Відважний, цілеспрямований, надійний, справедливий – таким пам’ятають сержанта поліції, який віддано любив свою Батьківщину і воював за неї з 2014 року. Герой загинув 16 жовтня 2023 року, виконуючи бойове завдання на Донеччині. Йому назавжди залишиться 36 років.
Побратим поліцейського Юрій Гера згадує: «Ярослава виховали як справжнього українця, який любить свою Батьківщину і готовий за неї воювати».
Для своєї сім’ї Ярослав завжди був взірцем та опорою: турботливий син та батько, люблячий чоловік, господар із «золотими руками».
Дружина Героя Ольга згадує, що чоловік випромінював добро та нікому не відмовляв у допомозі:
«Наш Ярослав дуже добра, чуйна та справедлива людина. Він любив всіх: дітей, свою сім’ю, друзів, побратимів. Він був душею компанії. І на передовій хлопці та само про нього відгукуються. Бо все, що він робив – це було для людей».
Матір Ярослава, Богдана Вихопень, ділиться спогадами, як її син у 2014 році разом зі своїм батьком пішов добровольцем у зону проведення АТО. Коли ж повернувся додому – став рятувальником. Коли почалася повномасштабна війна з росією – зупинити його бажання визволяти Україну від окупантів було неможливо. І вже у серпні 2022 року Ярослав добився призначення в батальйон патрульної поліції особливого призначення «Львів».
«Дуже сумно і важко усвідомлювати, що такої людини вже немає з нами. Він завжди виявляв бажання йти першим, коли потрібно було виконувати складні бойові завдання», – каже Віктор Паньків, заступник командира 2-ї роти батальйону патрульної служби поліції «Львів».
«Мій син для мене Герой… Любов до України була закладена в його генах від моїх батьків. Я йому казала: дитино, ти ж маєш бронь, не йди нікуди. А він каже: мамо, я як не піду – вони до нас прийдуть», – каже матір бійця Богдана Вихопень.
Разом з поліцейськими-побратимами Ярослав пройшов Запоріжжя, Ізюм, Куп’янськ та Бахмут, а за блискавичну операцію на Лиманському напрямку був нагороджений нагрудним знаком «Знак пошани» Національної поліції України.
Друг загиблого Героя Ярослав Заліско згадує: «Ми зустрічалися з ним під час Ізюмської операції, їхній підрозділ проводив також штурмові дії, зачистки. Ярослав був професіоналом як у військовій справі, так і рятувальником. Завжди хотів бути першим, кращим і до цього йшов, був дуже цілеспрямованим».
Фатальний бій на Донеччині став останнім для Ярослава Вихопня. Рідні розповідають, що до ротації бійцю залишалося лише два тижні, тож до зустрічі з ним рахували дні. Останній дзвінок від коханого дружина отримала буквально за кілька годин до трагедії.
«15 жовтня о першій годині ми з ним поговорили і він мені сказав, що згодом обов’язково ще подзвонить… Це було в неділю, а з неділі на понеділок він загинув. І я не можу в це повірити. Я його чекаю кожен день», – сумує дружина поліцейського Ольга.
Син Ярослава – 15-річний Нестор також дуже важко переживає втрату, адже батько був для нього справжнім другом та наставником:
«Я проводив з татом дуже багато часу. Ми ходили з ним на риболовлю, на футбол. Мені дуже зараз тяжко, не вистачає тих слів, що він мені говорив».
Ярослав Вихопень назавжди залишиться для кожного з нас уособленням патріотизму та відданості Україні.