Степан КУРПІЛЬ – народний депутат України від Сокальського виборчого округу №124, член депутатської фракції Всеукраїнського об'єднання «Батьківщина». Голова підкомітету з питань політичного діалогу, міжлюдських контактів та співробітництва між Україною та ЄС у сфері юстиції та внутрішніх справ, координації технічної допомоги ЄС Верховній Раді України Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції. Він часто буває на виборчому окрузі, проводить прийоми громадян, зустрічається з представниками влади, чим може – допомагає. За його підтримки відбувся також і футбольний турнір серед юнаків на кубок Євгена Коновальця. У перерві фінального матчу Степан Курпіль відповів на наші запитання.
– Ви недавно побували на сесії Парламентської асамблеї Євронест. Хто туди входить і про що йшла мова?
– Входять депутати Європарламенту і представники від національних парламентів країн Східного партнерства.
Мова, як завжди, йде про зближення з Євросоюзом, про інтеграцію. Ще раз переконалися в тому, що Європа відкрита для нас і готова співпрацювати тісніше, відчинити нам двері. Але маємо виконати домашнє завдання, яке є відоме. Залишилося три основні напрями. Це – прий-
няти Виборчий кодекс, виправити ситуацію на тих п’яти виборчих округах, де вибори визнані такими, що не можна встановити результатів. Хоча для нас він очевидний – там перемогли представники опозиції. І ми спільно готуємо законопроект, щоб ці вибори були проведені. Докладемо всіх зусиль, щоб знову на цих округах перемогла опозиція. І ніхто не міг цю перемогу відібрати.
Наступні вимоги стосуються економічних реформ, зокрема, боротьби з корупцією, створення привабливого інвестиційного клімату. На законодавчому рівні дещо зроблено. Однак практично не дуже щось змінилося, тому що корупція як процвітала, так і процвітає. Фактично вся країна і все суспільство вражені корупційним спрутом. Весь суспільний організм ним пронизаний. Це завдання не одного року. Звичайно, якщо б ми підписали договір про асоціацію, то легше було би втілювати ці ідеї в життя. І, найважливіше, – це проблеми вибіркового правосуддя і ув’язнення Юлії Тимошенко. Європейський Союз все-таки наполягає, щоб ці питання були якнайшвидше розв’язані. Сподіваємося, що до осені Юлія Тимошенко буде на свободі та зможе брати повноцінну участь у політичному житті держави. Її дуже зараз не вистачає. Ми це відчуваємо.
– Спостерігач від Європарламенту Олександр Кваснєвський сказав, що Юлія Тимошенко швидко вийде на волю…
– Було багато обіцянок, але я би проявив поміркований оптимізм. Ми всі на це сподіваємось, що вона якнайшвидше буде на волі. Однак, схоже, не все так просто і однозначно. За це потрібно боротися, лише тоді буде результат.
– Підписаний меморандум про Митний союз. Яке ставлення до цього опозиції?
– У ньому говориться, що десь через два роки Україна набуде статусу спостерігача, оскільки такий статус не передбачений у Митному союзі. Якщо обмежитись ним, то великих загроз не бачу. Але мене турбують деякі формулювання у ньому. Зокрема, зобов’язання України не робити ніяких кроків, не приймати заяв, які б могли зашкодити Митному союзу. Тут вже питання оцінки заяв та кроків. Хто буде оцінювати ті кроки, які робить Україна, що вони не шкодять Митному союзу? А Євроінтеграція шкодить Митному cоюзу? Як на мене, то так, тому що це – наш шлях, і наш вибір. І ми повинні ним іти. Але, як потрактують у світлі цього меморандуму, по-різному можна сприймати.
