(Продовження. Поч в № 98).
КУЛЬТУРНО-ПРОСВІТНИЦЬКЕ ЖИТТЯ В КАНАДІ
Початок організованого громадського життя на чужині для українців розпочався з вірою у Бога, згуртованістю навколо церкви, збереженням традицій, принесених в чужину батьками і дідами. Утворюються релігійні та культурнопросвітницькі осередки. В 1898 році в м. Вінніпег організовано «Міжнародну читальню», неофіційна назва якої «Читальня Шевченка». Створюється три братства: чоловіче – св. Миколая, жіноче товариство св. Трійці, дівоче – св. Ольги.
В грудні 1902 року відкрито першу українську крамницю «Австроугорська торгівля».
Українці проявляють ініціативу у політичному житті. Перше політичне віче українців щодо провінційних виборів відбулося в 1903 році. Вийшов перший номер українського часопису «Канадійський фермер».
Спочатку дітей навчали у приватних домах при парафіях. В школах канадський уряд дозволив вивчати релігію та вести двомовне навчання (англійською і українською мовами), якщо у навчальному закладі було не менше десяти учнів, які хотіли знати рідну мову.
В 1912 р. митрополит А. Шептицький скеровує в Канаду отця Н. Будку, у тому ж році папа Пій Х іменував його єпископом для українцівкатоликів в Канаді. Відправиваши першу Архієрейську святу Літургію у церкві св. Миколая у Вінніпегу, відбулося урочисте введення у владичий уряд. Він став першим українським єпископом та ісповідником віри в Канаді. Першим завданням владики було заснувати Українську церкву, заклавши міцні підвалини релігійного, культурного і національного життя українців в Канаді. В 1917 році владика організував і відкрив «Бурсу ім. Митрополита Андрея» в Ст. Боніфас Манітоба, а за рік – подібну «Бурсу Т. Шевченка» в Едмонтоні, християнську «Колегію св. Йосифа», відкрив український сиротинець під опікою Сестерслужебниць в Айтуні, що в провінції Саскачеван.
Пробувши 15 років в Канаді, в 1927 році о. Н. Будка повернувся спочатку у Рим, а пізніше – у Львів, виконуючи обов’язки генерального вікарія Митрополита Андрея. В 1944 році його заарештували і заслали в Сибір, де в 1949 році він загинув.
В 1905 році в Канаді відкрито двомовну учительську семінарію. Українська мова і культура знайшли державне визнання. Двомовні школи існували до 1916 року. Вдруге українська мова була визнана і введена як повноцінний предмет вже після Другої світової війни.
Позашкільною освітою займалися просвітні товариства, особливо «Просвіта». З ініціативи отця доктора Перепелиці була заснована «Читальня «Просвіти», яка мала зв’язок з «Просвітою» у Львові. Для підтримки контактів з українцями в Канаді Наукове товариство ім. Т. Шевченка і «Просвіта» зі Львова делегували в Канаду доктора Юліана Бачинського. В жовтні 1906 р. в м. Вінніпег створено «Научне Товариство ім. Тараса Шевченка».
Одним з першочергових завдань товариства було скликати першу конвенцію українських вчителів, домогтися запровадження української мови в державних школах, розробити сталу програму навчання та виховання дітей у рідних школах. Українці м. Едмонтон першими домоглися впровадження української мови в державних школах провінції Альберта. Уряд також погодився частково взяти на себе витрати на підручники, зарплатню учителям і координувати цілу систему. Вже в 19801981 рр. українські двомовні школи функціонували й в інших містах, де проживала більшість українського населення.
ТРЕТЯ ХВИЛЯ
Третій період еміграції до Канади припадає на 1947-1954 роки. Після закінчення Другої світової війни тисячі українців покинули свої рідні землі й подалися в широкий світ – спочатку в Західну Європу, а потім у США, Канаду, Аргентину, Бразилію, Австралію. Серед них були й ті, що брали участь у визвольних змаганнях і їм вдалося перебратися за океан. Адже, за наказом командування УПА, вояки рейдом пішли у Західну Німеччину.
