Лялька-мотанка… Саме так називається маленьке диво, яке щодня народжується в руках майстрині Ярослави Сенюк. Жінка за фахом – вчитель географії та краєзнавець, а в душі – творча особистість, яка у вільний від роботи час виготовляє із клаптиків тканини старовинні українські іграшки, які колись робили наші прапрабабусі.
З п. Ярославою зустрілася у Сокальському будинку дитячої та юнацької творчості, де вона виставила експозицію своєї колекції ляльокмотанок. Ярослава Сенюк живе у Львові, однак Сокальщина для неї теж близька серцю, бо її батько – Іван Мармаш, родом із села Двірці. Так склалось, що майстриня вперше у Сокалі експонувала свій творчий доробок, відкривши для сокальчан дивовижний світ лялькимотанки.
На декілька днів затишний кабінет БДЮТ перетворився на музей ляльок. Одні з них були одягнені в традиційний одяг, інші – елегантні та вишукані сукні. У них одразу впізнаєш львівських панянок, а поряд подолянки, галичанки, француженки… Тут і обрядові ляльки, і горді княгині з княжої доби… Усі ляльки дивовижно красиві!
Першими поціновувачами її робіт стали учні сокальських шкіл, які прийшли сюди на відкриття виставки. Ярослава Іванівна радо розповіла про своє захоплення, що стало невід’ємною частиною її життя. Важко повірити, що півтора року тому жінка і не мала уяви як виготовити ляльку, а нині вона уже фахівець у цій справі. Ось що значить захоплення. Якось директор Львівського художнього ліцею №59, де працює пані Ярослава, подарувала їй лялькумотанку, яка неабияк їй сподобалась. Відтак жінка зацікавилась її виготовленням. Відтоді мотанки стали її улюбленим хобі та полем для творчості, чогось прекрасного і світлого, що дарує позитив не тільки майстрині, але й іншим. І пані Ярослава поринула у вивчення старовинного ремесла, яке опанувала самотужки. Нині у її колекції 250 ляльок.
– Українська лялькамотанка – це одна з найдавніших народних іграшок, яка, пройшовши крізь тисячоліття, існує і є дуже популярною навіть сьогодні, – каже п. Ярослава. – Здавна у кожній родині вона виконувала роль родинного оберегу, була берегинею роду. Вважають, що лялька є посередником між тими, хто живе зараз, та минулими і прийдешніми поколіннями. Робили її жінки для своїх діток. Наречена після весілля разом з рушниками та сорочками зберігала свої ляльки у скрині…
І справді, дивишся на мотанки і дивуєшся, як можна створити таке диво. Лялька наче притягує до себе. І діти, і дорослі довго розглядали кожну з них.
«Торік у вересні Ярослава Сенюк була учасницею другого фестивалю «Ляльковий світ» у Львові, а у грудні – «Миколаївського ярмарку», для якого спеціально виготовила ляльки«Миколайчики». Ця прекрасна жінка сяє душевною красою. Вона – непересічна особистість. І ми щиро вдячні ініціативній сокальчанці пані Богдані та начальнику відділу освіти РДА Роману Монастирському, з ініціативи яких відбулася ця чудова виставка», – сказала директор Сокальського БДЮТ Марія Поліщук.
– Мої ляльки – це мої діти, але я плекаю їх так, щоб кожна з них випромінювала любов, тепло і доброту. Мотанка несе в собі тепло людських рук, любов і турботу, з якою вона створена. Мистецтво мотанки вимагає сильних рук, терпіння, естетичного смаку та хороших думок і наснаги. Її не можна робити з поганим настроєм, – продовжує п. Ярослава.
Усі ляльки майстриня об’єднує у цикли. Вона вже створила колекції «Діви княжої доби», «Середньовічний європейський костюм. Англія», «Богині стародавньої Греції», «Морська симфонія», «Лялькиобереги з хрестом», всередині яких освячене зілля та інші. Для кожної з них лялькарка використовує певні типи тканин, ниток, аксесуарів. Кожна лялька для майстрині дуже дорога й особлива, проте є кілька, які жінка ніколи б не віддала і не подарувала. Це перша її робота – «Полісся» та мотанка – «Бабуся». Пані Ярослава розповіла, що коли її син побачив цю ляльку, вигукнув: «Це моя бабця». Ця назва і залишилася.
