Твердий у своїх переконаннях, адже справжній націоналіст. Твердий у своїй правді, бо правда одна, її не можна перелицювати чи перефарбувати. Твердий у своїх намірах – іти до кінця, навіть ціною свого благополуччя, свого життя. Твердий у своїй вірі у перемогу української ідеї і що Україна буде колись такою, про яку він мріяв змолоду.
17 січня Іванові Сичу виповнилося дев`яносто літ. Вже у п'ятнадцять став членом юнацької ОУН. І з того часу ідеї українського націоналіста стали його єством. У батьків був одинаком і мав право посвятити себе своїй родині. Але це не в натурі Івана Сича. Він щиро любив і шанував батьків, але ж за Україну – ладен був віддати своє життя. Вдома не ночував по декілька ночей. Приходив змучений і виснажений, – в любешівському та рава-руському лісах споруджував разом з іншими побратимами криївки, лікарняні бункери. Батьки молилися за сина, але ніколи не запитували куди і чого йде, бо знали, що Іван твердий, як криця, у своїх переконаннях: Україна – понад усе! Навіть, коли у нього народився старший син і молодий батько з радістю міг би виховувати свою дитину, але коли сотенний запропонував йому залишитись вдома, Іван Сич знову сказав своє тверде: "Ні!" Йому пригрозили військовим трибуналом, але і це не переконало Івана Сича, бо дуже любив він свого маленького сина, родину, батьків і всіх українців і тому пішов здобувати Українську державу і готовий був згинути за неї…
Воював у сотні "Романа". Наприкінці серпня 1944 року брав участь у невдалій переправі новосформованого куреня "Юрченка" через Західний Буг на вишкіл у порицькі ліси, що на Волині. І далі сумлінно трудився в організаційній сітці ОУН. А в 1946-ому, коли йому тільки-но виповнилося двадцять два, потрапив у полон. Засудила його польська влада на 15 років (амністований до десяти). Відбував покарання у тюрмах Варяжа, Грубешева, Холма. Але не скорився, життя на чужині його загартувало. Коли ж випала нагода, то у квітні 1987 року повернувся в рідну Україну. І як тільки блиснув промінець волі, він відразу, незважаючи на похилий вік, поринув у працю задля української ідеї. Йшов до учнів шкіл, молоді, розповідав про Українську Повстанську Армію, про Організацію Українських Націоналістів, про нашу історію, ворогів, зрадників і героїв. Говорив правду і твердо стояв на своєму. Часто виступав на сторінках часопису "Голос з-над Бугу". А у 2009 році видав книжку "Трагічне і правдиве", лише задля того, аби молодь знала правду про нашу історію.
У день дев`яностоліття до пана Івана Сича прийшли його побратими зі Спілки політв`язнів і Сокальської станиці вояків Братства УПА, зичили ювілярові міцного здоров`я, багато радісних днів у колі родини і щоб його віра в те, що Україна буде українською – здійснилася. І дороговказ безсмертної УПА: "Змагатимеш до поширення сили, слави, багатства і величі Української Держави!" стане головним гаслом української нації, що виведе нас на боротьбу із безнадією та розпачем мільйонів українців, які мріють мати в своїй хаті свою правду і волю.
Оксана ПРОЦЬ.
На знімку: Іван Сич.
Фото автора.