Для хліборобів весняно-польові роботи – відповідальна та напружена пора, бо саме вони закладають основу під майбутній врожай. Як вони проходять на Сокальщині, з якими труднощами зіткнулися аграрії під час посівної? Про це наша розмова з начальником управління агропромислового розвитку Сокальської РДА Ігорем ШАЙНОГОЮ.
– Ігоре Володимировичу, що нині відбувається на полях Сокальщини?
– Під урожай 2014го сільськогосподарські товаровиробники з осені посіяли 21,5 тисячі гектарів зернових культур, а це на 2000 гектарів більше, ніж було до збирання в минулому році. Сприяла цьому часткова зміна структури посівів, що в свою чергу, дало змогу розширити площі озимих культур і додатково задіяти до 800 га землі. Господарства забезпечені якісним сортовим насінням, мінеральними добривами і засобами захисту рослин, паливом.
– В якому стані озимі культури? Чи всі вони добре перезимували?
– Стан посівів на сьогодні є добрим. Вегетація відновилася на місяць раніше, ніж минулого року. Торік вона розпочалася у квітні, а у цьому році – на початку березня. До того ж озимина в зимовий період не зазнала ніяких катаклізмів, які суттєво вплинули б на її стан. Температура не опускалася до критичної, тож не було ніякої загрози зимівлі. Отож стан озимих є добрим і навіть дуже. Разом з відновленням вегетації рослини будуть розвиватися по генеративному типу, тобто збільшиться кущення. А це дає надію на те, що матимемо добрий врожай. Та не будемо забігати наперед, бо погода, а від неї залежить врожай, пані мінлива, тому кожен селянин лічить врожай не на полі, а в коморі.
– Чи відрізняється цьогорічна веснянопольова кампанія від минулорічної?
– Агропідприємства всіх форм власності забезпечили себе мінеральними добривами набагато краще, ніж у 2013му. Частково цьому посприяло те, що ціни на них в осінньозимовий період були нижчими. Після Нового року також зросли ціни на продукцію сільського господарства, зокрема, на зернові. І це дозволило значній кількості сільгоспвиробників завчасу придбати мінеральні добрива. Та не всі мали кошти або ж зорієнтувалися у ситуації. Нині ціни на всі матеріальнотехнічні ресурси підвищились. І суттєво. Зокрема, на засоби захисту рослин, мінеральні добрива та пальне, вартість яких залежить від курсу іноземної валюти, а вона зростає. Наприклад, деякі види засобів захисту рослин подорожчали на 20 відсотків.
– Чи не зменшаться цьогоріч обсяги посівів?
– В загальному площа посіву має бути більшою, ніж попереднього року на 2000 гектарів. Тобто загальна площа посівів у Сокальському районі становитиме до 64000 гектарів всіх сільськогосподарських культур. Господарства будуть сіяти ярі зернові, цукрові буряки, інші сільськогосподарські культури.
– Відомо, що запорукою доброго врожаю є якісне насіння. Чи в господарствах дбають про сортопоновлення?
– Сільгосппідприємства, які технологічно ведуть всі процеси в сільському господарстві, звичайно, щороку проводять його оновлення. Нині для цього є всі можливості. Функціонує багато підприємств, які продають якісне насіння. Зокрема, це фірма «Ерідон», яка має розвинену структуру насінницьких господарств по Україні. Вони пропонують і продають сільгоспвиробникам якісне насіння, протруєне, з хорошими показниками. У цьому вже переконалися сокальські сільгоспвиробники.
У 2012 році ПП «Західний Буг» на своїй базі у Бродівському районі збудувало велике насінницьке підприємство, яке постійно оновлює репродукційний та сортовий склад насіння. Тож з насінням зернових, кукурудзи, цукрових буряків, зернобобових проблем нема. Воно є у достатній кількості, але дороге.
– Що, в основному, вирощують селяни на своїх ланах?
– Сільськогосподарські підприємства орієнтуються на потреби ринку. І намагаються вирощувати те, що принесе прибуток. Тому перейшли на культури, які є економічно вигідними. Вони покращують сівозміну, є хорошими попередниками під зернові культури. В минулі роки збільшилися площі посівів сої і кормових бобів, які є добрими попередниками, дають високий врожай у наших умовах.