Захоплення лялькарки поділяють рідні – чоловік, син та три сестри. Наймолодша сестра Оксана приїхала з нею до Сокаля. Жінка розповіла, що вони усі були сильно здивовані, коли Ярослава показала їм спершу фотографії, а потім 20 перших власноруч виготовлених ляльок. Важко було у це повірити. Відтоді сестра усіх обдаровує своїми роботами. І це приємно, вони ж такі красиві. Це її захоплення, а може Божий дар, який з’являється у потрібний час і у потрібному місці. І додала: для нас дуже відповідально те, що ця виставка відбувається у Сокалі. І як приємно, коли відвідувачі захоплюються лялькамимотанками сестри Ярослави. У них – частина її душі.
В цей час у кімнату зайшли відвідувачі, які зацікавлено розглядали експонати.
«Я у захопленні від цієї талановитої майстрині, її кожна лялька неповторна, кожна з них щось у собі несе і розповідає про якийсь період з історії нашого народу. Я дивуюся захопленню цієї жінки, яка за рік створила стільки ляльок. Це говорить про терплячість, хороший естетичний смак майстрині та любов до українських традицій», – сказала Тетяна Конарська.
– Привела дітей з літнього оздоровчого табору «Містечко маленьких див» Сокальського НВК ЗШ IIII ст. №2ліцей, – каже вчитель початкових класів Оксана Ільницька. – Діти ознайомилися з історією творення ляльки, побачили безліч цікавих мотанок, одягнених у національний одяг різних регіонів України. Лялькумотанку може зробити кожен із різноманітних шматочків тканини. Для цього необхідно трішки часу, фантазії, якої так багато у дітей. Лялька, зроблена власними руками, значно тепліша і добріша, ніж куплена пластмасова.
…А у сусідній кімнаті відбувався майстерклас Ярослави Сенюк з виготовлення ляльокмотанок. Діти самостійно вчилися робити ляльки. На столі – каркаси, шматочки тканин, нитки, ножиці, намисто – все необхідне для її виготовлення. Про це заздалегідь потурбувалася Ярослава Іванівна. Дівчатка слідкували за кожним її рухом та уважно слухали.
Своїх ляльок лялькарка не продає, а роздаровує рідним та знайомим. Найцінніша для неї лялька «Покуття». Спершу аби створити її, майстриня багато читала про ці села, вивчала їхні кольори та одяг. І ця серія іграшок їй найближча до душі.
Час за заняттям біг як одна хвилина. Процес виявився надзвичайно приємним та цікавим. Кожна дитина вкладала любов і свою душу у ляльку, яку робила власноруч. Зацікавилися і хлопчики, які із захопленням створювали іграшку. Учні Сокальського НВК ЗШ IIII ст. №2ліцей Назар Приступа назвав свою мотанку «Полонянка», Катерина Піка – «Роксолана», Софія Шелест – «Настуня». Дівчатка з НВК ЗШ IIII ст. №4ліцей Наталія Назарчук та Роксонала Дмитрук назвали свою ляльку «Княжа доба», Діана Медловська та Вікторія Бабенцова з 3СШ №5 – «Україночка». Усім дітям це заняття припало до душі, вони подякували майстрині за науку, а Ярослава Іванівна їм на пам“ять про цю зустріч подарувала свої ляльки.
– Коли роблю ляльку, то на душі таке умиротворення, – каже пані Ярослава. – Думаю, що це відчули і ці діти. Українська старовинна лялькамотанка – цікавий сувенір та оригінальний подарунок, водночас вона дуже сильний оберіг. І я щаслива, що зуміла навчити дітей робити лялькумотанку. З радістю спостерігала, як сяяли очі дітей, коли ті власноруч робили свою першу ляльку у житті.
Майстриня впевнена, що кожен з них схоче спробувати зробити мотанку ще раз. Це заняття просто заворожує, а у дітей стільки фантазії та любові. І вірить, що в майбутньому їхні діти бавитимуться лялькою, яку виготовила з любов“ю для них ненька.
Любов ПУЗИЧ.
Фото автора.
«МОЇ ЛЯЛЬКИ – ЦЕ МОЇ ДІТИ»