Весна, оживає природа,
Зелений встеляє покров.
Хоча ще холодна погода,
Вселяється в душу любов.
Любов до усього живого,
Що бачимо ми на землі,
І плачу я щиро від того,
Що в небі летять журавлі.
Кружляють, кружляють по колу
І бачать, напевно, мене
Й сльозини, що впали додолу
І моє обличчя сумне.
Не знаю від чого я плачу,
Напевно, то радість – не смуток.
У небі журавликів бачу,
В природі повинно так бути.
Бо кличе їх серце додому,
Бо вирій – то не назавжди.
Долаючи вітер і втому,
Вертаються птахи сюди.
* * *
На ослі, а не в кареті
В’їжджав Ісус в Єрусалим.
Кланялись люди перед ним,
В переконанні були вперті!
Стелили килим із гілок,
Щоби м’якіше міг ступати.
За кілька днів вели до страти,
Як говорив колись пророк.
Все без пояснень, без провин, –
«Розпни, розпни!» – усі кричали.
А він казав: – Я божий син, –
А людям це було замало.
– Нехай спасе тебе Отець,
Якщо походиш ти від Духа! –
А він вмирав і вже й не слухав,
Побачивши близький кінець.
«Не знаєте, що творите» –
В Ісуса в думці промайнуло.
Душа його вже в небі була,
Чого ж ви люди грішите?
Творіння Батька, із небес
На нас Ти дивишся з любов’ю,
Змивши гріхи своєю кров’ю,
Для нас, Ісусе, Ти воскрес.
Любов РИБАК, с. Угринів.