– Уже не один рік селяни отримували від уряду «порожні» обіцянки замість допомоги. Чи можуть у 2014 році аграрії сподіватися на державну допомогу, до того ж у державі відбулися зміни?
– Сьогодні держава не підтримує власного сільгоспвиробника. За останні роки усі, мабуть, зрозуміли, що сільськогосподарський бізнес є приватним. І фактично з 2009го сільськогосподарський товаровиробник не має підтримки від держави. Частково були в минулому році мізерні вкраплення державних коштів для заохочення населення – це дотації за приріст молодняка, та відшкодування тим, хто закуповував доїльне обладнання. Та її виплачували лише до квітня 2013го. І нині ніхто не знає, коли вони будуть виплачені і чи повністю, хоч громадяни подали усі необхідні документи. Держава суттєво не впливає ні на насіння, ні на мінеральні добрива, ні на засоби захисту рослин. Всі ресурси сільгоспвиробники купують лише за свої кошти без жодних відсотків відшкодувань. Якщо до 2011 року фактично діяли програми відшкодування за користування кредитом з державного бюджету, то в 2013му такі кошти були лише з обласного бюджету. Ними скористалися поодинокі підприємства і у невеликих сумах. Можна сказати, що нині агробізнес ведеться на 100 відсотків за власні кошти, без державної підтримки.
– З якими проблемами зіткнулися агропідприємства під час посівної 2014 року?
– Ще зарано щось казати, бо посівна кампанія триває. Зі запланованих 31194 га посівних площ під ярі культури, станом на 11 квітня, у районі посіяно 19530 га, тобто засіяно лише 63% площ. Закінчили сіяти цукрові буряки на площі 4290 га, згодом ще сіятимуть кукурудзу та інші культури. Матеріальні проблеми є, але нема загрозливої та складної ситуації. Ринок працює. Найбільшою проблемою, як попередньо сказав, є нестабільність курсу іноземної валюти, яка буде суттєво впливати на матеріальнотехнічний ресурс. Підвищення ціни на мінеральні добрива, засоби захисту рослин, пальне може вплинути на рентабельність сільськогосподарської продукції. Оце єдина загроза, на перспективу, якщо події так розвиватимуться надалі.
– Чи врегульовані земельні відносини на Сокальщині?
– Земельні питання для сільськогосподарських підприємств та й для населення – хто віддає чи бере в оренду землю, є наболілими. І поки в державі не будуть прийняті кардинальні кроки щодо укладення і реєстрації договорів на оренду землі, їх не розв’язати. Тому що власник укладає договір з орендонаймачем і не має впевненості в тому, що він буде виконаний. Тут поки що існують партнерські відносини. Ми давали пропозиції, зверталися до депутата Верховної Ради з проханням внести зміни у земельне законодавство. Було б значно простіше, якби органи місцевого самоврядування територіальних громад, що володіють ситуацією на місцях, реєстрували договори оренди на місці. Тоді не потрібно було б витрачати шалені кошти на сплату різних податків та мит. До того ж сільська рада слідкувала б за дотриманням договору оренди, і контролювала б наповнення місцевого бюджету. Однак попереднє керівництво держави вирішило, що вся реєстрація земельних договорів має відбуватися через реєстраційну службу в Києві. Ця робота не проводиться, бо такий обсяг роботи зробити неможливо, а втрачають, в першу чергу, ті, хто укладає договори: як орендар, так і орендодавець. У них немає впевненості, що через рік договір буде чинним і матиме юридичну силу. Адже незареєстрований договір можна розірвати у будьякий момент. Ми зверталися з цим наболілим питанням до всіх інстанцій, зокрема, до Департаменту агропромислового комплексу й до Міністерства.
Проблемним залишається й питання щодо земель запасу, якими нині розпоряджаються головні Держземагентства області. Вони укладаються через аукціони. Ці питання є дуже складними. Не менш болючим для сільгосппідприємств є питання використання надр землі, тобто користування водою й свердловиною. Це також відчувають сільські ради. Необхідно платити надзвичайно великі кошти за користування надрами. Господарству, яке утримує худобу, щоб узаконити свердловину, необхідно витратити кошти на технічну документацію.