Знаєте, у Росії, коли Україна наближалася до НАТО, і ми мали отримати План дій щодо вступу, говорили, що вони категорично проти, щоб наша держава стала членом цього блоку, але не проти, щоб вона стала членом Європейського Союзу. Як тільки питання НАТО зняли з порядку денного, – Росія почала «атакувати» Україну, щоб вона не вступала в Європейський Союз. Причина такої поведінки зрозуміла. У Кремля залишається концепція відновлення імперії, але вона не-можлива без участі України. Тому такий тиск на Україну: економічний, енергетичний, політичний – усякий, який тільки можна собі уявити. Це не той шлях, який повинен демонструвати сусід, що називає український народ братнім. Така політика зовсім не дружня. Це політика тиску і шантажу.
Здавалося, яка потреба будувати газопроводи в обхід України? Абсолютно жодної, тому що українська газотранспортна система здатна забезпечувати повністю транзит газу з Росії до Європи. Тому проекти нових газопроводів в обхід нашої держави мають винятково політичне значення, а не економічне. Північний потік вже працює. За цей час побачили скільки виникає там проблем, є збої. Робота збиткова. Тобто Росія доплачує. Невже вона така багата, що не має куди дівати кошти, щоб лише насолити Україні!? Мені здається, що це дуже помилкова та безперспективна політика.
– Ваша думка щодо видобутку сланцевого газу. Це піде на користь чи шкоду людям?
– За сланцевим газом, вважаю, майбутнє. Його видобуток – це шлях до нашої економічної та політичної незалежності. Уже є нові технології його видобутку, екологічно безпечні. Тобто, якщо на початку видобутку сланцевого газу виникали різні екологічні проблеми, то зараз навчилися уникати їх, і, дуже важливо, щоб не завдати шкоди навколишньому природному середовищу. Це питання за місцевою владою, за контролем, як це буде робитися. Це велика програма: від розвідки до видобутку триває приблизно п’ять років. За цей час технології будуть ще більше вдосконалені і ми повинні вимагати, щоб їх видобуток не завдав шкоди природі.
Як правило, проти видобутку сланцевого газу виступають країни, які мають добре розвинену атомну енергетику, зокрема, Франція, Німеччина. Але остання вже переглянула свою позицію, з негативної на позитивну. Також частково змінюється й думка у Франції. Все більше країн думають над видобутком сланцевого газу, лише були б знайдені відповідні родовища.
– Нещодавно відбулася зміна керівника ДП «Львіввугілля». А чи зверталися до Вас шахтарі щодо виплати зарплати та копальні – за реалізацію вугілля?
– Бажаю успіхів новому керівнику ДП «Львіввугілля». Добре усвідомлюю, що від керівника шахти чи об’єднання не так багато залежить. Шахтарські проблеми, які є у Львівсько-Волинському басейні, можуть бути розв’язані тільки на загальнодержавному рівні, шляхом відповідної політики уряду. На початку року сюди приїжджав заступник Міністра вугільної промисловості та енергетики Ігор Попович. Багато наобіцяно, але дуже мало зроблено. Зараз є затримки з виплатою зарплати шахтарям, немає збуту вугілля. Нам вдалося уникнути закриття шахт. Але проблема залишається, бо є приватизована енергетична галузь. І зосереджене монопольно в одних руках, в руках Ахметова та ще декількох олігархів. А державна монополія тепер замінена приватною. І це значно проблемніше для вирішення актуальних питань галузі, ніж, коли все залишається в державних руках. Люди відчувають цей монополізм на звичайному побутовому рівні, коли потрібно під’єднатися до електромережі, щоб провести світло. По-перше, скільки це коштує? Великі гроші. По-друге, триває довго. Звичайно, простій людині викласти 15-18 тисяч гривень за під’єднання до електромережі є непідйомною сумою. Якби це було у руках державних, то можна було б впливати на тарифи. Уряди, які це зробили, вчинили злочин перед народом, бо віддали і продовжують віддавати енергетику в приватні руки. Це стратегічна галузь держави, тому треба залишати її під державним контролем.