До Канади «переміщених осіб», як їх називали, прибуло понад 35 тисяч. Вони осіли переважно у містах. Ця нова еміграція внесла пожвавлення в суспільнополітичне і культурне життя українців Канади і сприяла утворенню нових політичних організацій з орієнтацією на політичні партії в еміграції, обмеживши діяльність прокомуністичного об’єднання українців Канади (ТОУК), яке очолював виходець зі Стоянова, що на Радехівщині, П. Кравчук, який в 1938 році емігрував сюди.
Крім політичних, українці організували нові громадські, економічні, мистецьколітературні, спортивні організації. Новим було створення науководослідних установ, відділів українознавства в департаментах славістики в канадських університетах. Відновили свою діяльність організація української молоді «Пласт» та Спілка української молоді (СУМ), яка була першою складовою Українського визвольного фронту.
ГАЗЕТА «ГОМІН УКРАЇНИ»
Постала нагальна потреба заснувати друкований орган. За це взявся гурт однодумців із семи членів ОУН: С. Фроляк, др Р. Малащук, І. Бойко (уродженець с. Тартаків), Г. Джура, І. Еліяшевський та інж. Я. Нестеренко. Головною концепцією газети було висвітлення боротьби українського народу за волю та героїчного шляху Української Повстанської Армії. Перше число «Гомону України» вийшло в Торонто 15 грудня 1948 року. В 1977му почав виходити англомовний додаток «Юкрейніен Еко», редактором якого став Андрій Бандера. Членами керівних органів редакції були др О. Кушпета (двоюрідний брат сокальчанки Марії Петрощук), В. Макар, уродженець с. Поториця, адвокат В. Солонинка (м. Радехів), М. Кравців, др Б. Стебельський, п. Окіпнюк та ін.
Визначено головне завдання газети: нещадно поборювати більшовизм як деструктивну філософськоекономічну систему в теорії і як інструмент поневолення багатьох народів, як загрозу для світового миру в практиці; головний ворог – це тоталітарний російський більшовизм у всіх своїх видах і аспектах; поборювання більшовицької п’ятої колони в Канаді, особливо серед української громади. Газета «Гомін України» підготувала ідейнополітичний грунт для створення нової політичної організації Ліга визволення України.
ЛІГА ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ
Першого травня 1949 року створено тимчасове центральне організаційне бюро, до складу якого увійшло 14 членів ОУН, які, за наказом Головного проводу організації, у 19431949 рр. були відправлені з України за кордон. Зокрема, таким чином потрапив у Канаду наш земляк Іван Бойко.
В різних населених пунктах створюють первинні осередки ЛВУ, через рік в столичних містах всіх канадських провінцій організовують відділи ЛВУ.
Ліга визволення України канадськоукраїнська організація, яка своє головне завдання вбачала в активній допомозі у визвольній боротьбі українського народу проти російськобільшовицького поневолення і поборюванні комунізму в Канаді, розвалі СРСР і знищенні його як джерела світового неспокою.
Для спільних акцій проти російськобільшовицького імперіалізму ЛВУ залучала представників різних національних груп, з яких згодом створено Антибільшовицький блок народів АБН, до якого входили білоруси, естонці, латиші, румуни, угорці та ін.
Протягом 25 років незмінним керманичем Ліги Визволення України був довголітній голова Президії Світового Українського Визвольного Фронту (СУВФ) доктор Р. Малащук. Він розробив ідейнопрограмові засади розбудови ЛВУ. Також впродовж 25 років посаду генерального секретаря ЛВУ займав Володимир Макар. На основі жіночого підрозділу ЛВУ створили самостійну організацію об`єднання жінок Ліги Визволення України, яку очолила Марія Солонинка.
Маючи в головній управі ЛВУ високоідейних керівників, а також і її членів, ця організація тісно співпрацювала з іншими громадськими організаціями українських канадців, організовувала широкомасштабну політичну роботу: віча, маніфестації, акції, протести, спрямовані на визволення України з російськокомуністичного поневолення, пропаганду ідей політичної незалежності і суверенності України. Нині ця організація перейменувала свою назву на Лігу українців Канади.