Сільгосппідприємство мусить її виробити, бо в іншому випадку на нього накладають великі штрафи. З такою проблемою зіткнулися в ПП «Агрофірма ім. Б. Хмельницького», якому нарахували штраф 1 млн. 300 тисяч гривень. Такі штрафні санкції можуть довести господарство до банкрутства. До того ж собівартість тваринницької продукції нині є збиткова. Виробляти такі дозволи – це абсурдно і нікому не потрібно, бо ж воду господарства використовують для поїння худоби і на свої побутові цілі. Це ж не прибуткові завод чи фабрика. Чому сільгоспвиробництво у цьому питанні прирівняли до промисловості? Це один з негативів, який впливає на ситуацію у сільському господарстві назагал. І цю проблему треба нагально вирішувати. В іншому випадку можемо дійти до того, що сільгоспвиробники відмовляться займатися вирощуванням худоби, бо якщо такі штрафи накласти на дрібніші сільськогосподарські господарства, вони просто можуть збанкрутувати. Це ті проблеми, які потрібно вирішувати найближчим часом.
– Яка середня заробітна плата у сільському господарстві?
– Нині в агропромисловому комплексі району зайнято 2000 працівників. Середня заробітна плата одного штатного працівника у сільському господарстві складає 1618 гривень.
– Селяни практично працюють наосліп, бо не можуть спрогнозувати, які зі зернових культур користуватимуться найвищим попитом на ринку. А які ціни Ви передбачаєте на майбутній врожай?
– Нині важко передбачити попит на зерновому ринку. Хоча є деякі механізми. Зокрема, можна укладати контракти, брати кошти в державному бюджеті під майбутню продукцію. Однак доступ до цього є лише в підприємств, які мають великі товарні партії. Тобто з аграрним фондом держави можуть укласти угоду ті, хто продасть чотириста і більше тонн зерна. Тоді сільгоспвиробник отримає кредит – 50% від вартості продукції, яка є нині на ринку, а потім, після розрахунку, йому додадуть решту. Дрібні господарства скористатися цим не можуть, бо не мають таких обсягів. Виходить, що з одного боку держава хоче закуповувати сільськогосподарську продукцію, зокрема зерно, для своїх цілей, щоб мати запас, а з другого – у державних програмах не можуть приймати участь усі підприємства.
За останні роки вся сільськогосподарська продукція є витребувана. Однак чи буде вона економічно вигідною – це залежить від ринку, який формує ціни.
– Ігоре Володимировичу, тваринницька галузь давно потребує реанімації. Чому нині і селянам, і сільгоспвиробникам не вигідно займатися тваринництвом?
– На сьогодні вирощування м’яса є збитковим, зокрема м’яса ВРХ. Рівень рентабельності від мінус 50 до 100 відсотків. Нині підприємствам економічно не вигідно займатися відгодівлею тварин. Доводиться перекривати збитки від цієї галузі коштом прибутків від рослинництва. Якщо держава не втрутиться у цей процес, то ми не будемо мати українського м’яса. Адже нині яловичина є збитковою, м’ясо свиней на межі збитковості. Прибутковим є лише м’ясо курей. На жаль, за останні роки держава не вживала жодних кроків, щоб врегулювати цю ситуацію.
– Як, на Вашу думку, можна підтримати вітчизняних сільгоспвиробників?
– Надати сільгоспвиробникам відшкодування за відсотки за користування банківськими кредитами і дотацію на вирощування ВРХ. Однак на це мала надія, бо нині в державі непроста економічна та політична ситуація.
– Чи маєте якихось крупних інвесторів?
