни, які не встигли висохнути, замерзли, а з приходом весни розвалилися. Переселенцям не виділили земельних ділянок, не допомогли придбати худобу, не видали обмінні талони на харчі, на корм для худоби, не забезпечили паливом.
Та все ж наші люди своєю працьовитістю, розумом виходили із усіх складних ситуацій. Розвивалися міста і села, колгоспи, в які вкладали свою працю і досвід наші краяни. З часом, по можливості, вони верталися на Західну Україну, починали обживатися у Львівській, Тернопільській, ІваноФранківській областях.
Багато переселенців зараз проживає у містах і селах Жовківського і Сокальського районів, а також у Червонограді. Тодішній Забузький край славився запасами кам’яного вугілля, тому тут пригодилися робочі руки бойків.
10 років тому у м. Червонограді створили осередок товариства "Надсяння", ініціатором і організатором створення якого був Мирон Дацько, котрий і очолив цю організацію. Разом із краянами він неодноразово бував у своєму краї на Бойківщині, де впорядковували цвинтарі, ставили пам’ятні знаки, хрести. У лютому 2010 року Мирон Дацько відійшов у вічність…
60 років пролетіло з того часу, акція "Депортація51" завдала великих моральних, матеріальних і духовних втрат переселенцям з Польщі. Хочеться, щоб нове покоління бойків знало і пам’ятало свою трагічну історію, вивчало її, бо без минулого немає майбутнього.
Марія БАЛАНЕЦЬКА (з дому Марчак),
голова МГО товариства "Надсяння" м. Червоноград,
депортована із с. Береги Долішні НижньоУстріцького району Дрогобицької області.
13 грудня в Народному домі м. Червоноград відбудеться святкова академія, присвячена 60річчю виселення (депортації) українського населення з прадавніх етнічних земель в Польщі. Початок о 16.00 год. Захід відбудеться за сприяння народного депутата України Володимира В’ЯЗІВСЬКОГО та МГО товариства "Надсяння".
Запрошуємо усіх бажаючих.