Ім’я депутата районної ради, голови фермерського господарства Ігоря Хом’яка на Сокальщині добре відоме. Він – один з успішних фермерів, який починав з невеликого господарства. Спершу працював сам, разом з родиною, на п’яти гектарах землі, та згодом його господарка все збільшувалась: рік за роком добирав землі. Тепер Ігор Володимирович – досить успішний господарник, який на власному прикладі довів, що фермерство, як форма господарювання, може розвиватися і процвітати. Однак, щоб успішно займатися аграрним бізнесом, треба дійсно любити свою справу, інакше будь-яке починання обернеться невдачею. Створення власного фермерського господарства – заняття досить клопітке, але, коли людина має мету, то крок за кроком йде до неї. За фахом Ігор Хом’як – ветлікар, тож давно поєднав своє життя з сільським господарством. І коли на Сокальщині зароджувалося фермерство, вирішив спробувати.
– Я родом з села, і мені подобається хліборобська праця, – каже Ігор Володимирович. – Тож хотів спробувати, що з того вийде. Спробував і вийшло. А згодом відчув, що це – моє.
За ці роки пану Ігорю довелось опанувати ази агрономії, стати інженером, бо у фермерстві мусиш, насамперед, покладатися на власні сили. Адже працюєш сам на себе. До того ж з кожним роком вдосконалюються технології обробітку землі. І якщо ти хочеш бути добрим господарем, то мусиш не тільки дбати про належний обробіток грунту, але й впроваджувати щось нове. Не все вдавалося одразу. Проте завжди відчував надійне плече дружини Світлани, яка веде бухгалтерський облік господарства, підтримку батьків та дітей. Мабуть, у цьому і секрет успіху фермерського господарства, бо це сімейна страва. А ще їздив на виставки та семінари, переймав досвід у кращих аграрників Сокальщини, зокрема, у директорів ПАФ «Войславичі» та ПП «Агрофірма ім. Б. Хмельницького» Ігоря Сметани і Володимира Шмигельського, начальника управління АПК РДА Ігоря Шайноги.
– Найважчим у цей час, – згадує фермер, – було переламати свідомість селян, які звикли, що навколо все колгоспне, наше, спільне, тож можна красти все що недобре лежить. Тепер інший підхід до роботи, інше ставлення до праці. Робітники отримують оплату за виконану роботу, а не за те, що цілий день перекрутилися, як було у колгоспі. Селяни повільно звикали до нової форми господарювання.
Нині фермер обробляє 1500 га землі, орен-дованої в селян, які мешкають в Опільській, Телязькій, Свитазівській сільських радах. Жодний гектар не пустує, всі землі оброблені. Нині не впізнати колишню тракторну бригаду в селі Свитазів, де знаходиться матеріально-технічна база господарства. Тут є десять нових тракторів, п’ять сучасних комбайнів, зокрема, «KLASS» та «ДОН». Адже без потужної сучасної техніки якісно не обробиш стільки землі. В господарстві успішно працюють над тим, щоб збільшити врожайність, дбають, щоб була сівозміна. Адже, якщо сіяти одну і ту ж культуру, то не матимеш доброго врожаю. Фермер займається вирощуванням зернових, ріпаку, сої, цукрових буряків. Господарський рік для фермерського господарства є рентабельним. Цьогоріч зібрали 900 га озимої пшениці. Через погодні умови врожайність зернових менша на 5 центнерів з гектара. Зате щедро вродили цукрові буряки: кожен гектар видав понад 600 центнерів. Фермер займається й розведенням свиней м’ясної породи. Приріст складає майже 450 грам за день. Основне поголів’я – 500 свиней, зосереджене у селах Свитазів та Теляж.
Фермерське господарство добре закінчило поточний рік; сплатило податки до місцевого бюджету, виплатило орендну плату селянам за землю. З року в рік належно веде агрообробіток орендної землі, вчасно виплачує заробітну плату робітникам. Підготувало і добрий фундамент на наступний рік – посіяли 1000 гектарів зернових.
