24 серпня ц. р. будемо відзначати 21шу річницю Незалежності України. З одного боку радісно, з другого сумно. Бо не такої України хотіли кращі сини і дочки, які боролись за її світле майбутнє. Сотні тисяч борців полягли у боротьбі, терпіли муки, заслання, каторги.
Здавалось би треба радіти, що врешті Господь Бог змилувався над українським народом, дав можливість йому успішно будувати нову державу. Але де там! Є сили (внутрішні і зовнішні), які вороже налаштовані до незалежної України і чим далі тим гірше. "Гірше ляха свої діти її розпинають". Як не згадати цих слів Пророка і Провідника українського народу, коли над Україною нависла загроза втратити суверенітет і соборність держави.
В 1915 р. російський цар, виступаючи у Львові, сказав, що "немає ніякої Галіції, а є тільки одна сягаюча до Карпат Росія". У 1918 р., коли Україна хотіла визволитися від Росії, В. Ульянов заявив, що "Росія без України, як людина без голови". Сьогодні В. Путін говорить, що "Загибель СРСР це наймасштабніша геополітична катастрофа ХХ століття". Він не тільки мріє, але все робить, щоб його відновити. Тож не дивно, з якою наполегливістю вороги України розпочали проти неї диявольський похід, забуваючи попередження Т. Шевченка: "Схаменіться! будьте люде, Бо лихо вам буде". Чому вони так безкарно і швидкими темпами це все роблять? Та тому, що ще в 1920 р., після поразки української революції, французький прем’єрміністр Клемансо говорив: "Українська нація не здатна до державного творення". Історія підтверджує цей висновок.
Або згадаймо слова М. Грушевського: "Дивна нація українська: вони (українці) виборюють Україну, щоб потім її втратити і знову боротися, щоб її завоювати". Український вчений, публіцист, політолог, воїн, поет Олег Ольжич також писав: "Найбільшим недоліком українських визвольних змагань є розпорошеність, глибока неузгодженість і багаточисельність політичних партій". Ці слова нагадують нам про те, що потрібно робити, аби вистояти, не впасти на коліна, перемогти. Ярослав Стецько також попередив, що "свою державність ми повинні завоювати не кров’ю, а нашою єдністю". Де ж та єдність, чому ми так ненавидимо свою державу, забуваючи про тих героїв, які віддавали своє життя, аби наблизити той день, коли Україна стане незалежною? Напевно, ні один народ у світі не пролив стільки крові (лише в роки Другої світової війни загинув кожен шостий українець).
Чому в наших серцях стільки ненависті, злоби, ненаситності, гордості, гніву? Навіщо стільки партій, стільки вождів? Потрібно менше красивих слів говорити (ми це вміємо), не обіцювати золоті гори, а братися за тяжку працю всім разом, не дивлячись на посади. Повинні задуматись, що ми не вічні на цій грішній землі, що ми залишимо після себе. Чому німці так швидко залікували рани війни? Та тому, що міністр економіки Ерхард зумів організувати народ, дав усім одинакову зарплату у 50 марок і всі терпіли, працювали з надією, що буде ліпше. І за п’ять років залікували рани і сьогодні Німеччина є однією з наймогутніших держав Європи і світу.
А що в нас? Понад двадцять років розтягують все те, що було такою важкою працею досягнуто. Ті, що працювали в колгоспі і в кого забрали землю, майже нічого не отримали. Розкошують "нові" українці, а прості люди бідують. Праці нема, молодь повиїжджала, сім’ї розпадаються, діти безконтрольні. Хто у цьому винен? Напевно, таки ми, український народ. Бо влада це слуги народу, а виходить, що народ є слугою влади. Наш народ розумний, шляхетний, щирий, гостинний, хоробрий, співучий… Але є в нього і негативні риси, на які вказує вчений, педагог, патріот Григорій Ващенко (за його рекомендаціями працюють викладачі шкіл і вищих навчальних закладів в багатьох країнах Європи і Азії). Це розбрат, зрадництво, кар’єризм, байдужість, ворожнеча, лінощі, чвари, нерішучість, інертність, а з такими рисами побудувати і втримати державу неможливо. Час задуматися над словами цієї мудрої людини.
Хто винуватий, що до влади прийшов Янукович? Мені здається, що винуваті обоє екскерівників п. Юля і п. Віктор. Вони керували державою так, як лебідь, рак і щука тягнули воза. Люди на таких високих постах повинні думати не про свою славу (посаду), а про славу України, про її імідж у світі, повинні бачити перспективу, принаймні, на дватри кроки наперед. А то маємо те, що маємо. Україна наша дуже хвора, її треба лікувати, а добрих “лікарів” бракує. Може, запросити до керівництва державою іноземних спеціалістів, як тепер в моді запрошувати тренерів по спорту, які виводять українські команди на європейський і світовий рівні. Колись Ленін закликав своїх урядовців вчитись господарювати в німця. Мабуть, він був правий. Було б непогано, якби запросили розумних людей з Німеччини чи Китаю, Японії чи США, Польщі чи Бразилії… До речі, колись наші предкислов’яни запрошували варягів до себе для керівництва. Чому Україна не має таких керівників, які мають інші держави? Мабуть, тому, що не заслужили цього в Господа Бога своїми діями.
Правда, Всевишній таки не забуває своє чадо і посилає час від часу розумних людей для керівництва. Прикладом цього на Сокальщині є агрофірма "Білий Стік" передове господарство в області, люди мають роботу, добрі заробітки, нікуди не виїжджають і цьому завдячують директору п. Олегу Іванчині.
Чи пропаща наша доля, наша історія, наша мова? Звичайно, що ні. В нас є багато патріотів по всій Україні, які борються і вірять, що з Божою допомогою переможуть. Найвищий час усім задуматись над долею України. І зробити все, щоб вона була світлою і щасливою.
Данило ЗДРІЛЬ,
вчитель-пенсіонер, житель с. Тартаків.