Оцей чоловік – Вірко Балей, народився в Радехові на Львівщині за рік перед початком Другої Світової війни, а сьогодні його знають на усіх континентах світу як відомого українсько-американського диригента, піаніста і композитора.
Нині він там – за океаном, але тут в Україні його люблять і цінують.
Але, спершу кілька слів про те, як непросто Вірко Балей йшов до свого успіху.
Почну з того, що під час війни його сім’я (а був він єдиним сином у корінних радехівчан Петра і Лідії Балей) виїхали до Словаччини, а звідти до Мінхена і більше двох років (із 1947 до 1949) жили у таборі для переселенців у Регенсбургу. І саме у тому переселенському таборі Вірко Балей почав вчитися гри на фортеп’яно. Про це особливо піклувалася його мама, яка найняла знаного львівського піаніста Романа Савицького, щоби той вчив їхнього сина.
І, вже за пів-року такого навчання у юного Вірка (Вірослава) Балея прокинувся неабиякий талант. Невдовзі він закінчив консерваторію у Лос-Анжелесі (1962) і став професором Невадського університету у Лас-Вегасі.
Одним словом, Вірко Балей неймовірно талановитий. А що мені особливо у ньому заімпонувало так це те, що він (Вірко Балей) там за океаном – “у світах”, як казали наші бабці – не тільки не соромиться свого українства, але й як тільки може пропагує україніку у світі. Найкраще йому вдається популяризувати у США і у Західній Європі малознаний там творчий доробок українських композиторів ХХ століття.
Може пригадуєте фільм за сценарієм Сергія Параджанова “Лебедине озеро. Зона”, який отримав премію Канського кінофестивалю..? Так от, музику до цієї стрічки написав саме наш галичанин Вірко Балей (і навіть став продюсером цього фільму). Він же написав і музику до всіма нами знаного фільму Юрія Іллєнка “Молитва за гетьмана Мазепу”.
… І, на закінчення: гадаю, що кожен українець, який залюблений в українську музику і наше кіно – щиро побажає нашому незрівнянному заокеанському маестро довгих літ життя і невичерпної наснаги у творчості.
Микола Бандрівський