Мова – неоціненний Божий дар, який даний кожній людині. Вона супроводжує нас від народження і аж до смерті. Новонароджена дитина світ пізнає через мову, яка приходить з першим подихом, всмоктується з молоком матері, і ми повинні шанобливо ставитись до неї все життя. Вона для нас найрідніша, як батько і мати, як земля, на якій живемо, зростаємо.
Мова – це не просто слова, звуки, це – голос народу. Наш народ протягом багатьох віків творив мову, боровся за її збереження. У Конституції України написано: «Державною мовою в Україні є українська». Чому ж нині, коли маємо свою державну мову, одну з найбагатших у світі, не всі нею розмовляють? Якщо людина живе і працює на українській землі, їсть український хліб, отримує зарплату українськими грошима, то, природно, вона повинна розмовляти українською мовою. На жаль, не всі свідомі того, що мова – це душа народу, а її втрата веде до зникнення самої нації. Чому на двадцять третьому році незалежності виникають питання щодо двомовності?
А що думають сокальчани: чи комфортно українській мові функціонувати в державі? Що робити, щоб вона стала загальновживаною?
Свої думки висловили:
Катерина РОМАНЮК, майбутній філолог:
– Я – українка, тому і вдома, і на роботі розмовляю рідною мовою. Спостерігаю, що нині небагато свідомих українців, які говорять українською, на державні свята одягають вишиванки. Дуже важливо, щоб державною мовою заговорили міністри, політики, бізнесмени, письменники, інтелігенція. Але вони повинні не просто говорити чи писати українською мовою, а робити це досконало, грамотно, бо мова – це не тільки засіб спілкування, це ж наша історія, наше минуле і майбутнє.
Нинішній занепад української мови є наслідком духовного занепаду. Звичайно, такий великий народ, як ми, українці, не можемо цього допустити, якщо вважаємо себе цивілізованою державою. Нам треба всією українською нацією вийти на Майдан у Києві, аби депутати і Президент побачили, що ми за своє, рідне, стоятимемо до кінця.
Що можна зробити, щоб українська мова вийшла зі скрутного становища? Думаю, треба, щоб на телебаченні і радіо звучала тільки українська мова, видавати більше книжок українських авторів, підтримувати артистів, які співають рідною мовою, і обов'язково у всіх школах, ліцеях, вишах викладати лише державною мовою. Тоді молоде покоління буде вчитися правильно спілкуватись українською. Ми повинні зрозуміти, що мова – наша візитна картка, і в Україні вона повинна бути українською.
Марія КАЩУК, пенсіонерка:
– Українська мова споконвіку була однією із найгарніших та наймелодійніших у світі. Мені дуже прикро, що нині щодо мови склалась така ситуація. Мовна проблема є однією із найактуальніших, вона потребує додаткової уваги, бо на кожному кроці ми зустрічаємо людей, які не розуміють української мови, яка їх дратує, вони не бажають сприймати її як державну і хочуть всілякими законними і незаконними способами відстояти право на другу – російську. Чому ці люди не усвідомлюють, що неможливо жити в Україні і не знати мови титульної нації?
Деякі громадяни нашої країни вивчили українську мову, спілкуються нею. Але що ж робити з тими, хто принципово не вчить її й підбурює народ, що нам потрібна друга державна мова?
Але поряд з тими, хто не говорить і не мислить по-українськи, є люди, гідні наслідування, це – Ліна Костенко, Василь Шкляр, Іван Вакарчук. На українській сцені є чимало прекрасних співаків, гуртів, які співають лише рідною мовою, доносять її до сердець слухачів. До таких людей, насамперед, належать молоді львівські виконавці Наталка Карпа, Ірина Федишин, а також багатьом відомі Оксана Білозір, Ніна Матвієнко та інші. Якби більше було таких свідомих людей, які підтримують українську мову, з екранів телевізора лунали б українські пісні, а люди читали б книжки українською мовою, тоді, думаю, і розмовляли б українською.
Марія РУДНИЦЬКА, студентка:
– Болить мене душа за нашу державу і за нашу мову. Якщо хтось думає, що поставить українців на коліна, то глибоко помиляється. Ми, студенти, в перший же день після ухвалення закону Колісніченка-Ківалова вийшли на протест, аби показати, що наша мова, наша пісня – невмирущі.
Українці вийшли на вулиці в багатьох містах України і довели, що ми – сильна нація і не дозволимо пригнобити мову, яка звучить в наших оселях з діда-прадіда.
Турбує мене, що ж хочуть показати ті державні мужі, які законними і незаконними способами нав'язують нам російську мову?
Якщо хочуть заробити голоси на парламентських виборах, то українцям вже треба задуматись: депутати, які продають мову, можуть продати і Україну.
Ганна КУШНІР, вчитель:
– Кожен народ, кожна держава дбають про престиж рідної мови. Так є всюди, тільки не в Україні, де мовне питання стало яблуком розбрату між українцями. Наші політики, державні мужі замість того, щоб підтримувати українську мову, пишатися її багатством і милозвучністю, ще більше її пригноблюють, зневажають. Вони захотіли попіаритися, особливо, напередодні виборів і прийняли Закон України «Про засади державної мовної політики». Я вважаю, що це – злочин проти держави, за який треба суворо карати.
Але багато чого залежить від людей. Українська мова в нашій державі стане престижною, коли ми не будемо її соромитися, коли врешті навчимося говорити правильно і красиво, а не суржиком. Бо грамотно володіти державною мовою – обов'язок справжніх українців, які вболівають за державу і за мову. Кажуть, скільки мов ти знаєш, стільки разів ти людина. Я погоджуюся, можна вивчати інші мови, але говорити на Батьківщині треба рідною.
Здавна існує думка, що доки жива мова в устах народу, доти живий і народ. Нам випало дуже складне та почесне завдання – відродити українську мову і виконати це – наш обов'язок, а також дітей та онуків.
Записала Ольга ДИЛИН.