Надія
Дівча тендітне, карооке,
А сила волі – мов граніт,
Злетіла духом так високо,
Що здивувала світ.
Зламать хотіли чорні круки
Ту силу волі, дух і тіло,
Але сміливо йшла на муки
І голови не похилила.
І зорить гордо катам в очі,
В своїй несхитна правоті.
Ще молода і жити хоче,
І справ багато ще в житті.
Бо топче змелю України
Той "брат" підступний і лихий,
І побратими та родина
Ждуть Надю на передовій.
Надю, Надечко, Надіє!
Скоро поле завесніє,
І з чужих країв далеких
Знов повернуться лелеки.
Повертайся й ти, пташино,
Жде тебе вся Україна.
І тебе, і всіх героїв.
Повертайсь скоріш живою.
Кому потрібна ця страшна війна?
Хіба подумать ми могли колись,
Що нам прийдеться з братом воювати,
А нині лоб у лоб із ним зійшлись,
І плаче гірко не одна вже мати.
Кому потрібна ця страшна війна?
Хто хоче сина в пекло посилати?
Руїни й смерть усім несе вона,
Оті прокляті "буки" і гармати.
А нам би землю засівать зерном
І долю вже по-новому кувати
Своїм умінням, розумом, трудом,
Своїм талантом світ подивувати.
О Боже милий! Розум просвіти
І совість пробуди нарешті тому,
Хто "гум допомогу" щедро шле сюди
І сіє розбрат в українськім домі.
Галина Хорташко, с. Войславичі.