Про героїзм педагогів, про працівників Червоноградської збагачувальної фабрики, яким набридло працювати безкоштовно, про відповідальність громадян перед суспільством розповідає Андрій Корнат – депутат Львівської обласної ради, кандидат у народні депутати до Верховної Ради від нашого краю.
– Вітаю Вас з професійним святом – Днем учителя! Адже на початку кар’єри Ви працювали вчителем. Що б Ви хотіли зараз сказати своїм колегампедагогам?
– Так, свою першу освіту я здобув на географічному факультеті Львівського національного університету. Одразу після його закінчення пішов на педагогічну ниву. Але вже в той час почав поєднувати вчителювання з громадською діяльністю.
Сьогодні хочу щиро привітати колег з професійним святом! Вони творять наше майбутнє, засіваючи голови та серця наших дітей зернами знання, добра та патріотизму. Мій низький уклін за сумлінну працю, за любов до наук та справедливість.
Треба розуміти, що зараз в Україні кожний вчитель – це герой. Я з власного досвіду знаю, як непросто жити на вчительську зарплатню. І зараз, балотуючись у депутати Верховної Ради України, я маю чітку програму реформ, які зорієнтовані на всіх працівників бюджетної сфери, в тому числі вчителів та лікарів. Бо саме ці люди, які так необхідні нашому суспільству, сьогодні є соціально незахищеними верствами населення. І це ганьба для урядовців, які це допустили.
– Вас зареєстрували у ЦВК як кандидата в народні депутати України. Ви готові до передвиборчих перегонів? Будете нас представляти у Верховній Раді?
– Це вам вирішувати, чи буду я вас представляти. Але сподіваюся на підтримку моїх земляків.
Будучи депутатом Львівської обласної ради, я неодноразово доводив, що опікуюсь рідним краєм, що мені близькі й небайдужі його проблеми. Я не можу спокійно дивитися на розбиті дороги та села без вуличного освітлення. Я не хочу миритися із несправедливістю, яка й досі панує в нашій країні. Я не хочу, щоб мої земляки годували корупціонерів, а самі виживали на зарплатню працівників бюджетної сфери. Є такі проблеми, які неможливо вирішити депутатові Львівської обласної ради, і саме тому я йду боротися до Верховної Ради.
Вдячний, що мою кандидатуру підтримали на конференції Народної Самооборони Львівщини, на з’їзді партії Народний Рух України. Важливою залишається підтримка партії «Сила людей» та УРП Левка Лук’яненка.
До виборчої кампанії готовий, але усвідомлюю, що нині в Україні є багато проблем, які потребують фінансування. Тому свою агітаційну кампанію проводжу економно, а збережені кошти йдуть на допомогу бійцям АТО. Зокрема, батальйону «Айдар», 80ій окремій аеромобільній бригаді та 24ій окремій Залізній механізованій бригаді.
– І що саме Bи вже зробили у цьому напрямку?
– Нещодавно мій товариш Тимур Баротов, заступник командира афганської роти батальйону «Айдар», привіз до Львова гуманітарну допомогу з Польщі. Її збирали українці, яких переселили в ході операції «Вісла». Такий необхідний вантаж, як кровоспинний препарат «Целокс» та теплі речі, оперативно доставили в Україну, а зараз це все передано на Схід.
Добровольцям, що проходять вишкіл на Яворівському полігоні і поїдуть до зони АТО, ми передали теплі речі разом із Валерієм Веремчуком, керівником Народної Самооборони Львівщини, славетним сотником Майдану Володимиром Парасюком та заступником командира афганської роти батальйону «Айдар» Тимуром Баротовим.
Сам центр забезпечення військових, що займається матеріальною підтримкою, розмістився в офісі НРУ. Тут же у Львові за адресою Шота Руставелі, 2 розташувався офіс Народної Самооборони. За останній період саме звідси відправлено понад 500 тонн різнопланового вантажу – продукти, одяг, каски, бронежилети, оптика та багато іншого, чого потребують наші бійці в зоні АТО.
– У своїй програмі Ви наголошуєте, що Україні необхідно побудувати «громадянське суспільство». В чому особливість такого суспільства?
– Для мене громадянське суспільство – це спілкування, взаємодія, самоорганізація та самоврядування вільних людей на основі самостійно сформованих асоціацій, які захищені необхідними законами від втручання і регламентації з боку держави. Громадянське суспільство – це стадія зрілості нації, коли державні установи стають подібними до волонтерських рухів. Це Євромайдан, який показав, що українці втомились терпіти те, що влада ігнорує власні обіцянки.
Це нація, яка вдягнула і озброїла свою армію, коли уряд не спромігся сам це зробити. Це добровольці на фронті й у тилу, що тратять свої сили та час, ризикують життям заради майбутнього всієї держави.
Наша готовність спільно відстоювати своє право на гідне життя та краще майбутнє свідчить про громадянську зрілість українців. Ми гідні мати владу, яка відстоює наші інтереси. Це бажання означає – діяти, ризикувати, працювати, вимагати змін.
Громадянське суспільство – це контролер, який змушує владу бути підзвітною, але саме громадянське суспільство не керує країною. Для цього необхідно, аби лідери громади стали владою. Якщо ми хочемо бодай щось змінити, то повинні брати відповідальність на себе, йти в політику та втілювати ідеї Революції Гідності. Якщо у владі залишаться колишні політики, то справжні зміни не відбудуться.
– Нещодавно Ви відвідували Центральну збагачувальну фабрику «Червоноградська». Коли її проблему вирішать, а люди отримають свою зарплатню?
– На фабриці відбулося засідання робочої групи депутатів Львівської обласної ради, до якої я входжу. Під час цього засідання з’ясували, що підприємство, яке колись було повністю державним, зараз здебільшого перебуває у власності акціонерів: 63% акцій мають акціонери, 37% – держава.
На засіданні сесії обласної ради ми проголосували за звернення до Президента України, Прем’єрміністра, Міністерства енергетики та вугільної промисловості України з вимогою створити робочу групу за участю представників Кабінету Міністрів та правоохоронних органів, у тому числі, прокуратури, задля розв’язання проблем підприємства, погашення заборгованості по заробітній платі та реалізації вимог трудового колективу.
Сьогодні питання збагачувальної фабрики треба розглядати в комплексі з проблемами видобувної галузі у цьому регіоні та усіх підприємств Західенерго, які споживають видобуте вугілля. Та, на жаль, ми сьогодні чуємо шкідливі ініціативи в частині закупівлі вугілля у Південній Африці, коли наші підприємства, окрім видобутку вугілля ще й забезпечують робочі місця. Тому вважаю за злочин реалізацію такої ініціативи і буду стояти на заваді її впровадження.
Проблема ще й в тому, що підприємство є монополістом у регіоні. Найближчі збагачувальні фабрики – аж на Сході. Тобто, якщо працівники втратять тут роботу, знайти таку ж буде неможливо. Людей тим і залякують. Зараз на фабриці відбувається ще одна Революція Гідності, бо люди хочуть отримати свою заробітну плату, захистити свої родини, отримати право на гідне існування.
Зараз цими проблемами опікується Львівська обласна рада, а найближчим часом, я сподіваюся, опікуватиметься і Кабмін, і Міністерство палива та енергетики.
Записала Тетяна ЮРКЕВИЧ.