Фермер каже, що без підтримки працівників та спеціалістів – агронома Катерини Рудавської, інженера та заступника – Віктора Гарасимчука, помічниці по тваринництву Надії Козярської нічого не було б. У господарстві працює 30 осіб. І на кожного з них Ігор Володимирович може покластися, як на самого себе, бо всі працьовиті та сумлінні. Він – вимогливий керівник, дбає про дисципліну, звертає увагу на розпорядок дня, його дотримання.
Фермер не стоїть осторонь громадських справ. Допомагає Народним домам, які є у селах, де функціонує господарство, ФАПам, дитячим дошкільним установам, фінансово підтримує свитазівську футбольну команду, виділяє кошти на ремонт доріг, офірував гроші на побудову храмів у селах Равщина, Суховоля, а тепер і в Свитазеві.
– Чому таке особливе ставлення саме до цих населених пунктів? – запитала у пана Ігоря. На що він відповів: «Мій батько походить з села Суховоля, туди часто в дитинстві приїжджав до бабусі, тож хочу, щоб Суховоля і навколишні села розвивалися, а місцеві мешканці жили краще».
Наполегливою працею та доброзичливим ставленням завоював він довіру суховолівців. Вони переконались, що орендовані ним землі ефективно обробляються, селяни отримують дивіденди. Тож попросили його взяти в оренду і їхні землі. Відтоді минуло вже декілька років, але ніхто не пошкодував про те. Господар дбає про село, радиться з людьми на сходах села, прислуховується до їх думки.
Розумного господаря, доброго християнина жителі сіл Свитазів, Ільковичі, Суховоля, Равщина уже двічі обирали депутатом районної ради, де він лобіює їхні інтереси. Так, при його сприянні, за кошти районного бюджету зробили ямковий ремонт дороги Сокаль-Равщина, підсипали щебнем дві дороги у селі Свитазів. Майже щороку фермер вкладає вагому лепту в ремонт дороги Ільковичі-Свитазів та доріг у селі Суховоля. Платить за вуличне освітлення у селах Свитазівської сільської ради.
На думку депутата районної ради, добре, що нині у села приходять інвестори. Однак зле те, що їх цікавить лише земля. Вони приїдуть у село, наобіцяють пайовикам «золоті гори», а коли ті укладуть з ними договір оренди, про це забувають. Ігор Хом’як каже, що не сприймає інвесторів, які працюють зі своєю технікою, своїми людьми, а жителям сіл, де орендують землі, роботи не дають. Через те село спивається, вимирає, установи соціальної сфери занепадають. Таку сумну картину можна побачити у багатьох селах Сокальщини, де перестали функціонувати сільгосппідприємства. Люди живуть без надії, бо втратили роботу. Подекуди прийшли великі лафундисти, але не створили робочих місць, не надають соціальної допомоги сільській раді, бо не зацікавлені в розвитку цих населених пунктів.
– Ми також ще могли б добрати десь землі,– каже Ігор Хом’як. – Але чомусь голови сільських рад не звертаються до місцевих господарників. Зовсім недавно у Стенятинській та Поторицькій сільських радах змінювалися орендарі земельних паїв, але ніхто з сільських голів не повідомив про це. Коли проїжджаю тими селами, щем бере за серце. Хіба розумно укладати договори оренди з компанією, яка знаходиться у Києві чи деінде? Хіба вони мають уявлення про життя в селі чи проблеми його мешканців?
І додає: «Селу потрібний господар на території сільської ради, до кого селяни могли б звернутися при потребі. А коли він живе серед селян чи щодня навідується туди, то бачить, чим живе село, що потрібно відремонтувати дорогу, допомогти в соціальній сфері… Сільський голова щодень може звернутися до нього по допомогу. На місцях у великих латифундій є виконавчі директори, які мають обмежені функції – виорати, посіяти, зібрати… І їм байдуже до долі тих людей, які живуть у ньому». Місцеві фермери чи сільгосппідприємства працюють для села і сплачують податки в місцевий бюджет. Тож дохід залишається в селі та йде на потреби громади.
