Любов Рибак народилася 18 березня 1960 року в селі Угринів. Після закінчення Самбірського культосвітнього училища повернулась у рідне село. Працює завідувачем Народного дому "Просвіта". Друкувалась у часописах "Голос з-над Бугу", "Храм серця", в альманасі "Соколиний край". Член літературно-мистецького об’єднання "Колос" з 2000 року. Її поезія щира і сповідальна, зрозуміла і близька кожній небайдужій душі.
СПОВІДЬ
Не хочу грішити, та мушу,
Бо, певне, такі вже часи.
Покайся й очищену душу
Для Бога в дарунок неси.
То ангел, напевно, шепоче
Чи шелест почула я крил?
Я вам сповідаюся, отче,
Бо більше не маю вже сил.
Я каюсь, і каюсь, і каюсь…
Та б’юся у груди щораз.
А Бог нам гріхи відпускає,
Бо дбає про кожного з нас.
***
Одна людина – то ще не журі.
Один суддя – то ще не Суд Господній.
Бо він над нами, десь там угорі,
І ми його не бачимо сьогодні.
Ми судимо. Не вмієм, та дарма!
Ким уявля себе суддя брехливий?
Чи совісті в душі його нема?
Чи просто часу. Й судить поквапливо.
ВИРІЙ
Ген, над нашими розлогими полями
Віддалявся ключ із журавлями…
Линув в вирій десь на південь, в даль.
Ліг на серце смуток і печаль.
Журавель – лиш перелітний птах.
Тужить – той, хто хворий чи в літах,
Бо думає, що помирати час.
Та й журиться: чи ще побачу вас?
Чи ще весну побачу, чи діжду?
А чи підкошений зігнуся і впаду?
Весну ж принесуть на легкім крилі,
Як з вирію повернуть, журавлі…
***
Великодній дзвонить дзвін,
Сповіща новину він:
Що Ісус воскрес, Син Божий.
Кожен з нас радіти може,
Що воскрес Господній Син.
Перемігши смерть і муки,
О, Ісусе, Твої руки
В ранах світ благословляють
І уста, що промовляють:
"Я Воістину Воскрес.
Ви зі мною теж радійте
Та у дзвони радо бийте.
Віру зміцнюйте в серцях."
Новина летить, мов птах,
Що крилом торка небес,
Бо Ісус Христос воскрес!