Не знаю, як нині вирішити шахтарські проблеми. Звертався багато разів до Уряду, але там не можуть їх вирішити, оскільки казна порожня. Економічна ситуація не покращується, а, навпаки, погіршується. Для того, щоб виплачувати пенсії та зарплати бюджетникам, уряд «залазить» у кишені до місцевих бюджетів, використовує навіть ті невеликі гроші, що є там, щоб виконати свої зобов’язання. У результаті, немає кош-тів і на ремонт доріг. І це ще одна болюча проблема. Їхав зі Львова до Сокаля, можу порівняти стан дороги з минулим роком. Вона погіршилася у десятки разів. Є ділянки, де це не дорога, а танкодром. Там можна хіба що проводити випробовування військової техніки. Звертався з цими проблемами до голови облдержадміністрації, голови обласної ради, у Кабінет Міністрів. Всі розводять руками: нема грошей. Звичайно, нема, з таким управлінням державою їх ніколи і не буде.
От ми недавно намагалися скасувати угоду про подвійне оподаткування з Кіпром. Провалили. Провладна більшість не голосувала за її скасування. Тому мільярди гривень продовжують «тікати» в офшорні зони. Уряд нічого з цим не робить. Він уклав нову конвенцію з Кіпром. І там дещо змінені ставки оподаткування. Але, наприклад, ставка на продаж майна залишилася нульовою. Все стратегічне, що у нас продається, продається через Кіпр. Так Сергій Тігіпко продавав свій банк, і не заплатив жодної копійки. Так Ахметов перекуповує «Укртелеком», не заплативши у бюджет належної суми. То звідки там візьмуться гроші? Розумію, уряд складається з олігархів та їх ставлеників. Як кажуть, крук крукові ока не виклює. Але із почуття збереження влади, безпеки, уряд мусить змінити цю політику. Адже настане час, коли люди вийдуть на вулиці.
Здавалося, що в такій спокійній країні, як Туреччина, все добре. Але народ збунтувався і вийшов на майдани…
– Прокоментуйте появу нових «тушок» у Верховній Раді…
– «Тушки» – це колосальна біда. Вони сильнo б’ють по позиціях опозиції. Особливо по ВО «Батьківщина», хоча всі вони з «Фронту змін», але йшли до Верховної Ради в складі Об’єднаної опозиції «Батьківщина». Ми це відчуваємо на собі. Біда полягає в тому, що це, напевно, не останні «тушки». Людей перекуповують за три-п’ять мільйонів доларів. Це не нове явище. Я таке проходив у 2006, 2007, 2010 роках. Є люди, які не продаються, які випробувані. Шкода, що не зроблено висновків з попередніх років. А треба було відбирати тільки перевірених бійців. Не можна так легковажно вестися, мовляв, вже не буде більше «тушок». І разом з тим, не убезпечитися від того, що вони з’явилися. Це б’є по рейтингу Арсенія Яценюка, оскільки він лідер фракції «Батьківщина», а також по рейтингу самої партії ВО «Батьківщина». Як кажуть, що посія-ли, те й пожинаємо.
– Як Ви дивитеся на об’єднання «Батьківщини» і «Фронту змін»?
– В принципі позитивно. Потрібно об’єднувати усі опозиційні демократичні сили, партії. Якщо подивитися на протилежний бік барикади, то маємо там монолітну Партію регіонів і комуністів. А у нас є опозиційні сили: «Батьківщина», «Фронт змін», «Свобода», «Удар» та декілька дрібніших партій. Ясна річ, що всі ці партії розтягують електорат. У результаті – перемагають регіонали та комуністи. Тому об’єднання – позитивна річ.
– Якого листа Ви маєте на увазі?
– В Інтернеті з’явився лист народних депутатів до Юлії Тимошенко в «Українському тижні», на «Лівому березі», де критикують Арсенія Яценюка та Миколу Мартиненка, їх методи роботи за те, що не принципово вчинили з тими людьми, які не підтримали голосування про відставку Уряду. Це викликає певну напругу в фракції. Думаю, без «розбору польотів» тут не обійтися.
