Марії Размук тридцять шість років. Вона і її чоловік Валерій – щасливі батьки дев’ятьох дітей. У них сім синів та дві доньки. Найстаршому Давиду – 17 років, закінчує цього року школу, Луці – 16, Ісаї – 15, Петрові – 13, Йосипу – 12, Суламіті – 11, Іллі – 8 (усі навчаються у Жвирківській школі), Діні – 6, вона ще в садочку, наймолодшому Віктору – лише два місяці.
Коли багатодітна мама називала дітей, я звернула увагу, що у них незвичні імена. Пані Марія пояснила, що вони євангелістип’ятидесятники, тож більшість імен для дітей вибирали з Біблії. А щоб вибрати ім’я для немовляти, тягнули жереб. Такої честі були удостоєні їхні батьки, брат з сестрою та старші діти. Суламіту називала Марія В’ячеславівна, яка дуже хотіла дівчинку, другу донечку – тато. Найбільшу вагу, коли народився, мав наймолодший – Віктор. Він у них справжній богатир – 4 кг 700 грамів. «У кожної дитини свій характер, кожен з них – це цілий світ, і мої життєві горизонти з народженням кожної дитини розширювалися. Вони наповнюють моя життя різними барвами», – розповідає п. Марія.
Багатодітній матері непросто, проте Марія Размук сяє оптимізмом і ні на що не нарікає. У неї просто немає на це часу. Сімейний бюджет родини складається, в основному, з соціальних виплат. Діти часто хворіють, а торік двоє одразу потрапили у лікарню. Через що п. Валерій вимушений був залишити постійну роботу. І нині він перебивається тимчасовими заробітками.
Допомагають багатодітній родині також обидві мами – Фаїна Романівна і Віра Михайлівна. Марія дуже вдячна свекрусі, яка нині практично взяла під свою «опіку» кухню, хоч і живе окремо.
– Наша бабуся дуже добра, переживає за нас, – каже п. Марія. – Вона старається допомогти нам чим може, і я їй за це дуже вдячна.
На її думку, бути багатодітною матір’ю – це дар від Бога, і даний він не кожному. У неї є рідні, подруги та знайомі, які хотіли б мати дітей, але не можуть. Кожна жінка віддала б усе на світі, щоб стати матір’ю та пригорнути до себе дитя. Та не всім це дано. Пані Марія ніколи й не допускала думки про переривання вагітності, хоча рекомендували це зробити через загрозу для її життя. Однак не хотіла чути про це, бо вірить, що Бог не залишить їхню родину, навіть коли її не буде поряд. Кожен у цьому світі має своє призначення, а у неї особливе – бути багатодітною матір’ю. Вважає, що, якщо Бог дав дитину, то дасть і на неї. Господь благословляє такі сім’ї.
– Я ще у дитинстві мріяла, що матиму десятеро дітей, – ділиться сокровенним моя співрозмовниця. – І Бог так дав. Жінка пояснила, що перша дитина у них померла.
Враз заплакало немовля і мама заспішила до нього. Взяла на руки та пригорнула. І маленьке одразу затихло. А жінка продовжила: «Я народилася у багатодітній родині, де виховувалося п’ятеро дітей. Була найстаршою, тож мусила допомагати матері, доглядати за молодшими сестричками та братиком. Мама сама ставила п’ятьох дітей на ноги, бо батько нас залишив, а вітчим невдовзі помер. У нас з чоловіком дев’ятеро діток, тож мені зовсім не страшно».
Запитую у пані Марії: «Які переваги бути багатодітною родиною?» Жінка на мить замислилась і відповіла: «У багатодітній – діти більш комунікабельні, вони 24 години на добу вчаться підтримувати одне одного, співчувати, допомагати. Тому раджу жінкам не боятися народжувати. Адже з кожною наступною дитиною стає тільки легше, а материнство набуває нових фарб – у дітей вчишся сприймати життя поновому. Я виховую їх, а вони мене».
Попри те, що Марія удостоєна ордена «Матигероїня», зізнається, що взагалі себе не відчуває героїнею. У сім’ї Размуків панують любов та порозуміння. Діти доглянуті та ситі, мають іграшки, ноутбук та необхідне шкільне приладдя. Старші доглядають за молодшими, вчать з ними уроки. Нині в центрі уваги і дорослих, і дітей наймолодший Віктор. Він – їхня потіха. Діти, коли потрібно, і їсти зварять, і поприбирають у хаті, допомагають батькам працювати на городі, де вирощують овочі та картоплю.
Раніше сім’я жила у Сокалі в однокімнатній квартирі, однак згодом багатодітній родині, а тоді вже було четверо діток, у ній стало тісно, і вони купили половину будинку у смт. Жвирка. Тут є подвір’я, де дітям можна побавитись на пісочку чи погойдатись на гойдалці. Подружжя мріє добудувати другий поверх, де діти мали б спальні та більше місця для ігор.
Запитую пані Марію, чи її дружна родина колись була на морі, чи бодай десь відпочивала.
Яким було моє здивування, коли вона показала фото родини на відпочинку в Криму. Туди вони їздили тричі.
– Діти – це наше майбутнє, це наша старість, – каже жінка. – Адже роки минуть, і на схилі літ нам схочеться до когось пригорнутися. А до кого потім піде дитина з болем чи радістю, з ким порадиться, чи хто їй допоможе, коли у неї нема ні сестри, ні брата. Колись наші прабабусі, бабусі теж мали багатодітні родини. Їм також було тяжко: не було ні памперсів, ні молочних сумішей. А купити у крамниці пеленки, повзуни чи дитячий одяг було великою проблемою. Нині молоді мами цього не знають, бо є крамниці «Секондхенд», де недорого можна все купити…
Нашу розмову перервали Ісая та Діна, які зайшли в кімнату. Вони прихворіли, тож залишилися вдома. Діти пригорнулись до матері і почали бавитись із наймолодшим братиком. Вони усміхалися, а мама відчувала себе щасливою.
Марійчин рецепт щасливої родини простий: потрібно хотіти мати дружну родину і працювати над цим. Це не буває легко, просто і без зусиль. Зате у неї щодня є дев’ять причин для щастя.
Любов ПУЗИЧ.
Фото з сімейного альбому Размуків.