Галина Хорташко народилась 25 лютого 1944 року у с. Гільче Грубешівського повіту (Польща). За фахом філолог. Багато років присвятила педагогічній роботі у сільських школах Сокальщини. З 1974 по 2002 р. працювала вчителем української мови у с. Войславичі, де й нині мешкає з родиною. У 1987 році удостоєна звання "Відмінник народної освіти". Поетеса. Член літературно-мистецького об’єднання "Колос" з 1965 року. Друкувала власні твори в антології "Самоцвіти" (Київ, 1996), в альманасі "Соколиний край". Видала книги "Акорди серця" (2004), "Вишиванка для Романка" (2005). Поезія пані Галини різножанрова: патріотичні вірші, соціально-побутові, вірші-роздуми, інтимна лірика, пейзажна, вірші для дітей, гумор. Іноді відводить душу і в прозі, радує читачів оповіданнями, етюдами, сценками.
СЕНС ЖИТТЯ
Стою на розпутті спромоги й бажань,
Одвічне питання: як бути?
Гасити потуги ясних поривань?
Чи полум’ям їх роздмухнути?
Численні бажання з’їдають мене,
Реальність – баластом на ноги.
А може, з літами той запал мине,
Життєві затлумлять дороги?
Враз, здогад, мов блискавка, душу огрів,
На серце бальзамом лягає.
Коли б’ють джерела ясних почуттів,
То, значить, життя ще сенс має.
І ЗНОВ ВЕСНА
І знов весна. І знов хисткі надії
Бентежать серце не одне,
Що ось нарешті всі здійсняться мрії
І спокій спраглу душу огорне.
Пройшли сніги, промчали талі води,
Зітхнула легко звільнена земля.
Пташки веселі водять хороводи,
І пахне хлібом чорна ще рілля.
Й так рік у рік. Зима втрачає силу,
Весна натомість дужою стає.
І все навколо розправляє крила,
І все міняє знов лице своє.
Весна, весна… І знов все оживає,
Усе пульсує, знову струменить.
Весна ж життя, на жаль, лиш раз буває,
І вік її, на жаль, одна лиш мить.
НАДІЯ
Надія вмирає остання,
І іскра та тліє, не гасне.
Здавалось, було в нас кохання.
А вийшло – слова пусті, гасла.
Багато спокус є усюди,
Та воля гартує людину.
І серце здригатись не буде,
Якщо випадково зустріну.
Надія вмирає остання…
Так хочеться вірою жити:
Ти першим був – не останнім,
І серце ще буде любити.
НАЙВІРНІША
Сперечалися якось
Хлопці біля тину:
Чи блондинка, чи брюнетка
Вірніша дружина.
Відповів їм старий Кость,
Що прожив чимало:
– Вибрать, щоб не помиливсь,
То нелегка справа.
Бо не чорна і не біла,
Навіть не рудая.
А котра вже сива –
Найвірніша тая.