– А яка Ваша думка щодо листа Тимошенко про припинення акції «Вставай, Україно!»?
– Думаю, що неправильно так чинити з позицією лідера партії. Треба було обговорити її тезу «Про припинення акції». В такий спосіб, як воно проводиться, можна знівелювати протести українців. Крім того, Юлія Володимирівна звертала увагу на те, що влада організовує свої, так звані, антифашистські мітинги, зганяє туди бюджетників, студентів та людей, які їй підпорядковані. Так відбувається штучне протистояння українців. Вона не хотіла, щоб це було. Більше того, незважаючи на революційність характеру, Юля закликає громадян до загальнонаціональної дискусії, до «круглого сто-лу», бо усвідомлює, що країна рухається не тим шляхом. Рухається до прірви. Якщо не знайти спільного виходу із цієї ситуації, то може бути велика біда – громадянське протистояння. Можливо, влада вважає, що це піде їй на користь. Проте Україні – ні. Ще жодна громадянська війна не пішла на користь народу та державі. Маємо приклад позитивного «круглого столу» у Польщі, наприкінці 80-х років, коли лідери «Солідарності» зустрілися з керівниками тодішньої Польщі, яких уособлював Войцех Ярузельський. І вони домовилися про припинення військового стану, про конкретний план розвитку країни, від якого ніколи не відступали.
Думаю, якщо була б на те добра воля влади, то треба йти саме таким шляхом. Поділ українців на фашистів і антифашистів – це технологія, розроблена у сусідній державі, спрямована на розкол України. Ми не повинні піддаватися на такі технології. В Україні нема фашистів. Інша річ, влада діє іноді фашистськими методами. І це може мати дуже негативні наслідки. Тому про це треба постійно говорити, пам’ятати – і боротися.
– Буває, декілька опозиційних депутатів відсутні на сесії під час важливих голосувань, а їх голоси так необхідні під час прийняття рішення…
– Є одне, і друге. Hемає дисципліни, але є й таке: хтось хворий, хтось у відрядженні. Якщо більшість не підтримує, то опозиція все одно не має більшості, щоб прийняти свої законопроекти. Лише коли підтримує провладна частина депутатів, то можемо провести свій законопроект.
– Ви зустрічалися із головою райдержадміністрації, головою районної ради, говорили на урядовому рівні щодо митного переходу Угринів-Долгобичів. Хто затримує його відкриття?
– Минулого року отримав листи від українського уряду і польської сторони про те, що перехід відкриють у четвертому кварталі 2013-ого. Нині дату хочуть перенести, тому що, насамперед, не готова українська сторона, дороги в жахливому стані. Це справді серйозна причина. І ми не бачимо, щоб український Уряд ці проблеми вирішував. Я ще раз написав листа у Кабінет Міністрів, звернувся до Міністерства закордонних справ, пояснив, наскільки важливим є митний перехід Угринів-Долгобичів. Більше того, поляки ініціюють, і це також була наша пропозиція, щоб зробити декілька пішохідних переходів. Без сумніву, їх відкриття сприяло б прикордонній торгівлі, взаємному обміну. Виникали б співпраця і нові робочі місця. Звичайно, це важливо, адже бачимо проблеми у вугільній промисловості. А це б могло частково їх компенсувати. Є велика наполегливість з боку керівництва район-ної ради, з боку керівництва РДА. Вони тут діють єдиним фронтом, щоб ці переходи були якнайшвидше відкриті. Але без рішення Уряду навряд чи можна віз зрушити з мертвої точки.
– Чим може допомогти народний депутат виборцям? Адже так буває, телефонують читачі до редакції (зокрема жителька Великих Мостів п. Марія Савицька) і кажуть, що зверталися до народного депутата, але питання не вирішене.