Наприклад, торік зима була сніжна. ДП «Сокальський райавтодор», який мав цим займатися, не прогорнув дорогу, бо не має ні матеріально-технічної бази, ні коштів для цього. Добре, що у селі є фермер, який виді-лив техніку і звільнив селян із «сніжного полону». І це не єдина добра справа на його рахунку.
Село опинилося на роздоріжжі, безупину волаючи про допомогу держави. На жаль, її як не було, так і нема. Коли добре поміркувати селянин нині здійснює подвиг, бо праця на землі
– Сізіфів труд.
– У сільському господарстві завжди було важко, а зараз поготів, – каже пан Ігор. – Держава уже давно кинула сільське господарство напризволяще. З 2002 до 2012 року ні один уряд не звернув увагу на проблеми села. Не подумав, як створити сприятливі умови для розвитку фермерства чи сільського господарства загалом. Нині навіть не відшкодовують відсотки по кредитах, які й так завищені. Не впроваджують жодних державних програм. Селяни карабкаються, а викарабкатися не можуть. Колись на Сокальщині було 42 агроформування та майже 200 фермерських господарств. А тепер сільгоспвиробників можна перелічити на пальцях однієї руки.
І додав, що можна просто заохотити селян займатися сільгоспвиробництвом, зокрема, надавати доступні кредити із нижчою відсотковою ставкою, бо ж теперішні 25% – кабала. Надавати землю в користування на 5 років без оплати податків, як це є за кордоном, тоді господарі зможуть стати на ноги. Адже галузь сільського господарства специфічна. Невеликі господарства самотужки не можуть реалізовувати вироблену продукцію. Однією з перешкод, які заважають фермерам працювати ефективніше, вважає бюрократичні перепони, хоча тих за останні роки дещо поменшало. Щодо проблем… Їх набагато більше. Зокрема, продаж землі, який мають дозволити з 1 січня наступного року.
– Я не є противником купівлі-продажу землі, – каже Ігор Хом’як. – Але прикро, коли селяни продадуть свої паї за копійки чи за пляшку оковитої. А цей пай заробили тяжкою працею у колгоспі його батьки. Думаю, що спершу має бути вироблений механізм продажу землі. Але на це потрібний час. Пояснюю і прошу людей ще потримати землю, вичікати, що буде далі, бо впевнений, що вона ставатиме все дорожчою.
Ігор Хом’як охоче допомагає молодим фермерам, бо добре пам’ятає як складно робити перші кроки. Насамперед, радить набратися терпіння. Адже земля не щороку дає прибуток. Не боятись брати землю, збільшувати гектари, бо, щоб ефективно господарити, потрібно мати хоч би 100 га землі. Можна займатися і рослинництвом, і тваринництвом. Та останнім займатися складно. Колись Ігор Хом“як також пробував утримувати ВРХ, мав 500 голів. Однак відмовився, бо це було і є збитковим. Нині тваринницькі приміщення порожні. Господар чекає, коли у державі створять умови для розвитку тваринництва.
Поділився господар і наболілим.
– Мене сьогодні хвилює ставлення держави до сільгоспвиробників, – каже він. – Вести бізнес просто неба – нелегко. На це потрібне велике терпіння, бо все залежить не тільки від людського фактора, але й небесної канцелярії. Практично, земля дає прибуток раз на чотири роки. Навіть тепер, коли, опинившись на роздоріжжі бід та проблем, село виживає зусиллями сільгосппідприємств, що працюють на етузіазмі.
– Нам потрібно відроджувати село, – висловив своє бачення Ігор Хом’як. – Селянам не потрібні лозунги та красномовні обіцянки. Їм потрібні конкретні справи. Тож чи варто намарне віддавати свій голос депутатам, які від виборів до виборів лише вміють гарно обіцяти? Не треба розпорошувати своїх голосів на тих, у кого низький рейтинг. А голосувати за кандидата від Об’єднаної опозиції та вибрати ту партію, яка є проукраїнською та ставить націоналістичну ідею вище власних. Бо впевнений, що саме вони дбатимуть про село – життєдайну криницю українського народу.
Любов ПУЗИЧ.
Фото автора.