Члени комісії з питань захисту прав дитини РДА на останньому засіданні розглянули десять питань. Два з них стосувались доцільності позбавлення батьківських прав, три – про призначення опікунів, одне – про звільнення від виконання обов’язків опікуна… Жодне з них не було простим, бо за кожним стоїть доля дітей.
Вже перша справа викликала неоднозначну реакцію в присутніх. Шістнадцятирічна Олена написала заяву, щоб її батька позбавили батьківських прав. Її підтримує і старша сестра. Їх батьки давно розлучились, але старша, Наталя, деякий час жила з батьком і навіть спочатку захищала його, мовляв, він нас любить, опікувався нами. Але вже через два дні дівчина, яка незабаром відзначить своє вісімнадцятиріччя, стала говорити зовсім протилежне. Вона має подвійне громадянство – України і Німеччини, і, мабуть, великі плани на майбутнє, але чомусь не пожаліла батька, який до того ж важкохворий. Можливо, юнка, як і її молодша сестра, ще не розібралась у своїх почуттях, а може нею керують меркантильні міркування. Хоча батько дав їй дозвіл на виїзд в Німеччину. Члени комісії визнали за недоцільне позбавляти його батьківських прав. Але в цьому питанні крапку поставить суд.
Нелегким є життя семирічного Романа Ш. з Червонограда. Його батьки пиячили, ніде не працювали. Дійшло до того, що збирали пляшки по смітниках, здавали їх, а гроші пропивали. Якби не бабуся, то хлопець, мабуть, вже б з голоду помер. Його матір позбавили батьківських прав, вона померла, а батько пиячить і далі. В квартирі також смітник, сюди він зносить знайдені пляшки. Нещодавно померла і бабуся. Романа забрали в червоноградську школу-інтернат. За доцільність позбавлення батьківських прав Степана Ш. члени комісії проголосували одноголосно. А потрапила ця справа до нас тому, що хлопчик прописаний в одному з сіл району. Тепер відповідні служби мають зробити все, щоб ця дитина не залишилась без житла.
Тринадцятирічна сокальчанка Марія Т. – кругла сирота. Батьки її повмирали один за одним, дівчинка живе з бабусею, яка оточила її любов’ю і піклуванням, тож заперечень, щоб стала офіційним опікуном дівчинки не було. У дев’ятирічного Михайла О. мама нещодавно померла, а батько позбавлений батьківських прав. Весь тягар його виховання взяла на свої плечі бабуся, яку також призначили опікуном хлопчика. Таким жінкам треба низько вклонитися, адже на схилі літ замість спокійної старості мають великі клопоти. Та, на жаль, не всі так благородно вчиняють. Василина М. стала опікуном своєї племінниці, чекаючи дозволу на виїзд в Америку. Дівчинку розлучили з її рідними сестрами, які живуть на Радехівщині. В тітки Орися жила недовго – та отримала візу і написала заяву, щоб її звільнили від обов’язків опікуна, а дівчинку забрали. Куди тепер піде Орися? – запитали в тітки. А це ви вже думайте, відповіла жінка. Подібне члени комісії чують досить часто. Виходить, що зовсім чужі люди повинні думати про дітей, а їх батьки, рідні знімають з себе відповідальність. Півроку прожила Орися в тітки, тільки стала звикати до нового оточення, і знову – невідомо куди. Де опиниться дівчинка, поки що невідомо. Це вже вирішуватиме комісія з питань захисту прав дитини Радехівської РДА. Найближча дорога, звичайно, в інтернат. А це – неабиякий стрес для дитини. А тітка, в сім’ї якої дівчинка сподівалась знайти притулок, із спокійною совістю поїде в Америку, покинувши племінницю напризволяще.
Українці завжди славилися міцною сім’єю, родинними зв’язками. Та останнім часом щось у нас не так: руйнуються сім’ї, більшає безпритульних дітей, переповнюються інтернати… Саме час схаменутися. Бо ніякі матеріальні блага не варті дитячої усмішки і любові.
Валентина БЛУДОВА.