– Є тисячі різних звернень. Кожне з них розглядаю, зокрема, й те, про яке говорите. В згаданому випадку, це є компетенція органів місцевого самоврядування. Як відомо, народний депутат не може наказати міському чи сільському голові, аби він діяв так чи інакше. У нього депутатський корпус. Міський голова не підпорядковується ні народному депутатові, ні Президенту. Я не раз гово-рив на цю тему з депутатами Великомостівської міської ради, з міським головою. Вони пояснюють, що не все так просто, бо там довга історія, і причина у старому генплані міста. Коли він складався, були певні помилки, які виявили через якийсь час. Нині ще невідомо, як цю проблему вирішити. Я пропонував це зробити шляхом компенсації, щоб заявниці її надали в грошовому чи в земельному еквіваленті. Бо навряд чи можна скасувати генеральний план.
Є проблеми, де народний депутат може допомогти, а є, де не може… Стараюся допомагати у кожному випадку, але не треба думати, що народний депутат – це ледь не Господь Бог, який є всесильний.
Але деякі питання все-таки зрушуються. Не вдаватимусь до подробиць, щоб це не виглядало як якийсь піар. Хтось звертається купити спортивну форму, м’ячі. Допомагаємо. Дехто звертається допомогти лікарні фарбою, лінолеумом. Сільська рада, щоб придбати крісла для Народного дому. Так само школи звертаються. Інші просять виділити гроші на лікування… і просто на вижиття. Таких прохань чимало. Стараюся у кожному випадку в міру своїх матеріальних можливостей якось допомагати. Але проблем так багато, що народний депутат не може замінити районний чи міський бюджети, бо це не реально. Зрештою, він може допомагати тільки зі своєї зарплати. Інших фондів на допомогу виборцям не передбачено.
– Ви входите в тимчасову слідчу комісію, створену Верховною Радою, щодо побиття журналістів та перешкоджання їх діяльності у Києві під час акції «Вставай, Україно!», 18 травня цього року. Що скажете з цього приводу?
– Відбулося перше організаційне засідання ТСК. Збираємо всі матеріали по цій справі, по порушеннях права громадян на мирні зібрання. Збираємо не тільки те, що відбувалося біля бронетранспортера, але й те, як людей не впускали на мітинг, як всіляко перешкоджали: на автобуси не впускали, залізничні квитки не продавали. Деяких людей під надуманими приводами з вагонів витягували. Ці факти й будемо досліджувати.
Позиція влади зрозуміла. Вона хотіла в будь-який спосіб скомпрометувати мітинг опозиції, щоб підлаштувати події під свою тезу, про нібито наявність фашистів в Україні. І для того вони запустили цей броньований автомобіль, який роз’їжджав дві години по центру столиці, і жоден міліцейський патруль його не зупинив. Саме тому це авто вони скерували у напрямку Софіївської площі, де зібрався мітинг, який мав починатися. Тобто готувалася якась провокація, чи бійка. Тільки ситуація з журналістами якоюсь мірою перекреслила сценарій влади. Влада спочатку хотіла перекласти це з хворої голови на здорову і звинуватити у цьому інциденті опозицію. Але коли журналісти знайшли відеофакти і фото, всім стало очевидно, хто на кого нападав, то ця риторика уже змінилася. Зараз міліція начебто розслідує цю справу, влаштовує очні ставки і т. д. Ми тримаємо це в полі зору і вважаємо, що обов’язково потрібно все з’ясувати і знайти винних, покарати їх, щоб надалі у влади не було бажання провокувати громадянський конфлікт. Політтехнологія поділу українців на фашистів і антифашистів є дуже небезпечна і може призвести до громадянської війни. ТСК звітуватиме до кінця місяця. Це буде проміжний звіт. Комісія працюватиме півроку.
Дякую за можливість спілкування і вітаю всіх сокальчан та гостей міста з чудовим святом – фіналом юнацфького турніру на кубок нашого національного Героя Євгена Коновальця.
Записав Василь СОРОЧУК.