УКРАЇНЦІ НА КЕРІВНИХ І ДЕРЖАВНИХ ПОСАДАХ
В соціальноекономічному, політичному, культурному і духовному житті Канади українці відіграють вагому роль. Тут проживає чотири відсотки українців від загальної чисельності населення. Зокрема, у провінціях: Альберта 13,97 відсотка, Саскачеван 9 відсотків, Онтаріо 336,3 тис. українців, Манітоба 166,7 тисяч, у містах: Едмонтоні 145 тисяч,Торонто 122 тисячі, Вінніпегу 110,3 тис. українців.
Українці беруть участь у громадському, політичному житті Канади. Вони репрезентовані у громадській самоуправі, шкільництві, господарських установах, у провінційних парламентах та федеральних урядах. Високу посаду займали: Роман Гнатишин (генералгубернатор Канади 19901995 років), прем`єрміністрами були: Роман Романів (Саскачеван), Едвард Стельмах донині є прем`єрміністром Альберти, а його батьки родом з Радехівщини. Сенатором у федеральному парламенті був Павло Юзик, послом федерального парламенту Степан Папроський.
Першим українцем, який став канадським послом у США, був Роман Боровик, а першим послом Канади в незалежній Україні Роман Попадюк, батьки якого є вихідцями з Львівщини. Протягом двадцяти років представником від української громади у федеральному парламенті Манітоби був Павло Юзик. Шість разів мером міста Вінніпега обирали Степана Дзюбу, завдяки йому Вінніпег став побратимом Львова. Міністром провінційного уряду Саскачевана є українець Іван Ковальчук. Першим депутатом від українців до парламенту провінції Онтаріо опікун українськоканадського осередку опіки Степан Воробець.
УКРАЇНСЬКІ ПОЛІТИЧНІ І ГРОМАДСЬКІ, МИСТЕЦЬКІ ТА НАУКОВІ ОРГАНІЗАЦІЇ
Українські громади у Канаді створили багато політичногромадських організацій. Найбільш потужна Конгрес українців Канади, яка об`єднує всі українські організації: Спілку української молоді, Лігу українських жінок, Союз ветеранських організацій та інші.
Діє чимало наукових установ: Українська вільна академія наук, Українськоканадська фундація ім. Тараса Шевченка, товариства "Просвіта", "Волинь", інститут дослідження Волині.
Канадські українці створили видавництва, де видають газети українською та англійською мовами: "Новий шлях", "Вільне слово", "Український голос", "Гомін України", "Поступ", редактором цієї газети все життя був мітрат Семен Іжик, який у 19421943 роках служив на парафії в с. Шмітків.
З ініціативи активних членів політичногромадських організацій, вихідців з Сокальщини, на чолі з Миколою Мартинюком з Боб`ятина, створили громадську організацію "Об`єднання Надбужанців", члени якої збирали історичні матеріали з різних теренів Сокальщини, Радехівщини, Камінеччини, Холмщини, Підляшшя. Завдяки невтомній праці редакційної колегії у складі: Петра Башука, Степана Романіва, Нестора Ріпецького, Івана Ващука, Надії ХмариОлійник у 1986 році вийшов у світ перший том історичномеморіального збірника "Надбужанщина", другий у 1989 р., третій у 1994 р. Четвертий том видали в Україні в 2004 році, спільно з редакційними колегіями України та Канади. Очолював в Україні редколегію наш земляк, академік Олег Романів, членами її також були І. Вашків, І. Бриль, В. Прус.
Видаються художні твори, збірки поезій. З 1947 року до Канади прибуло багато творчої інтелігенції: понад 50 письменників і поетів. Відомими українськими літераторами в Канаді стали В. Скоруцький, С. Ковальський, А. Курдидак, У. Самчук, О. Субтельний, Н. Ріпецький і багато інших. Головою спілки письменників української громади Канади була Мирослава Косташ.
Українці творці слова багато написали художніх, драматичних творів, в яких висвітлювали життя перших українських поселенців, історію України, будні українських канадців, боротьбу українців за волю України у 1930-1952 рр.
Василь ВОЛОШИН,м. Сокаль.
(Далі буде).