Наталія КЛИМЮК народилася 29 листопада 1992 року у мальовничому шахтарському містечку – Червонограді. Тато – шахтар, мама – землевпорядник, є ще молодша сестра – Мар’янка. Закінчила ЧЗШ №9, зараз навчається на четвертому курсі ЛНУ ім. Івана Франка, здобуває фах філолога української мови та літератури.
Змалку захоплюється поезією, а вірші почала писати у восьмому класі. Окрім поезії, пише невеличкі оповідання, фантастичні історії. Любить подорожувати, спілкуватися з друзями, приємно проводити час. Пише також тексти пісень, які сама ж і виконує, адже має вокальні здібності. Наталин девіз життя – завжди рухатися вперед і ніколи не зупинятися на досягнутому, адже у світі ще так багато цікавого.
Найголовніше – в тобі.
Відкривай своє небо! – Дихай.
Відшукай своє щастя в весні,
Оминай всі незгоди і лиха.
Відречись заборон і порад,
Забувай про невдачі й падіння.
Завжди всьому будь тільки рад,
Збережи своє чисте сумління.
Лиш любові довірся зовсім,
Хай у серці вона заживе.
Нею сповниться світлий твій дім.
Господь завжди тебе береже.
ЖІНКА
Жінка мовчить – в печалі.
Ніч їй тисне на груди.
Всі кораблі з причалу
Зранку виходять у люди.
Всі кораблі – сіроманці,
Розносять по землях вісті.
Жінка лише рановранці,
Одного листа напише.
Напише листа терпкого,
Де букви заплачуть тихо..
Напише листа до нього,
Де сум поєднає зі сміхом.
А вдень, як завжди буває…
Мовчатиме жінка про суть,
Бо пошти, де він, немає.
Бо там слова не живуть…
НАЇВНА
Наївна, вона ще надіється,
Хоч надія, то гине останньою.
Наївна, а їй іще мріється,
Ще марить своїм коханням.
Наївна, іще сподівається,
Що він одумається, схаменеться.
Наївна, вона ще вагається
Й чекає, що він повернеться.
Наївна, хотіла ж бо випити
П’янкого трунку слова.
Любити не можна, використати –
Поіншому не бува…
ТИ МЕНЕ…
Ти мене знайдеш колись.
Серед шумної вулиці й розпашілих
лиць,
Серед бутербродів й розігрітих страв,
Серед забобонів і забутих справ…
Серед диких течій і буденних днів,
Серед заперечень й кольорових
снів…
Серед поцілунків і нещирих фраз,
Серед подарунків і чужих гримас…
Серед мрій подертих, та і цілих теж!
Вірю я уперто… ти мене знайдеш.
* * *
А надія ж то, виявляється –
живуча гадина.
Не знесло ще тебе течією..
А, напевно, була б дуже рада я,
якби був ти тепер із нею.
Я змогла би спокійно жити,
не тривожитись,
не тужити,
і не мріяти,
й не чекати,
не хотіти,
і не кохати.
Ну, а так, увесь час у напрузі,
мов чекаєм на віщий знак…
Ми кохані з тобою чи друзі???
І чи довго я зможу ще так?
* * *
У тебе усе ще наладиться,
Ще осінь твоя розцвіте.
І тільки розлука – зрадниця,
Інтриги свої плете.
У тебе усе ще збудеться,
Навчишся ти дихати в вічі.
І тільки печаль – вічна згубниця,
В склянки наливає відчай.
У тебе ще все повернеться,
Ще будуть сміятися очі.
І тільки весна – характерниця,
Заплаче одної ночі…
У тебе усе ще здійсниться,
Від щастя втікати не треба.
Та більше ніколи не здіймешся
На три метри вище неба…
* * *
Завжди думай з кінця,
Не про перше.
Бо почати можна усе…
А хто ж завершить?
..коли раптом не стане тебе..
Завжди думай про день…той останній…
Коли просто зупиниться час.
Завжди думай про відповіді…
не про питання…
Всі питання вже вибрано саме для нас…
Завжди думай про мить… коли вже
не зможеш…
Отак легко сказати… бувай…
Тож, коли любиш когось і дорожиш…
Лиш міцніше… його обіймай.
* * *
Ти пахнеш снодійним і хочеться спати.
Ні… це зовсім не той інтим,
Просто серце хотіло знати
Чи солодко буде з ним.
Лиш серце бажало спитатись –
Чи є у любові межа,
Лиш серце хотіло дізнатись –
Де справді живе душа.
Від тебе несе снодійним,
Так зимно і хочеться спати,
Та сон твій такий ненадійний,
Він серце посадить за грати.
* * *
Намотую нерви на руку,
Ти ж знаєш, що я не здаюся.
Без жодного крику та звуку…
Я – сильна, я зможу… прорвуся.
Я сум приховаю старанно,
Не видам себе ні на грам.
Зіграю цю роль бездоганно
В спектаклі твоїх оман…
Я буду сміятися щиро,
Стискаючи зуби до болю,
У вічі дивитися сміло,
Якби й не хворіла тобою.
Натягну я маску без жалю,
Закривши свої думки:
Сказали, що я кохаю???
Його? ха… це тільки плітки.