(Продовження. Поч. у №№ 37-38, 39-40).
9 вересня 1944 року провідник ОУН "Нечай" (Лаврів Іван) провів реорганізацію повстанських відділів у Калуській окрузі та організував нові відділи (сотні) в Болохівських лісах. Командиром новоствореної сотні "Хорти" призначений "Бей". Сотня входила в курінь "Заграва" під командуванням "Ромка" (Мончаківського Романа). "Ромко", як і "Бей", проходив вишкіл у складі ДУНу.
Повстанці любили і поважали "Бея". Він майстерно проводив засідки, в бою був завжди попереду. Підвищений Головним Військовим Штабом УПА до хорунжого з датою старшинства від 31 серпня 1945, до сотника з датою старшинства від 22 січня 1946ого. З усіх командирів УПА найчастіше поранений, вже в 1946 році одержав 5у Золоту зірку, за десяте поранення. В його тілі залишилися осколки від семи куль.
Після закінчення Другої світової війни боротьба УПА за Українську Самостійну Соборну Державу продовжується. У травні 1945 року проведено низку змін в командному складі УПА і реорганізовано повстанські відділи (сотні). На чолі Калуської округи або відтинка ТВ23 "Магура", до якого входила сотня "Хорти" (сотенний "Бей"), став командир "Козак" (Косарчин Ярослав). До відтинка ТВ23 "Магура" входили також сотні "Летуни" (сотенний "Середний"), "Вітрогони" ("Тютюнник"), "Круки" ("Моряк"), "Рисі" ("Гонта"), "Бистриця" ("Донський"), "Журавлі" ("Грізний"), "Опришки" ("Довбуш").
Після поранення "Бея" в бою, в урочищі Підцапова біля с. Церківни Долинського району, сотня "Хорти" зазнала великих втрат під час зимової блокади 19451946 рр., коли Москва кинула на терени Західної України 585 тисяч спеціально вимуштруваних і озброєних карателів. Одужавши, "Бей" зібрав рештки своєї сотні і 4 травня 1946 року почав діяти. 13 жовтня 1946 р. сапери із його сотні висадили в повітря поїзд МВД на лінії Долина Калуш, знищивши 100 чекістів, серед яких були й високі посадовці.
Кремль був незадоволений, що рух опору в Західній Україні не знищений. У березні 1947 року на місце Хрущова, тодішнього першого секретаря ЦК КП(б) України, якого перемістили на нижчу посаду, був скерований Л.Каганович, один із організаторів Голодомору 19321933 рр. в Україні. Йому було поставлене завдання здійснити масову депортацію прихильників повстанського руху, тотальний набір молоді до піонерських і комсомольських організацій, а також розгорнути колективізацію, значно покращити агентурну роботу і за будьяку ціну знищити УПА. У другому Головному управлінні МГБ СРСР, що курував справи розвідки, було створено відділ 2Н як головний підрозділ боротьби з "українським буржуазним націоналізмом". Головними завданнями відділу 2Н були: агентурне проникнення в середовище ОУН і УПА; дискредитація його керівництва серед населення, його "оперативна" розробка, захоплення та знищення; моральне нищення підпілля за допомогою агентури та провокацій. За кожним відомим підпільником було закріплено по 710 оперативників МГБ, які здійснювали цілодобовий безперервний його пошук, використовуючи всі доступні методи. Для ліквідації збройного підпілля на Станіславщину (тепер ІваноФранківщина) відряджено найдосвідченіші кадри. Начальником відділу боротьби з бандитизмом, а згодом начальником обласного управління МДБ призначено Арсена Костенка, який у 1920 р. особисто брав участь у ліквідації на Харківщині збройного повстанського загону Пустовойта, чисельністю 150 осіб, шляхом проникнення до загону і підведення його під розгром чекістів. Він також особисто командував операцією в листопаді 1946 року з виявлення і захоплення керівника Карпатського Крайового проводу ОУН Ярослава Мельника ("Роберта") в с. Липа Долинського району.
Вороги вдалися й до таких підступних засобів, як створення агентури з місцевих мешканців та агентурнобойових груп, що вдавали загони УПА. Ще в листопаді 1939 року (через два місяці від "золотого вересня") в доповідній записці під грифом "совершенно секретно" начальника оперативної групи НКВС УРСР Положинського заступнику наркома НКВС УРСР Горлинському про стан агентурно-оперативної роботи УНКВС по Тернопільській області зазначено, що в м. Тернополі агентурна сітка вже налічує "32 агента и 141 осведомитель". В червні 1945 року на обліку органів НКВС Західних областей України було 175 резидентів, 1 906 агентів і 9843 інформатори. Ще більше агентури було на обліку в органах МДБ. Керівник Служби Безпеки ОУН Микола Арсенич ("Михайло") писав, що "в кожному селі є не менше п'яти інформаторів". Агенти та інформатори часто скеровувалися в села на посади вчителів, лікарів та ін. Болісною причиною багатьох невдач і втрат була зрада.
В таких надзвичайно складних умовах повстанці для проживання, відпочинку та сну використовували криївки, які будували в хатах, на полі та в лісі, як правило, біля річок та потоків. "Бей" також переховувався в криївках, які були в різних місцях. В селі Кадобна (тепер Калуського району), де я мав змогу побувати та спілкуватися з багатьма свідками й учасниками подій 40-50 років, довгий час квартирувала сотня "Бея". Сотенний перебував у криївках, три місця яких показав мені житель цього села Григорій Григорович Романів, 1934 р. н. Одна криївка була в їхній коморі під підлогою, друга за 3050 м від неї, а третя за 120 м, в полі над потоком, біля урочища Монастирець. Всі ці криївки були за 300400 м від гарнізону, що перебував у селі до середини 1947 року. Зі слів Григорія Григоровича, "Бей" довго переховувався також у криївці с. Велика Тур'я Долинського району.
Ігор ДЗЕСА.
м. Львів.
(Далі буде).