– Ні. Сільське господарство є ризикованим бізнесом. Нині нема охочих вкладати гроші у сільськогосподарське виробництво. Фактично за останні роки уже сформувалися кілька крупнотоварних підприємств та фермерських господарств. Відбувається природній процес відбору. Виживають сильніші, ті, які працюють за сучасними технологіями. На Сокальщині є інвестори, які займаються аграрним бізнесом, працюють і будуть працювати на землі. Вони уклали з селянами угоди про оренду землі, обробляють її та вкладають ресурси. Однак, на мою думку, найкращим інвестором для села є власний виробник, якого, на жаль, нині втрачено.
Держава має сприяти, щоб на території кожного села чи сільської територіальної громади функціонувало сільгосппідприємство. Нам необхідні місцеві товаровиробники, які живуть проблемами села, громади, сільської ради, школи, дитячого садочка. Якщо у вирішенні проблем населеного пункту приймає участь, крім жителів, ще й виробнича структура, то життя вирує, бо вона створює нові робочі місця, утворюються сім’ї, народжуються діти, розвивається соціальна інфраструктура. Гарним прикладом у цьому є ПАФ «Білий Стік».
Крупні товарні підприємства, які мають десятки тисяч гектарів землі, це добре, однак вони використовують ефективні технології обробітку грунту, і дають високу заробітну плату лише одиницям. Натомість втрачається сама основа, що є в селі – це спільне вирішення проблем, які кожен день виникають. Інвестор не живе в селі, не вболіває за долю селян і цього населеного пункту. Він може дати одноразову допомогу громаді: допоможе поміняти вікна тощо. А того, хто народився і живе весь час у селі, знають односельчани і звертаються до нього по допомогу чи пораду. І нам потрібно створювати всі умови, щоб власні товаровиробники могли належно функціонувати. Для цього потрібні зміни у законодавстві в галузі сільського господарства, бо діючі закони і нормативні документи довели до того, що дрібні сільгосппідприємства стали неконкурентними і ледь зводять кінці з кінцями. Вважаю, що держава має дотувати лише підприємства дрібнішого і середнього рівнів, які функціонують у селах. Крупні сільгосппідприємства уже міцно стоять на ногах, мають матеріальні можливості, щоб гідно конкурувати з сільгосппідприємствами зза кордону.
– Однак у селі нині ми спостерігаємо іншу картину. Невеличкі фермерські господарства перестають функціонувати. Чи не так?
– На жаль, так, за останні три роки припинили господарську діяльність понад 20 фермерських господарств. Проте за цей період часу створилося й декілька нових. Зокрема, нині функціонують фермерські господарства у с. Перетоки «Золотий горішок» (директор Микола Ціхурський), у с. Смиків – «Там плюс» (Василь Тимощук), у м. Сокаль «Агрооснова» (Назар Шайнога), у Перв’ятичах «Бранівське» (Юрій Семенчук), у с. Острівок «Пшеничне перевесло» (Василь Кісілевич), у Реклинці «Синочки» (Ольга Гута).
– Як розвиватиметься, на Вашу думку, село і сільське господарство надалі?
– Це залежитиме від державної політики. Якщо буде стимулювання сільськогосподарських підприємств, які функціонують на місцях, зміниться законодавча база, зокрема вирішиться питання щодо реєстрації договорів, в першу чергу, земель запасу, то відбудуться кардинальні зміни. До того ж Україна вступає у Євросоюз, а це поставить нові вимоги до сільгоспвиробників та зруйнує монополію крупнотоварних підприємств, яка існувала в державі і впливала на ринок сільгосппродукції та її ціну. Адже здорова конкуренція породжує багато факторів, зокрема знижує ціни, дає споживачам можливість вибору. Поки що нашій українській продукції далеко до європейських стандартів якості. І нам потрібно буде перебудовуватися, вчитися, щоб виробляти продукцію, яка буде конкурентноспроможною.
Селянину у всі часи було нелегко, але він ніколи не покидав землюгодувальницю, не опускав рук, а жив надією, що завтра буде краще. І нині він чекає на кардинальні зміни. Адже в Європі виробники сільськогосподарської продукції користуються увагою та шаною у державі. Може, і до українського селянина українська держава нарешті повернеться лицем і підтримуватиме вітчизняного товаровиробника.
– Дякую за інтерв’ю.
Інтерв’ю взяла Любов ПУЗИЧ.